Дві сусідки базікають через невеликий паркан. Базікають і перемивають кісточки своїм чоловікам:
-Хто ж їх знає щось, мужиків цих, дивні вони.
-Ой, не говори, хто ж їх зрозуміє, вони ж і самі не знають чого хочуть. Мій-то, дурень, зовсім очманів, ой, очманів, корову за роги до стійла прив'язав і бант на роги зав'язав, ось дурень, ну зачуділ мужик, ну зачуділ. От і зрозумій їх, що їм потрібно, корові бантики зав'язав, чудит, ой, чудит мужик. Таке витворяє, що й не знаєш, що з ним робити, ну, чудит.
-П'яний мабуть?
- Так, ні, начебто тверезий, але, як п'яний, дивний він якийсь став, ой дивний, що то не зрозумію його, не зрозумію, що йому треба, ніби все є, все добре, а він корові бантики на роги, немає , щоб мені бантик али подарунок, він корові. Ай дурень, і навіщо корові ці бантики?
- Так ти його понюхай, нехай п'яний?
- Та ні, не п'яний, чудний, ой, чудний. Каже так гарніше.
- Хто корова?
- Так, немає весь світ, В такому світі жити хочеться. У тому світі краса. Там життя, там казка.
-Че, казки захотів? Казки не вистачає? Іж чого задумав, корові бантики в'язати, треба ж, так, нині мужик не той пішов, казку йому подавай, бантики корові, немає щоб бабі подарунок зробити, він корові бантики дарує, дійсно, чудний
-Ой, не говори, чудний.
З'являється мужик.
- Сама ти дивовижна, що ти в житті розумієш? Хіба ти можеш зрозуміти душу то мужицьку? Хіба можеш зрозуміти що мені потрібно? Ти ж душі не бачиш, тільки (слово не зрозумію яке, але за значенням секс), а мені ж любові, казки, чудес хотся! А які з тобою чудеса? Дрова одні. А ось там (мрійливо спрямував очі кудись у далечінь), там життя, там казка, там диво, там любов.
-Ну і де там-то?
-А, що тобі говорити, все одно не зрозумієш.
-Так, вже куди мені до тебе-то, Казкар. Тобі б все казку, йди краще гній винеси, а то зарости скоро. Казкар, мать твою за ногу. Іж казки захотів, на землі треба жити, батенька, на землі. А то полетиш, і де я тебе шукати буду? А що я без тебе робити щось буду? Хто ж гній-то виносити буде? А поле орати? Казкар ти мій. Дурень, а не казкар. Тільки дурні в казці живуть, а розумні ось орють і орють, хліб збирають, та дітей зростом. Ось так. Ні, все-таки дурень у мене мужик, ой, дурень. В казку захотів.
Іди-йди гній чистити, нічого тут стояти, йди звідси, та й бантики зніми, сусіди засміють. Казкар. Дурень, а не казкар.
Про себе думає. Ех, а добре б самій в казку. Там напевно жити-то піди легше. А тут з цим дурнем особливо не розживешся. Та й без нього як? Хоч дурень, а свій. Все краще, ніж без нього, У інших-то і такого немає. А як в житті без мужика? Куди без нього? Нікуди. Баба без мужика, що курка без гнізда. А яка від неї користь якщо вона не несеться? Ніякий. Піду щі варити. Мужика годувати треба. йому:
-А ти йди-йди, не сиди тут, йди бантики розв'язуй. Казка вона не для нас, нам жити потрібно, а не про казку мріяти, Казкар.
Іде щі варити, а сама ніяк не заспокоїться, так зачепила її казка, щось тягне туди. Така туга про казку. Самою ж туди хочеться, жити з ним в казці, щоб волосся розчісувала і бантики зав'язував. Адже так душа ниє, тужить за життя іншої, казковою. Але не можна. Треба жити в світі людей, а казка вона не для людей, в ній не проживеш. Так що нема чого літати і про казку мріяти, треба орати й орати. Ех, а так хочеться.