- Ліна, піди-но поглянь, чи немає Еміля у замірок, - сказала мама.
Ліна пішла і довго не поверталася. Нарешті вона з'явилася на порозі і стала чекати, поки все звернуть на неї увагу. Вона хотіла, щоб все одночасно почули разючу новина, яку вона збиралася повідомити.
- Що з тобою? Чому ти стоїш як стовп? Що-небудь сталося? - запитала мама.
Ліна таємниче посміхнулася.
- сталося чи що. да, право, не знаю, що і сказати. Але кури-то вже, як пити дати, подохли. А петух- п'яний! І Запорток п'яний! А Еміль.
- Що з Емілем? - стривожилася мама Еміля.
- Еміль. - сказала Ліна і перевела дух: - Еміль теж п'яний.
Що творилося в той вечір в Катхульте, прямо-таки слів немає, щоб описати!
- Ох ох ох! Бідолахи ці Свенссон з Катхульта! Еміль, лишенько їхнє, напився п'яним і пристукнув всіх курей! Ох ох ох.
Альфред-був єдиний, хто не втратив голову. Коли Ліна з'явилася зі своїми жахливими новинами, він разом з усіма кинувся з дому і відразу знайшов Еміля. Хлопчик лежав у траві поряд з замірок і півнем. Так, Ліна була права: Еміль, справді, був п'яний як чіп. Він лежав, закотивши очі і прихилившись до замірок. Було видно, що йому зовсім зле. Мама залилася гіркими сльозами, побачивши свого хлопчика таким бідним і нещасним, і хотіла негайно ж віднести його в кімнату. Але Альфред, який знав толк в подібних справах, сказав:
- Йому краще залишитися на свіжому повітрі!
Весь вечір Альфред просидів на ганку, тримаючи на колінах Еміля. Він допомагав хлопчикові, коли його рвало, і втішав його, коли він плакав. Так, так, час від часу Еміль приходив до тями і плакав. Адже він чув, Що п'яний, хоча і не міг зрозуміти, як це сталося. Еміль не знав, що коли з вишень роблять наливку і дають їй гарненько перебродити, ягоди стають п'яними і від них п'яніють. Тому-то мама Еміля й наказала закопати ягоди "А купі сміття, а він замість цього поїв їх, точь-в-точь як півень і Запорток. Тому-то тепер він і лежав, як колода, у Альфреда на колінах. %
- Ну, як ти, Еміль? - запитав Альфред, побачивши, що Еміль трохи розплющив очі.
- Нічого, живий ще, - пошепки відповів Еміль. - Але якщо і помру, тобі, Альфред, дістанеться Лукас.
- Чи не помреш, - впевнено пообіцяв йому Альфред.
Ні, Еміль не помер, не вмер і Запорток, не вмер і півень.
Але що найдивніше, навіть кури залишилися живі. Сталося так, що в невтішне горе мама все ж послала маленьку Іду в сарай, покаравши їй принести кошик дров. По дорозі Іда плакала - такий вже, справді, видався сумний вечір. Але, увійшовши в сарай, вона заплакала ще сильніше: адже на дров'яної колоді лежала мертва Лотта-Хромоножка.
- Бідолаха Лотта! - Іда пошкодувала курку і, простягнувши свою тоненьку ручку, погладила Лотту. І можете собі уявити - Лотта ожила. Вона відкрила очі, з сердитим кудкудаканням зіскочила з колоди і пошкандибала до дверей. Іда застигла в подиві, не знаючи, що й думати. Треба ж! Може, у неї чарівні руки, які вміють творити чудеса і воскрешати мертвих.
Оплакуючи Еміля, ніхто не подбав про курей, і вони як і раніше валялися на траві. Але ось прийшла Іда і погладила всіх по черзі: і кури ожили і повскакали одна за одною. Так, так, тому що адже вони зовсім не здохли, а просто знепритомніли від переляку, коли порося припустив за ними; іноді так буває з курми.
А Іда гордо увійшла в кухню, де плакали і сумували її батьки: тепер, принаймні, у неї було що розповісти.
- Ну ось, хоч курей-то я воскресила з мертвих, - задоволено повідомила вона.
Наступного ранку і півень, і Запорток, і Еміль трохи оговталися, хоча півень не міг співати цілих три дні. Правда, він намагався час від часу співати, але ніякого «ку-ку-рі-ку» у нього не виходило, а лише огидне «ки-ка-ле-ку», якого він дуже соромився. І всякий раз при цьому кури дивилися на нього з таким докором, що півень сором'язливо ховався в кущі.
А Запорток нітрохи не соромився. Що стосується Еміля, то у нього весь день був засоромлений вид.
- Валятися п'яним разом з поросям! Гарний, нічого сказати! - піддражнювала його Ліна. - Два порося. Так тепер я буду вас звати.
- Прикуси-ка мова, - сказав Альфред, і Ліна тут же примовкнула.
Але історія з п'яними вишнями на цьому не скінчилася. Опівдні через ворота, що ведуть в Катхульт, пройшли троє статечних мужів, членів правління лённебергского Товариства тверезості. Так, ти ж, мабуть, не знаєш, що це за штука така - Суспільство тверезості. Але мушу тобі сказати, що в старі часи було щось таке, в чому вкрай потребували і в Лённе-Бергу, і в усьому Смоланді. Члени Товариства тверезості працювали в поті чола, щоб покінчити зі страшним пияцтвом, які приносили нещастя стільком людям в колишні часи, та й понині.
- Все-таки недобре діло вийшло з Емілем. Не завадило б йому дати прочухана на нашому вечірньому зібранні.
І тато Еміля погодився. Не можна сказати, щоб він радів цьому зібранню: не дуже-то приємно, коли