Незважаючи на виснажливі тренування, Оксана завжди посміхається Фото: З особистого архіву
- Скільки у вас золотих медалей, Оксана?
- Могла б сказати, що збилася з рахунку, але, ес-ли чесно, ні разу не вва-тала. Думаю, під сотню. Тільки на чемпіонатах і Кубках світу виграла штук п'ятдесят, показує-ся. Є ще трошки срібла і бронзи. Після Пекіна. де стала трьох-разовою чемпіонкою Па-ралімпіади, розслабитися-лась, злегка зазвезділся і на час кинула трену -ровать.
Багато спортсменів зараз змагаються за призові, а я староре-режимних, не можу вимірювати перемогу в грошах. Коли в Лондоні виграла пер-ше золото, хлопці гово-рили: «Молодець! Пари-ре мільйона рублів вже є ». Я після нагороджені-ня раділа медалі і відразу навіть не зміркуй-ла, про що вони. Потім по-няла, що мова про премії, яку держава по-обіцяло за виграш Па-ралімпіади ...
- І якою часткою злата погодилися б пожертвує-вать за виконання заховай-венного бажання?
- Так все віддала б, ес-ли мета того варта.
- Здоров'я адже дорожче медалей?
- Нові очі ні за ка-кі гроші не куплю. Так-же мріяти марно ... У мене вроджена гла-укома, яку вияв -Житлові лише в чотири ме-сяца. Мама довго ходила по офтальмологів в Пе- тропавловске -Камчат-ському, де ми тоді жили, лікарі заспокоювали: «Не хвилюйтеся, у вашій доч-ки великі і красиві очі». А коли почали шукати, час минув, слізні ка-нали були повністю за-купорени ...
- Навчилася. Мама домоглася на пра тичних в Москву. мене проопе-центрувати в НДІ очних хвороб, зробили ис-кусственние канали для сліз. Хірург був отлич-ний, шкода, не знаю фа-мілію. У тому, що пра-вий око не вдалося спа-сти, його провини немає. Навіть не уявляю, як смо-третину двома. Звик-ла обходитися одним. Спасибі, що так, могла осліпнути повністю.
- У лівому оці зір яке?
- Коливається, але звичайні-но 0,05.
- Ні, саме 0,05. Можна носити окуляри, вони допомагають, тільки до віче-ру страшно болить голо-ва. Ось зараз вас я бачу, але ... розпливчасто.
- А коли пливете в бас-Сейн?
- Розрізняю суперниць з сусідніх доріжок. По-цьому важливо, щоб ря-будинок були сильні плов-чіхі, на яких можна орієнтуватися.
- Результат судді під-кажуть?
- Раніше ми бігли до тренерів, самі-то на табло нічого розібрати не в змозі. Непри-ятно: припливає і не знаєш, хто переміг. А в Лондоні зручну штуку придумали: збоку у стар-товой тумбочки постави-ли три ліхтарика. Фіні -шіруешь і дивишся: за-горів один вогник, ти - перша, два - друга, три - третя. Чи не горять лампочки, значить, не в призах. Відмінна знаходячи-ка англійців, дуже нам життя спростила.
- Після Лондона в бас-Сейн вже були?
- Але китайців нам все одно не переплюнути.
- Не знаю, як вони це роблять. Їх збірна взяла більше золота на Пара -лімпіаде, ніж зайняли друге, третє і четвер-те місця команди Рос-ці, Великобританії та України. разом взяті. Фантастика! При цьому китайці ведуть не самий здоровий спосіб життя, скажімо так. Після каж-дого запливу бігали ку-рить. Вистрибували з басейну - і в коридор з сигаретою.
- Треба б перевірити, що за тютюнець у них.
- Ну да, я ж пам'ятаю, як в Пекіні заходила в аптеку: там, де в Європі лежать упаковки з лікарські ствами, стояли колби з заспиртованими змія-ми і якимись настій-ками на травах. Народна медицина в дії! Кі-тайці після третього дня Паралімпіади взяли під п'ятдесят золотих меду-лей. Всі зрозуміли, що тя-гаться марно, і на-чалась боротьба за друге загальнокомандне місце.
Подивимося, що буде в Ріо через чотири роки.
- Уже двічі була в Бразилії на соревнова-пах, але, як то кажуть, Бог трійцю любить. Ес-ли поїду на паралії-Піаду, попливу менше дистанцій. Двісті метрів комплексного пла-вання важко мені дають-ся, все-таки моя коронка - п'ятдесят і сто метрів вільним стилем.
- У будь-якому випадку тре-тьі Ігри - круто. Не дарма ж вас, Оксана, називають російським відповіддю Фелпсу.
- Ви в Башкирії ше-стій рік?
- Так, приїхала до Ярмо-рю Тверякову, виростивши-шему багато чемпіонів, включаючи п'ятикратно-го переможця паралії-ПІАД Андрія Строкіна. Ігор Львович і рань-ше кликав, але мама не від-пускала, дуже пережива-ла. Я адже єдина дитина в сім'ї. Твері-ков помітив мене на чимось піонате Росії в двенад-цатілетнем віці. До закінчення школи я тре-лося раніше на Камчатці у Володимира Ревякіна. по-тому перебралася до Уфи і майже два роки прожила будинку у Ігоря Львовича.
- Звичайно! Тверяков не хотів, щоб я йшла в гуртожиток, це заважав-ло б тренувань, ось і запропонував поселити-ся в його квартирі. Він до-брий і хороша людина. Одну кімнату займаючи-Чи Ігор Львович з же-ної, другу - старший син Денис, а третю я з їхньою донькою Ірою, яка на два роки мене молодший. Ділили ліжко на двох. А як інакше? Чи не спати ж на розкладачці. З тих пір Тверякови - моя друга сім'я. Немов брат і се-стра з'явилися, ще од-ні батьки.
Після Пекіна я полу-чила преміальні і ку-пила однокімнатну квартиру в центрі Уфи. Ближче до басейну. А тренеру подарувала джип «Ніссан», до цього він ез-дил на старенькому «Фор-де». Тверякову за першу мою Паралімпіаду і за три золоті медалі ні-чого не заплатили. Є правило, що треба два го-да тренувати спортсме-на, Ігорю Львовичу НЕ-скількох місяців не вис-тіло ...
- До вас хтось із вихованців жив у ТВЕ-ряков?
- Не до, а після ... Тре-нер придбав собі нове житло, а стару кварти-ру залишив синові. З Дені-сом весь час живуть іно-Городня учні Ярмо-ря Львовича. Зараз ось, знаю, там троє хлопців, хтось напевно спить на тому ж ліжку, що й я колись. Таке суперечка-активне гуртожиток ...
І з навчанням тренер по-мога мені визначитися. Я адже паралельно вчуся відразу в двох університеті-тах Уфи - на факультеті фізкультури педагоги-чеського і в нафтовому за фахом «Пожежа-ва безпеку».
- Шкода, ваш помічаючи-вальний тренер не може побудувати для Башкирії хоча б один пятідеся-тиметровий басейн, де його вихованці могли б нормально готуватися до змагань.
- Думаю, це не по си-лам не тільки Ігорю Львовичу, а й людям рангом вище. Такі рішення приймаються в Москві. Нам обіцяли басейн ще до Олімпі-ади в Пекіні, але далі слів справа не пішла. Ше-стій рік чекаємо.
На зустрічі у Президен-та Путіна я розмовляючи-ла з міністром Мутко, він сказав, що начебто вже прийнято рішення про будівництво тут експериментальної ба-зи для паралімпійців. Дуже сподіваємося. А поки без кінця колесимо по мі-ру. У цьому році три місяці просиділи на Кіпрі. де хлопці через спеку майже кожен день в обморок падали. Два місяці тре-лося раніше в Таганрозі. благо у Ігоря Львовича хороші контакти з ру-ководством місцевої ака-демии важкої атлетики.
fb vk tw gp ok ml wp
-Краще басейну можуть бути тільки гори! Фото: З особистого архіву
- Не скрізь ставлення таке?
- Чесно? Іноді чув-ству себе бідними род-ственник, яким дістаються залишки, хо-тя медалей завжди при-носимо більше, ніж глав-ная олімпійська збірна з плавання. Був пери-од, майже перестали ез-дить на «Озеро Кругле» після дуже некрасивого епізоду.
Одного разу ми прийшли в тренажерний зал, ледь приступили до розминки, як прибігла тренер ос-новних команди. Чи не хо-чу називати її прізвище. Підходить до мене і давай кричати: «Негайно злазь зі снаряда! Кому сказала? »Я не люблю, коли без причини голос підвищують. Питаю: «Чому? Ми ж платимо за оренду гроші, як і ви ». Вона недослухали, провела по підлозі рису і заявила: «За цю лінію ви не маєте права за-ступати. Штанги, гирьки тягати, а сюди не сунь-тесь. Це наші тренажі-ри, Федерацією плавання куплені ».
Прикро було. До сліз. Чи не скаржитися ж, що по-сле Пекіна плече болить, періодично вильоту-ет через навантажень. Давно рятуюся знеболюючими-ські уколами.
До речі, і басейн на «Круглому» нам частень-ко давали з п'яти до семи годин ранку: інше вре-мя було зарезервовано для «старших» Олімпія-ців. Після таких випадків не хочеться туди їхати, за останні два роки при-їдь на базу лише раз - перед Лондоном. Ста-раемся шукати інші ме-ста для тренувань. Але це гроші, а їх завжди не вистачає. Ось і плаваємо в Уфі. Але тут басейни - по двадцять п'ять ме-тров довжиною, а на між- родного соревнова-пах - п'ятдесят.
- Не те слово! Сліпі діти вважають гребки, щоб знати, коли вхо-дить в поворот, тренер спеціальним шостому б'є по воді, попереджає -дая про близькість бортика, і все ж багато разів плавці і руками врізалися, і лоби розсікали. Зазвичай потрібен тиждень, щоб Перебудуй-иться з короткого бас-Сейн на довгий. При-викати до виразно-му ритму, а тут пливеш, пливеш, стінки немає і немає, починаєш огля -диваться, втрачаєш ско-кість. Все настільки ба-нально, що навіть пояснити його-нять ніяково.
Давно зрозуміла, в нашій країні годі й розповів-зувати детально про про-блеми, досить сказати одне слово: Росія.
- Реальність! Все, через звинувачуйте, не як у людей. У нас люблять порівнювати з Америкою чи Європою, я в багатьох місцях побувши-ла, і у мене таке відчуття, що тут інший світ. Ес-ли все живуть уздовж, ми поперек.
Скажу про те, що поні-травня, - про ставлення до спортсменів-інвалідам, хоча і не люблю це сло-во, фраза «люди з ограни-ченнимі можливість-ми» звучить більш людяним.
- А я чув таке ви-ражение: можливості обмежені у тих, хто ними не користується.
- Це так. Здоровій людині складно зрозуміти до кінця життя приречений-ного природою. Ви, на-вірне, не були на со-ревнощів інвалідів? Це треба бачити. Вперше потрапила на такий турнір в дванадцять років і пішла по-трясіння. Ми, слабові-дящие, ще легко відділу-лись. Там виступали ре-бята без руки, без ніг, з ДЦП. Дивитися на це спочатку важко, але нуж-но.
І те, що по результа-там голосування бачите-лей я стала кращою спорт-сменку місяці, важливо, повірте, не для мене особисто, а для всіх пара-лімпійцев. Про нас вспо -мінают раз в два роки - після чергових Ігор в Пекіні, Ванкувері або Лондоні.
За тим, як йшло подве-дення підсумків, я не сле-дила. Включила на мі-нутка телевізор, уви-справи, що у мене близько сімдесяти відсотків, а у Олександра повіт-кіна тридцять, заспокойся-ілась і з чистою сові-стю лягла спати.
Але хочу сказати про дру-гом. Коли Президент Путін приймав нашу збірну, він говорив, що майже кожен деся-тий росіянин - інва-лід. Значить, таких людей приблизно чотирнадцять мільйонів по країні. А знаєте, скільки з них за-ються спортом? Деся-тая частка відсотка! Тих, хто, вибачте за грубість, що не спивається, не впадає в депресію, а йде в бас-сейн або на стадіон, ма-ло, і про них потрібно більше розповідати.
fb vk tw gp ok ml wp
З тренером Ігорем Тверяковим - саме він зробив з Оксани чемпіонку Фото: З тренером Ігорем Тверяковим - саме він зробив з Оксани чемпіонку
БОРЕЦЬ ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ
- Власне, для цього я і прилетів до Уфи.
- Слів про підтримку спорту для інвалідів говориться багато, а справи-ється мало. Я ж хотіла зробити серію роликів про паралімпійські ви-дах спорту. Про фехтує-вання на візках, дзю-до для сліпих, голбол ... Загальний сенс простий: ми не ізгої суспільства! Не соромтеся фізичних вад, це не поріг, приходьте на стадіони.
Виявилося, це нико -му не потрібно. Я напекти-тала диски з сюжетом - знову ж на влас-ні кошти, хотіла по школам і інституційно-там роздати. Пропози-ня не викликавши никако-го інтересу. Тільки по-сле Лондона уфимський сайт виклав ролик в Мережу.
Розумію, один благо-орудний вечір про-блем не вирішить, потрібна чітка державна політика допомоги тим, хто її потребує, але хочу поки зробити хоча б те, що мені під силу.
- Із задоволенням за-рівнялася б цим на про-професійної основі. Пішла б у владу не заради кар'єри, поста ми- Ністру спорту або друго-го начальника, а людям життя полегшувати. Вірю, що вийде. За харак-теру я борець за справедливий-с-, хоча не раз получа-ла за це по голові. Якщо бачу підлість або обман, що не промовчу. Мені гово-рят: «Тобі більше всіх треба?» Виходить, так, більше всіх, раз інші сором'язливо очі в бік відводять. У нашій країні ініціатива карається. З іншого боку, якщо ні-чого не робити, так і будемо животіти. А я сподіваюся, що і в Росії коли-ні-будь ставлення до людей стане ... як не в Росії.
Студентка Уфимського державного нафтового тих-ного університету, спеціальність «пожежна без-небезпека» і Башкирського державного педагоги-чеського університету, факультет фізичної культури.