"ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ"
На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один товстий, другий тонкий. Товстий щойно пообідав на вокзалі, і губи його, лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флер-д'оранж. А тонкий щойно вийшов з вагона і був навантажений валізами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою і кавовою гущею. Через його спини визирала худенька жінка з довгим підборіддям - його дружина, і високий гімназист з примруженим оком - його син.
- Порфирій! - вигукнув товстий, угледівши тонкого. - Чи це ти? Голубчик мій! Скільки зим, скільки років!
- Батюшки! - здивувався тонкий. - Міша! Друг дитинства! Звідки ти взявся?
Приятелі тричі поцілувалися і дивилися один на одного очима, повними сліз. Обидва були приємно здивовані.
- Милий мій! - почав тонкий після цілування. - От не очікував! Ось сюрприз! Ну, да подивись же на мене гарненько! Такий же красень, як і був! Такий же душечка і чепурун! Ах ти, господи! Ну, що ж ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш. Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ванценбах. лютеранка. А це син мій Нафанаїл, учень III класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! В гімназії разом учились!
Натанаїл трохи подумав і зняв шапку.
- В гімназії разом учились! - продовжував тонкий. - Пам'ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене Ефіальтом за те, що я ябедничати любив. Хо Хо. Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче. А це моя дружина, уроджена Ванценбах. лютеранка.
Натанаїл трохи подумав і сховався за спину батька.
- Ну, як живеш, друже? - запитав товстий, захоплено дивлячись на одного. - Служиш де? Дослужився?
- Служу, милий мій! Асесором вже другий рік і Станіслава маю. Платня погана. ну, та Бог з ним! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Чудові портсигари! По рублю за штуку продаю. Якщо хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, знижка. Перебиваємось сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству. Тут буду служити. Ну, а ти як? Мабуть, уже статський? А?
Тонкий раптом зблід, скам'янів, але скоро обличчя його скривила найширшої посмішкою; здавалося, що від обличчя і очей його посипалися іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився. Його валізи, клунки і коробки стиснулись, поморщились. Довге підборіддя дружини стало ще довшим; Нафанаїл витягся струнко і застебнув всі гудзики свого мундира.
- Я, ваше превосходительство. Дуже приємно-с! Друг, можна сказати, дитинства та раптом вийшли в такі вельможі! Хі-хі-с.
- Ну, годі! - скривився товстий. - Для чого цей тон? Ми з тобою друзі дитинства - і до чого тут це чиношанування!
- Даруйте. Що ви-с. - захихотів тонкий, ще більше зіщулившись. - Милостива увага вашого превосходительства. ніби життєдайна вологи. Це ось, ваше превосходительство, син мій Нафанаїл. дружина Луїза, лютеранка, деяким чином.
Товстий хотів було заперечити щось, але на обличчі тонкого було стільки благоговіння, солодощі і шанобливою кислоти, що таємного радника знудило. Він відвернувся від тонкого і подав йому на прощання руку.
Тонкий потиснув три пальці, уклонився всім тулубом і захихикав, мов китаєць: "хі-хі-хі". Дружина посміхнулася. Натанаїл шаркнув ногою і впустив картуза. Всі троє були приємно приголомшені.
Див. Також Чехов Антон - Проза (розповіді, поеми, романи.):
ТОРЖЕСТВО ПЕРЕМОЖЦЯ
У п'ятницю на масляній все вирушили є млинці до Олексія Івановичу Ко.
ТОСКА
Кому повім печаль мою. Вечірні сутінки. Великий мокрий сніг ліниво.