Анатоксини - препарати, отримані з бактеріальних екзоток-синов, позбавлених отруйних властивостей, але зберегли імуногенність властивості. Метод отримання анатоксинів запропонував в 1923 р фран-цузским вчений Г. Рамон. Для приготування анатоксину до екзотоксі-ну додають 0,3-0,4% формаліну і витримують при температурі 37-40 ° С протягом 3-4 тижнів до повного зникнення токсичних властивостей.
Анатоксини випускають у вигляді нагівних препаратів або у вигляді очищених адсорбованих на Ад'ювант концентрованих препаратів.
Анатоксини застосовують для створення штучного активного антитоксичну імунітету. Застосовуються анатоксини, стафілокок-ковий нативний і очищений адсорбований, холероген-анатоксин; адсорбований дифтерійний (АТ, АТ-м), дйфтерійно-правцевий (АДС, АДС-м), тріанатоксін (ботулінічний типів А, В, Е), тетра-анатоксин (ботулінічний типів А, В, Е і правцевий).
Хімічні вакцини містять витягнуті з мікробних клітин і з вірусів антигени, що володіють протективного (захисним) дей-наслідком. Таким чином, на відміну від живих і убитих вакцин, являю-трудящих корпускулярним, хімічні вакцини не містять мікроб-них клітин або цільних віріонів. Їх можна назвати молекулярнодісперснимі.
Перевагою хімічних вакцин є те, що вони не з-тримають баластних речовин, вони менш реактогенни, тобто викликають менше побічних реакцій.
Приклади хімічних вакцин: брюшнотифозная - містить О-антиген; холерна (О-антиген); менінгококова - містить полісахаридних антиген; сипнотіфозная - містить поверхневий раство-рімий антиген з рикетсій Провацека. Вірусні суб'едінічние (розщеплені) вакцини містять найбільш іммуноленние антшени вірусів. Наприклад, грипозна вакцина (АГХ) містить гемагглюті-нин і нейрамінідазу.
Хімічні вакцини для підвищення імуногенності адсорбує-ють на ад'ювант (гидроксиде алюмінію). Ад'ювант укрупнює антп-генні частки, уповільнює резорбцію антигену, подовжуючи нею дію. Крім того, ад'ювант є неспецифічним стимулятором імунної-ного відповіді.
Асоційовані вакцини містять антигени, різні за своєю природою. Адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцевим вак-цина (АКДС) містить інактивовану кашлюку вакцину, диф-терійний і правцевий анатоксини, адсорбовані на гідрокси-де алюмінію.
Антитоксичні сироватки отримують шляхом багаторазового имму-нізації (гипериммунизации) коней, від яких можна отримати до-статочно велику кількість крові. Імунізацію проводять спочатку анатоксином, потім токсином. Сироватку крові необхідно чистити від баластних білків методом ферментирование і діалізу ( "Діаферм").
Силу антитоксических сироваток вимірюють в міжнародних оди-Ницаха (ME) по здатності нейтралізувати певну дозу ток-сина. При практичному застосуванні антитоксических сироваток їх призначають не в вагових або об'ємних одиницях, а в ME.
Сироватки вводять внутрішньом'язово, підшкірно, іноді внутрівен-но. Оскільки антитоксичні сироватки є гетерологічними, введення їх проводиться за Безредка.
Найбільш ефективно раннє застосування лікувальних сироваток, коли токсин ще не зв'язався з чутливими клітинами.
Антитоксичні сироватки застосовуються при токсінеміческіх інфекціях. На практиці використовуються сироватки: протіводіфтерій-ва, протиправцева, протівоботулініческая, протівогангренозная.
Для очищення і концентрації імунних сироваток використовують метод, заснований на поділі білкових фракцій сироваток і виділення активних імуноглобулінів-ці-ловим спиртом при низькій температурі (метод водно-спиртового осадження на холоді). Препарати імуноглобулінів для внутрішньо-венного введення отримують шляхом гідролізу з хімічною модифікацією, з використанням більш м'яких, по срав-рівняно з етанолом, осадителей, ионообменной хроматографією.
Вихідним матеріалом для отримання гетерологічних імуноглобулінів служить сироватка або плазма крові гіпер-мунізірованних тварин. Таким чином отримані іммуногло-Булинь: протівосібіреязвенний, лептоспірозний, антирабічний (проти сказу), проти кліщового енцефаліту. Перевагою гетерологічних імуноглобулінів є можливість отримання препарату з більш високим титром антитіл, недоліком - ризик ал-лергіческіх реакцій, у зв'язку з чим ці препарати вводять по Безред-ка.
Матеріалом для приготування гомологічних імуноглобулінів служить плазма крові людини. Нормальний імуноглобулін, називаючи-емий також протикорову, отримують з крові донорів або плац-тарної крові. Оскільки вихідною сировиною при промисловому изго-ленні імуноглобуліну є плазма великого числа донорів (не менше 5000 чоловік), препарати містять широкий набір анти-бактеріальних, антитоксичних і противірусних антитіл. Нор-мінімальний імуноглобулін використовується для екстреної профілактики і лікування кору, коклюшу, менінгококової інфекції, поліомієліту, скарлатини, гепатиту, а також у всіх випадках імунодефіцитних станів, пов'язаних з недостатністю антитіл.
Нормальні імуноглобуліни мають здатність зв'язок-вать гістамін (гістамінопексія). Ця здатність знижена у біль-них на бронхіальну астму. На практиці застосовуються препарати -аллерглобулін і гістоглобулін для лікування хворих на бронхіальну астму, екзему, нейродерміту.
Нормальний імуноглобулін для внутрішньом'язового введення є 10-16% білковий розчин, для внутрішньовенного введення - 5% розчин.
Донорські імуноглобуліни спрямованої дії получа-ють або шляхом відбору зразків донорської крові з високим титром відповідних антитіл, або шляхом попередньої іммуніза-ції донорів. Застосовуються імуноглобуліни спрямованого дей-наслідком для екстреної профілактики і лікування правця, кліщовий-го енцефаліту, грипу, стафілококової інфекції.
В якості засобів для створення пасивного імунітету мож-ли застосування препарату, отриманого з сироватки молока імунізованих корів. Наприклад, лактоглобулин, отриманий із сироватки молока корів, імунізованих дизентерійними паличками, застосовується шляхом, вживання для лікування дітей, хворих на дизентерію.
У майбутньому можливе застосування для створення пасивного имму-нітета моноклональних антитіл, отриманих за допомогою гібридом з клітин людини. Такі препарати будуть максимально специфічний-ни при мінімальному ризику ускладнень.
Інтерферон білок, що виробляється клітинами в організмі, а також культурами клітин. Інтерферон придушує розвиток вірусу в клітці. Явище інтерференції полягає в тому, що в клітці, зара-женной одним вірусом, виробляється білок, що пригнічує роз-нення інших вірусів. Звідси назва - інтерференція (лат. Inter - між + ferens - переносить). Інтерферон відкрили А. Айзеке і Дж. Лінденман в 1957 р
Захисна дія інтерферону виявилося неспецифічним в від-носінні вірусу, так як один і той же інтерферон захищає клітини від різних вірусів. Але він володіє видовою специфічністю. Поет-му в організмі людини діє той інтерферон, який образо-ван клітинами людини.
Надалі було виявлено, що синтез інтерферону в кліть-ках може бути індукований не тільки живими вірусами, але і вбиті-ми вірусами, бактеріями. Індукторами інтерферону можуть бути не-які лікарські засоби.
В даний час відомо кілька інтерферонів. Вони не толь-ко перешкоджають розмноженню вірусу в клітині, а й затримують ріст пухлин і надають імуномодулюючу дію, тобто норма-лізуют імунітет.
Інтерферони поділяють на три класи: альфа-інтерферон (лейкоци-тарний), бета-інтерферон (фібробластний), гамма-інтерферон (імунний).
Лейкоцитарний а-інтерферон продукують в організмі в основ-ному макрофаги і В-лімфоцити. Донорський препарат альфа-інтерферону отримують в культурах донорських лейкоцитів, які зазнали впливу індуктора інтерферону. Застосовується як противірусний засіб.
Фібробластний бета-інтерферон в організмі продукують фібробласти і епітеліальні клітини. Препарат бета-інтерферону отримують в культурах диплоїдних клітин людини. Має противірусну та протипухлинну дію.
Імунний гамма-інтерферон в організмі продукують, в основному, Т-лімфоцити, стимульовані митогенами. Препарат гамма-інтерферо-на отримують в культурі лімфобластів. Володіє імуностимулюючі-щим дією: підсилює фагоцитоз і активність природних Кілл-рів (NK-клітин).
Продукція інтерферону в організмі відіграє роль в процесі дзв-доровленія хворого на інфекційне захворювання. При грипі, на-приклад, продукція інтерферону зростає в перші дні захворювання, в той час як титр специфічних антитіл досягає максимуму толь-ко до 3-му тижні.
Здатність людей продукувати інтерферон виражена в різному ступені. "Інтерферонова статус" (ІФН-статус) характеризує стан системи інтерферону:
2) здатність лейкоцитів, отриманих від пацієнта, вирабати-вать інтерферон у відповідь на дію індукторів.
У лікувальній практиці застосовують альфа-, бета-, гамма-інтерферони естест-венного походження. Отримано також рекомбінантні (генно-інженерні) інтерферони: реаферон та інші.
Ефективним в лікуванні багатьох захворювань є застосування індукторів, що сприяють виробленню в організмі ендогенного ін-терферона.