Мені світить чисте чоло
І ясний дитячий погляд.
Дитя, півжиття утекло,
Повернення немає назад.
Але низку давніх днів
Поверну я казкою своєї.
У мені як і раніше дзвенить
Твій сріблястий сміх,
А я, напевно, забутий,
Як торішній сніг.
Нехай час розлучив нас,
Але ти знову зі мною зараз.
І знову човник ковзає
Нечутно по хвилях,
І сонце в зелені протягає,
Злітає казка до нас.
Як коштовність березі
Той день і нас на березі.
Біжать, струмують, як вода,
Безтурботно день за днем.
Пройдуть роки, і назавжди
Засинаємо останнім сном.
Але ми, як діти, женемо геть
Противний сон і злий ніч.
А нині день, і за вікном
Кучугури намело.
У затишному будинку з каміну
Надійно і тепло.
Нещастя, горе і біду
Чарівним словом відведу.
Ну ясно ж - Біленький кошеня тут ні при чому. Це все витівки Чорненького. А Біленького в цей час вмивалися. Мама Діна однією лапою притискала його до підлоги, а інший терла мордочку, та ще проти шерсті. Але Бєлєнький лежав смирно і навіть помурликівал. Як видно, йому це подобалося.
Зате Чорненький, вже вмитий, був вільний. І поки Аліса, притулившись в затишному кріслі, дрімати, він затіяв велику гру з маленьким клубком вовни. Аліса напередодні насилу змотала його, а тепер Чорненький старанно катав і перекочував, розмотував і заплутував. І ось вже на килимку перед каміном валявся НЕ клубок, а закручений клубок ниток. І кошеня заплутував його ще більше, з захватом ганяючись за власним хвостом.
- Ах ти, пустун! - вигукнула Аліса і чмокнула кошеня в мокрий носик, роблячи при цьому сердите обличчя. - Хіба Діна тобі не пояснювала, що добре, а що погано? Ай-я-яй, Діна! Ти чуєш? Погано!
І Аліса докірливо похитала головою. Потім вона підхопила кошеня, зібрала заплутаний купу ниток і, зручніше вмостившись у кріслі, стала знову мотати клубок. Але робота не дуже-то кипіла, бо вона не перестаючи щебетала то з кошеням, а то і сама з собою. Кошеня з невинним виглядом сидів у неї на колінах і тільки іноді легенько Цапа пазуристої лапкою клубок, немов хотів допомогти Алісі.
- Ти, котик, і не здогадуєшся, напевно, що буде завтра? - питала Аліса. - Звідки тобі! Ти ж не сидів зі мною вчора біля віконця. Тебе вмивалися. А я бачила, як хлопці збирали гілки для багаття. Знаєш, який купу потрібен для гарного багаття? Але тут, як на зло, пішов сніг, стало холодно, і їх всіх покликали додому. Але завтра! Завтра неодмінно буде багаття, і ми з тобою, котик, підемо подивитися.
Розмовляючи, Аліса обмотувала кошеня ниткою. Вовняна нитка так підходила до кольору його шерстки! Але кошеня раптом вирвався, клубок вивалився з рук Аліси і знову розмотався.
- Ох, котик, як я на тебе тільки що розсердилася! - говорила Аліса, знову вмощуючись в кріслі. - Мало не викинула тебе в віконце прямо на сніг! І заслужено було б, маленький паршивець! - Вона погрозила кошеняті пальцем. - Мовчиш? То то ж! Нічого сказати? Тоді послухай. Я пам'ятаю всі твої прокази. По-перше, ти, подумати тільки, два рази пискнув, коли Діна тебе мила. Ну що ти на це скажеш? Помилково? Що що? - Аліса прислухалася, ніби кошеня і справді щось сказав. - Діна потрапила тобі лапкою в око? А ти не витріщався, заплющує, коли умиваєшся. Тепер по-друге. Свою сестричку пушинки ти відтягував за хвіст від блюдечка з молоком. Тобі, значить, молочка хочеться, а до інших і справи немає? Добре Добре. Згадаймо по-третє. Не встигла я відвернутися, як ти зваляв і сплутав в грудку все нитки. Порахуй тепер, скільки разів ти завинив. Цілих три! І стільки ж заслужив покарань. Зазвичай я караю по середах. Але на цей раз я добра. Покараю тебе за все відразу, але зате через тиждень.