АЛФАВІТ [грец. ἀ λφάβητος. від на-зва-ня двох пер-вих букв грец. А. - ἄ λφα «аль-фа» і β ῆ τα «бе-та» (но-во-греч. «Ві-та»)], сис-те-ма пись-мен-них зна-ков, пе- ре-даю щих зву-ко-вий об-лик слів язи-ка по-середовищ-ст-вом сім-по-лов, з-бра-жаю-чих від-дель-ні зву-ко-ві еле-мен -ти. З-бре-ті-ня А. по-зво-ли-ло де-лать за-пись тек-стів без об-ра-ще-ня до їх зна-че-ня (в від-ли-ність від сис- тим пись-ма, ис-поль-зую-щих идео-грам-ми і ло-го-грам-ми), що зро-ла-ло мож-ли-вим фік-са-цію, збе-ні-ня і пе-ре-дачу са-мих раз-но-про-раз-них тек-стів на лю-Бих язи-ках, спо-соб-ст-во-ва-ло рас-про-стра-ні-нию гра- мот-но-сті та ін. дос-ти-ж-ні-ям ів-роп. ци-ві-лі-за-ції. Все через вест-ні А. ха-рак-те-ри-зу-ють-ся на-ли-чи-му пра-вил обо-зна-че-ня фо-нем в сло-вах і на-бо- ром зна-ков, з-вест-них попри ними поль-зую-щим-ся в будів-го оп-ре-де-льон-ної по-сле-до-ва-тель але сті. Прин-цип упо-ря-до-чи-ва-ня по А. иг-ра-ет важ-ву роль у всіх суч. середовищ-ст-вах збе-ні-ня і по-ис-ка ін-фор-ма-ції (в сло-ва-рях, ін. спра-валь-них з-да-ні-ях, ка-та- ло-гах і т. п.).
Прин-цип А. був з-бре-Тен західно-се-міт-скі-ми на-ро-да-ми (див. За-пад-но-се-міт-ське пись-мо). Все р. 3-го тис. До н. е. західно-се-міт-ські (др.-ха-наа-ней-ські) піс-ці в м Еб-ла (суч. Тель-Мар-дих, Сівши. Сі-рія) ство-да-ли та -кую клас-сі-фі-ка-цію за-ім-ст-во-ван-них з Ме-со-по-та-ми Академії сло-го-вих зна-ков клі-но-пі-сі. ис-поль-зо-вав-шей-ся ними для за-пі-сі ме-ст-но-го ЕБ-ла-ит-ско-го яз. і ме-со-по-там-ско-го шу-мер-ско-го язи-ка. в ко-то-рій зна-ки упо-ря-до-чи-ва-лись по ха-рак-те-ру глас-них при од-них і тих же со-глас-них: ma, mi, mu ( в се-міт-ських язи-ках име-лось толь-ко 3 глас-них - a, i, u). За ві ді-мо-му, бла-го-да-ря ис-поль-зо-ва-нию опи-та клі-но-пі-сі та еги-пет-ско-го пись-ма. зап. се-ми-ти не позд-неї 1-й пол. 2-го тис. До н. е. ство-да-ли той-який пер-по-началь-ний тип кон-со-нант-но-сло-го-во-го пись-ма, де име-лись зна-ки для пе-ре-да-чи со-глас-них (напр. w) в со-че-та-ванні з лю-бим глас-ним (сло-гов ти-па wa, wi, wu, за-пі-си-ває-мих НЕ раз- ни-ми зна-ка-ми, як в клі-но-пі-сі, а од-ним). Як і сле то-го як в на-бор всіх письм. зна-ков б-ли вклю-че-ни і зна-ки для глас-них, вікон-ча-тель-но сло-жив-ся А. як упо-ря-до-чен-ве мно-же-ст- у письм. обо-зна-че-ний фо-нем.
Най-бо-леї древ-ним був А. го-ро-да-го-жа-ст-ва Уга-рить, з-вест-ний з сер. 2-го тис. До н. е. (Див. Уга-рит-ське пись-мо). За-ря-док зна-ков в ньому в осн. со-від-вет-ст-ву-ет по-ряд-ку зна-ков в дру-гих західно-се-міт-ських А. з-вест-них на-чи-ва з по-слід-них ве ков 2-го тис. до н. е. в фі-Никий-ському (див. Фі-Никий-ське пись-мо), др.-їв-рей-ському і не-ко-то-яких дру-гих.
При-мер-но на ру-бе-же 2-1-го тис. До н. е. (Воз-мож-но, і ніс-коль-ко ра-неї) фі-ні-кий-ський А. з 22 букв був за-ім-ст-во-ван греко-ка-ми (див. Гре-че -ское пись-мо), ко-то-які су ще ст вен але пре-про-ра-зо-ва-ли його, пре-вра-тив грец. А. в за-кон-чен-ну сис-те-му. З-від-вет-ст-віє ме-ж-ду бу-до-ва-ми А. і фо-ні-ма-ми ста-ло вза-ім-но-одно-знач-ним: все зна-ки А. ис-поль-зо-ва-лися для за-пі-сі фо-нем, до то рим вони со-від-вет-ст-во-ва-ли, і ка-ж-дою фо-ні -ме со-від-вет-ст-во-ва-ла НЕ-ко-то-раю бу-до-ва А. Ці-ми ж осо-бен-но-стя-ми про-ла-да-ють поблизу ко-род-ст-вен-ні ін-греко-чого ско го пов-рус-ський А. (воз-мож-но, за-ве-зён-ний пов-ру-ска-ми в Іта -лію, ку-да вони пе-ре-се-ли-лись в кін. 2-го тис. до н. е. по мо-рю з Ма-лій Азії) і маю-щие з ним про-щие чер- ти ма-ло-Азій-ські ал-фа-ві-ти в ма-лій Азії ан-тич-но-го вре-ме-ні. Хро-но-ло-гія ство-да-ня і раз-ві-ку всіх А. ру-бе-жа 2-1-го тис. До н. е. ос-та-ет-ся дис-кус-сі-он-ної. Позд-неї грец. А. слу-жит мо-де-ллю для ство-да-ня зна-чит. чис-ла дру-гих сис-тем: ла-тин-ско-го і дру-гих др.-іта-лий-ських (ис-пи-тав-ших пов-рус-ське воз-дей-ст-віє) , арм. вантаж. гот-ско-го, ста-ро-сла-вян-ско-го і дру-гих А. де по-ря-док, на-зва-ня і фор-ма зна-ков точ-но або з оп-ре -де-льон-ни-ми через ме-ні-ня-ми з-від-вет-ст-ву-ють греко-чого ско го. Даль-ней-шиї рас-про-стра-ні-ня А. для за-пі-сі но-вих язи-ков осу ще ст-в-ля-лось на ос-но-ве вже ство-дан них А. пре-ж-де все-го ла-тин-ско-го А. (див. Ла-тин-ське пись-мо), ки-рил-ли-ці та ін. В 1-м тис. до н. е. за-сві-де-тель-ст-во-ва-ни Юж.-ара-вий-ські А. пред-став-ляю щие з-бій ран-неї від-гілок-ле-ня західно-се міт-ських сис-тем.
У всіх з-вест-них сис-те-мах А. ка-ж-дая бу-до-ва име-ет своє на-зва-ня. На-зва-ня букв в осн. со-збе-ня-ють-ся в родств. сис-те-мах і при за-ім-ст-во-ва-ванні з од-ної сис-те-ми в дру-гую (з західно-се-міт-ської в греко-че-ську). На-зва-ня букв у мн. західно-се-міт-ських тра-ді-ци-ях, кро-ме уга-рит-ської (оче-вид-но, для зруч-ст-ва за-за-мі-на-ня і обу-че -ня), б-ли об-ра-зо-ва-ни від обо-зна-чаю-щих пред-ме-ти слів, ко-то-які на-чи-на-ють-ся з со-від- вет-ст-ву-ють фо-нем ( «алеф» 'бик', «бет» 'будинок' і т. п.).
Зна-ки древ-ней-ших з-вест-них А. в ча-ст-но-сті уга-рит-ско-го, не справ-поль-зо-ва-лися для обо-зна-че-ня чи -сел. Позд-неї в західно-се-міт-ських А. 1-го тис. До н. е. і в грец. А. пер-вая по по-ряд-ку бу-до-ва [напр. грец. α (аль-фа)] мо-же бути зна-ком для пер-по-го це-ло-го чис-ла на-ту-раль-но-го ря-да по-сле ну-ля (т. е . α оз-на-ча-ла чис-ло 1), дру-раю - для вто-ро-го (β оз-на-ча-ла чис-ло 2) і т. д. Цей прин-цип був зі -хра-нён у мн. сис-те-мах, ос-но-ван-них на грец. мо-де-ли, в ча-ст-но-сті в ста-ро-сла-вян-ської та ін-рус-ської. При через ме-ні-ванні фор-ми бу-до-ви її по-ряд-ко-ше ме-сто в А. і чи-сло-ше зна-че-ня ча-ще все-го з-хра -ня-ють-ся, по-це-му для изу-че-ня іс-то-рії А. спо-со-б обо-зна-че-ня чи-сіл име-ют біль-шОЕ зна-че ня.