Абсолютизм (від лат. Аbsolutus - без-ус-лов-ний, що не-ог-ра-ні-чен-ний), держ. лад в країнах Зап. Єв-ро-пи на поз-д-ньому ця-пе до-ін-ду-ст-ри-аль-ної епо-хи, ха-рак-те-ри-зую-щий-ся від-ка-зом від со-слів-но-перед-ста-ви-тель-них уч-реж-де-ний і пре-дель-ної кон-цен-тра-ци-їй вла-сти в ру-ках мо-нар-ха. На-ря-ду з по-ня-ти-му А. в літературі б-ту-ет пер-вич-ну по від-но-ше-нию до не-му по-ня-тя «аб-со -лют-ва мо-нар-хия », упот-дит-ляе-моє в ши-ро-ком (ні-чим не ог-ра-ні-чен-ва влада го-су-да-ря), а так -же в уз-ком, будів-го на-уч-ном, смислі-ле, сов-па-да-ю-щем з по-ня-ти-му А.
Абсолютизм як історичне поняття
Тер-мін «А.» по-лу-чіл рас-про-ст-ра-ні-ня з сер. 19 в. од-на-ко те, що цей лад перед-ставши-вав со-бій це-ло-ст-ве яв-ле-ня, вклю-ча-в-шиї не толь-ко ін-сти-ту-ти влас -ти, але в зна-чит. сте-пе-ні та со-ци-аль-ні від-но-ше-ня, осо-зна-ва-лось вже на-ка-ну-ні Ве-ли-кою франц. ре-во-лю-ції. Тог-да суть це-го яв-ле-ня ви-ра-жа-ло по-ня-тя «ста-рий по-ря-док» (An-ci-en ré-gi-me). У 18 ст. по-лу-чи-чи рас-про-ст-ра-ні-ня так-же тер-ми-ни «дес-по-тизм» і «фе-о-даль-ний по-ря-док» - приб -Чи-зит. сі-но-Німи «ста-рого по-ря-д-ка». За-ня-тя А. сло-жи-лось для обо-зна-че-ня вухо-дя-ще-го в бавовняні-лое ладу і для борь-б з ним, за-тя-нув-шей-ся на весь 19 в. У ньому б-ла за-ло-же-на ідея ис-то-річ. раз-ві-ку - від уг-ні-те-ня і не-ве-же-ст-ва до сво-бо, мовляв, і про-све-ще-нию, від са-мо-вла-стья до кон- сти-туц. строю. Бла-го-да-ря А. де Ток-ві-лю ( «Ста-рий по-ря-док і ре-во-лю-ція», 1856) А. став рас-гля-ри-вать-ся так -же і в со-цио-ло-гич. кон-тек-сте не тіль-ко як цен-т-ра-чи-за-ція влас-ти, але і як спо-соб ні-ве-ли-ро-ва-ня-слів-них (з- ци-аль-них) раз-ли-чий.
Генезис і формування політичних теорій абсолютизму
За-ня-тя аб-со-лют-ної мо-нар-ХІІ як фор-ми ор-га-ні-за-ції влас-ти го-раз-до древ-неї, ніж по-ня-тя А. як епо-хи їв-роп. ис-то-рії. Воно по-схо-дить до рим. пра-ву, до фор-му-ле юри-ста 2 ст. Уль-пі-а-на: prin-ce-ps le-gi-bus so-lutus (або ab-so-lutus) est (го-су-дарь НЕ свя-зан за-ко-на-ми) . Воно упот-дит-ля-лось в середні ве-ка і ши-ро-ко рас-про-ст-ра-ні-лось в 16 в. ставши фак-ти-чес-ки са-мо-на-зва-ні-му аб-со-лю-ти-ст-ських ре-жи-мов. Фо-ном для раз-ві-ку тео-рій аб-со-лют-ної мо-нар-ХІІ в 15-17 ст. б-ло фор-ми-ро-ва-ня по-ня-ку го-жа-ст-ва. В ан-тич. і середньовічної століття. по-лі-тич. мис-ли гос-під-ст-во-ва-ла вос-хо-дів-Шая до Аріс-то-ті-лю син-кре-тич. мо-дель: з-ци-аль-ний, по-лі-тич. етичні. пра-во-вої і ре-ліг. рів-ні ор-га-ні-за-ції про ще ст-ва які впол-не раз-ли-ча-лись. На вчених-ня Аріс-то-ті-ля про иде-аль-ном го-жа-ст-ве опи-ралісь кон-ціп-ції «раз-дель-но-го су-ве-Рені-ті- та "(Ф. де Ко-хв, К. Сейс-сель і ін.), об'єк-е-ді-няв-шие НЕ-ко-то-які чер-ти мо-нар-ХІІ, арис-то-кра -тіі і де-мо-кра-ні при при-ори-ті-ті силь-ної ко-ро-Левскі влас-ти, про-ти-по-по-ла-га-е-мій ти-ра-ванні . У 15-16 вв. в свя-зи з ос-по-бо-ж-де-ні-му по-лі-ти-ки від ре-ли-гии і мо-ра-чи раз-ві-ва-ет-ся і по-ня -тіе го-жа-ст-ва (осо-буя роль сиг-ра трак-тат Н. Ма-кіа-вів-ли «го-су-дарь», 1 532). До кін. 16 в. сло-во «го-жа-ст-во» (stato, état, state, Staat) на-чина-ет обо-зна-чати не з-сло-віє або «поло-же-ня» ко-ро ля, але не-ко-то-рую аб-ст-Ракта-ву сущ-ність, по-пло-щі-ня пуб-лич-ної вла-сти.
Важ-ней-ший етап в раз-ві-ні перед-ставши-ле-ний про го-жа-ст-ве - со-зда-ня франц. юри-стом Ж. Бо-де-ном тео-рії НЕ-раз-но-сті су-ве-ре-ні-ті-та ( «Шість книг про рес-публіки-ли-ке», один тисяча п'ятсот сімдесят шість), т. е. вис-шей держ. вла-сти, до то раю це-чи-ком при-над-ле-жит мо-нар-ху, при цьому перед- по-ла-га-лось, що аб-со-лют-ва мо-нар -хія со-вмес-ти-ма з пра-ва-ми і сво-бо-да-ми під-дан-них і не мо-же по-ся-гать на їх соб-ст-вен-ність. Аб-со-лют-ва мо-нар-хия про-ти-по-пос-тав-ля-лась сх. дес-по-ти-ям, де го-су-дарь про-з-воль-но рас-по-ря-жа-ет-ся жит-нью і иму ще ст-вом під-дан-них. Так-же са-мі по-сле-до-ва-тель-ні при-вер-дружин-ці її, не ис-лю-чаю кар-ді-на-ла Рі-шельyo. вва-та-лі, що на-ру-шать пра-ва під-дан-них пра-ви-тель име-ет пра-під толь-ко в край-них випад-ях, в ім'я спа-се-ня го -су-дар ст ва (тео-рія «держ. ін-ті-ре-са»). Т. о. А. прак-ти-че-скі раз-ві-вал-ся як сис-те-ма через-ви-чай-но-го управ-ле-ня, свя-зан-но-го преж-де все-го з виття-на-ми, ви-зи-вав-ши-ми по-треб-ність в збіль-ли-че-ванні на-ло-гов. У той же вре-мя в А. від-ра-жав-ся і ха-рак-тер-ний для епо-хи об-раз мис-ли: лю-ді 16-17 вв. вос-прі-ні-ма-ли все-льон-ву як ие-Рар-хию иде-аль-них сущ-но-стей, в ко-то-рій ко-роль і при-ві-ле-ги-ро -Вань-ні шари об-ра-зо-ви-ва-ли кон-ти-ну-розум, а че-ло-ве-че-ська по-ля б-ла ог-ра-ні-чо-на рам -ка-ми бо-го-ус-та-нов-лен-но-го по-ряд-ка. У идео-ло-гии А. на-ря-ду з ра-цио-на-ли-стіч. по-лі-тич. тео-рія-ми біль-ШОЕ ме-сто за-ні-ма-ла ідея Бо-же-ст-вен-но-го про-ис-хо-ж-де-ня вла-сти.
Опозиційні абсолютизму політичні теорії
Тео-ри-ям аб-со-лют-ної мо-нар-ХІІ про-ти-по-стоячи-ли ідеї ти-ра-но-бор-че-ст-ва і товариств. до-го-во-ра. В епо-ху Ре-фор-ма-ції 16-17 вв. по-лі-тич. кон-флік-ти годину-то при-ні-ма-ли ре-ліг. фор-му. Вер-ність ис-тин-ної ре-ли-гии (на-ря-ду з пра-вом соб-ст-вен-но-сті) про-тив-ні-ки А. преж-де все-го в про -те-стан-тскіх кру-гах, вва-та-лі ос-но-вої про-вин. до-го-во-ра, на-ру-ху ко-то-ро-го ко-ро-Льом так-ет під-дан-ним пра-во на вос-ста-ня. А. не поступ-тра-та-вал і «уль-тра-мон-тан-ську оп-по-зи-цію»: думка про те, що ко-роль по-лу-ча-ет влада не НЕ-за -Серед-ст-вен-но від Бо-га, а з рук на-ро-да, ру-ко-во-ді-мо-го муд-ри-ми пас-ти-ря-ми, - важ-ній -шій ті-зіс кар-ді-на-ла Р. Бел-лар-ми-на. Тра-гич. досвід гражд. воєн по-ро-дил пред-став-ле-ня про те, що вір-ність ре-ли-гии вто-річ-на по від-но-ше-нию до про-вин. по-ряд-ку. От-сю-да - ідея абсо-лютий-но-го ін-ді-ві-да (т. Е. Ін-ді-ві-да, взя-то-го до вхо-ж-де-ня в з- ци-аль-ні груп-пи, в т. ч. і в цер-ковь) як ос-но-ви про ще ст-ва. Ре-Шаю-щий внесок в її раз-ра-бот-ку вніс англ. фі-ло-соф Т. Гоббс ( «Ле-ві-а-фан», 1651). За Гоб-бсу, аб-со-лют-ні ін-ді-ві-ди пре-б-ва-ють в со-стоячи-ванні «виття-ни всіх про-тив всіх». Як і давши-льон-ні стра-хом смер-ти, вони ре-ша-ють пе-ре-дати аб-со-лют-ву владу го-жа-ст-ву. Гоббс дав най-бо-леї ра-ди-каль-ве обос-но-ва-ня А. але вме-сте з тим за-ло-жив фун-да-мент чи-бе-ра-ліз-ма як по -Чи-тич. і еко-но-мич. тео-рії. Ідея аб-со-лют-но-го ін-ді-ві-да раз-ру-ша-ла об-раз все-льон-ної як ие-Рар-ХІІ иде-аль-них сущ-но-стей, а вме-сте з ним і ін-тел-лек-ту-аль-ні ос-нови А. В кін. 17 в. англ. фі-ло-соф Дж. Локк ис-поль-зо-вал ідеї Гоб-БСА вже для обос-но-ва-ня кон-сти-туц. ладу.
Абсолютизм як державний лад
Аб-со-лют-ні мо-нар-ХІІ при-йшли на сме-ну со-слів-но-перед-ста-віт. мо-нар-хі-ям. У 13-14 вв. в Єв-ро-пе сло-жи-лась сис-те-ма ор-га-нів з-слів-но-го пред-ста-ви-тель-ст-ва (пар-ла-мент в Анг-ща, ге-ні-раль-ні та про-Вінц. шта-ти у Фран-ції, кор-ті-си в Іс-па-ванні, рейхс-та-ги і ланд-та-ги в Гер-ма-ванні) . Ця сис-те-ма по-зво-ля-ла ко-ро-лев-ської вла-сти по-лу-чать під-держ-ку зна-ти, церк-ві і го-ро-дів в про-ве -де-ванні по-лі-ти-ки, на ко-то-рую не вис-та-ло її власної. сил. Прин-ци-пом со-слів-ної мо-нар-ХІІ б-ла фор-му-ла: що ка-са-ет-ся всіх, долж-но бути одоб-ре-но все-ми (quod omnes tangit , ab omnibus debet approbari). Рез-кое усі-ле-ня ко-ро-лев-ської вла-сти на-чи-на-ет-ся в 2-й пол. 15 - поч. 16 ст. пре-ж-де все-го в Іс-па-ванні, Фран-ції і Анг-ща. В Іта-ща і Гер-ма-ванні, де нац. го-жа-ст-ва сфор-ми-ро-ва-лись толь-ко в 19 ст. тен-ден-ція до усі-ле-нию держ. вла-сти реа-лі-зо-ва-лась пре-ім. в отд. кня-же-ст-вах ( «ре-гио-наль-ний аб-со-лю-тизм»). Своє-про-раз-ні аб-со-лют-ні мо-нар-ХІІ сло-жи-лись так-же в Скан-ді-на-вії (з со-збе-ні-ні-ем НЕ-ко то-яких со-слів-но-перед-ста-віт. ін-сти-ту-тов) і в Сх. Єв-ро-пе (з не-раз-ві-то-стю з-слів-них прав і кре-по-ст-ні-чо-ст-вом). Раз-ві-тя А. со-стоячи-ло в фор-ми-ро-ва-ванні гос. ап-па-ра-та, рос-ті на-ло-гов і ста-нов-ле-ванні по-сто-ян-ної на-ем-ної ар-ми Академії при од-но-ча-мен-ном упад -ке середньовічної століття. со-сло-вий. У Анг-ща, од-на-ко, по-сто-ян-ва ар-мія поч-ти не по-лу-чи-ла раз-ві-ку, а пар-ла-мент со-збе-Ніл кін -троль над на-ло-га-ми. У той же вре-мя ук-ре-п-ле-нию аб-со-лю-ти-ст-ських тен-ден-ций в цій стра-ні спо-соб-ст-во-ва-ло при-своє ня мо-нар-хом функ-цій гла-ви сво-їй церк-ві.
Причини виникнення абсолютизму. Абсолютизм і суспільство
У сов. ис-то-ри-о-гра-фії віз-ник-но-ве-ня А. об'єк-яс-ня-лось клас-со-вої борь-бій кре-сть-ян-ст-ва і дво-Рян -ст-ва (Б. Ф. Пор-ш-нев) або дво-Рян-ст-ва і бур-жу-а-зії (С. Д. Оповідь-кін). Сей-годину ис-то-ри-ки все біль-ше пред-по-чи-та-ють ві-діти в А. ре-зуль-тат з-ци-аль-них і куль-тур-них транс-фор ма-цій епо-хи гені-зи-са ка-пі-та-ліз-ма, що не сво-ді-мих до оди-ний фор-му-ле. Так, раз-ві-тя тор-гов-лю-ж-да-ло по-треб-ність в про-тек-цио-ність-ської по-лі-ти-ці, на-хо-дів-шей своє обос-но-ва-ня в иде-ях мер-кан-ти-ліз-ма, а зростання гір. еко-но-мі-ки - в пе-ре-рас-пре-де-ле-ванні до-хо-дів від неї в поль-зу зна-ти. І то і дру-гое, а так-же ог-ром-ні рас-хо-ди на виття-ни, ви-зи-вав-шие усі-льон-ве на-ло-го-про-ло-ж- ня, - все це тре-бо-ва-ло силь-ної держ. вла-сти. Дво-Рян ст у ста-ло біль-ше за-ві-мережу від ко-ро-лев-ської служ-би, рас-пад з-ци-аль-но-го єдиний ст ва гір. об-щі-ни по-бу-ж-дав но-ші гір. елі-ти до сблі-же-нию зі зна-ма і до від-ка-зу від гір. воль-но-стей в поль-зу мо-нар-ХІІ, а віз-ник-но-ве-ня нац. го-су-дарств ста-ви-ло цер-ковь під кон-троль мо-нар-ХІІ. А. пик-Ден-ний з рас-па-да середньовічної століття. со-сло-вий, до кон-ца ос-та-вал-ся дво-Рян-ським го-су-да-р-ст-вом, годину-тич-но мо-дер-ні-зи-ро-ван -ним, але свя-зан-ним з ар-ха-ич-ним для 18 в. «Про ще ст-вом при-ві-ле-гий».
Абсолютизм і культура
Аб-со-лют-ні мо-нар-хи по-ощ-ря-ли раз-ві-тя куль-ту-ри і нау-ки і од-но-ча-мен-но стре-ми-лись до кін -тро-лю над ни-ми. До епо-хе А. вос-хо-дить держ. ін-сти-ту-цио-на-лізу-ція куль-ту-ри і нау-ки (ство-да-ня ко-ро-лев-ських ака-де-мий, на-уч. про-вин). Куль-тур-ва по-лі-ти-ка б-ла важ-ним середовищ-ст-вом ук-ре-п-ле-ня ко-ро-лев-ської вла-сти і «одо-маш-ні- ва-ня »дво-Рян-ст-ва, ко-то-рої« дис-ци-п-ли-ні-ро-ва-лось »бла-го-да-ря при-двір-но-му ці- ке-ту. З-вме-ст-но з цер-ко-в'ю А. до-бі-вал-ся усі-ле-ня кон-тро-ля над мас-сой на-се-ле-ня, по-дав-ляя тра -діц. нар. куль-ту-ру і при-ві-вая на-ро-ду еле-мен-ти куль-ту-ри об-ра-зо-ван-них еліт. Ме-ж-ду раз-вити третьому А. і скла-ди-ва-ні-му суч. ти-па лич-но-сті, ра-цио-наль-но кон-тро-ли-гу-щей власної. по-ве-де-ня, а так-же суч. пе-ні-тен-ци-ар-ної сис-те-ми, су ще ст-во-ва-ла НЕ-Зімніть-ва зв'язок. А. навчаючи-ст-во-вал в фор-ми-ро-ва-ванні мен-та-лі-ті-та і цін-но-ст-них орі-ен-та-цій че-ло-ве-ка но-по-го вре-ме-ні (пред-став-ле-ня про дол-ге і від-вет-ст-вен-но-сті пе-ред го-жа-ст-вом і ін.) .
Криза абсолютизму. освічений абсолютизм
Хо-тя у 2-й пол. 17 в. А. про-дол-жав ук-ре-п-лять свої по-зи-ції в ря-де їв-роп. країн (Скан-ді-нав-ські го-жа-ст-ва, Бран-ден-бург-Прус-ся), з сер. 17 в. співаючи ві лисій пер-ші при-зна-ки його кри-зи-са. Най-бо-леї за-мет-ним його сім-пто-мом ста-ла Англ. ре-во-лю-ція, а в 18 ст. він став оче-ві-ден поч-ти по-все-ме-ст-но. Аб-со-лют-ні мо-нар-хи по-пи-та-лись при-спо-со-бити-ся до раз-ві-тію еко-но-мі-ки і світло-ської куль-ту-ри з по-мо-гою по-лі-ти-ки т. н. про-све-щён-но-го аб-со-лю-Тіз-ма - за-иг-ри-ва-ня з «фе-ло-со-фа-мі», від-ме-ни най-бо- леї еко-но-мі-че-скі шкоду-них при-виле-гий (ре-фор-ми Тюр-го у Фран-ції в 1774-76), а іно-гда від-ме-ни кре-по- ст-но-го пра-ва (Іо-сі-фом II Габс-бур-гом в Бо-ге-ми Академії, а за-тим і в ін. про-вин-ци-ях Ав-ст-рії). Ця по-лі-ти-ка так-ла лише крат-ко-ча-мен-ний еф-фект. Бур-жу-аз-ре-во-лю-ції і кон-сти-туц. ре-фор-ми кін. 18-19 вв. при-ве-ли до сме-ні А. кон-сти-туц. мо-нар-хия-ми і бурж. рес-публіки-ли-ка-ми.
Про фор-ме вла-сти в Рос-ці, род-ст-вен-ної ев-роп. А. см. Са-мо-дер-жа-віє.