Цей вигук, як і це питання виявляють одне і те ж, а саме те, що вся історія тримається на надзвичайному харак-тере героя. Тому що без цього характеру історія виглядала б дико і страхітливо; в той час як справжній «Гамлет» далекий від того, щоб бути таким, і містить навіть менше лякати-щих ефектів, ніж «Отелло», «Король Лір» або «Макбет». І знову, якщо ми нічого не знаємо про це характер, сюжет нами не може виявитися зрозумілим; на якомусь етапі обов'язково постане питання про спосіб дій героя; в той час як сюжет будь-який з трьох інших трагедій звучить досить ясно і не піднімає по-добного питання. Набагато більш імовірно, що головна зміна, яке вніс Шекспір в сюжет, вже представлений на сцені, со-стояло в новій концепції характеру Гамлета, і, звідси, в причини його відстрочок. І, нарешті, коли ми досліджуємо трагедію, ми спостеріга-даємо дві речі, що ілюструють цей же самий момент. По-пер-вих, ми не знаходимо на стороні героя іншої фігури трагічного масштабу, подібної леді Макбет або Яго, нікого навіть схожого на Корделія або Дездемону; так що у відсутності Гамлета залишати-шиеся персонажі зовсім не зможуть відповідати шекспірівської трагедії. І, по-друге, ми знаходимо серед них двох - Лаерта і Фортінбраса, - які, безсумнівно, задумані для підкреслюючи-ня контрасту з характером героя. Навіть в їхньому становищі є лю-бопитний паралелізм; Фортінбрас, як і Гамлет, син померлого короля, якого змінив на престолі його брат; а у Лаерта, як у Гамлета, є вбитий батько, і він жадає помститися за нього. Але при цьому паралелізм ситуацій виявляється разючий кон-траст в характері; обидва - і Фортінбрас, і Лаерт мають з через Битків якістю, якого бракує, здається, герою, так що в міру читання ми готові вигукнути, що будь-який з них виконав би завдання Гамлета в один день. Природно, що таким чином трагедія «Гамлет» без Гамлета стає символом крайньої нісенітниці; але незважаючи на все це, характер має сам по собі величезну привабливість і, відповідно, стає предме-том більшого числа дискусій, ніж будь-який інший з усієї всесвітньої літератури.
(...) У моральному почутті Гамлета, безперечно, таїться небез-ність. Будь-значний удар, який життя могла б завдав-ти по ньому, був би сприйнятий з максимальною силою. Подібний удар міг би навіть привести до трагічного результату. І действи-тельно, «Гамлет» заслуговує на те, щоб називатися «трагедією морального ідеалізму», в рівній мірі як і «трагедією рефлексії».
Пер. Е. Черноземовой
A.C.Bredley. Shakespearean Tragedy. - London, 1904.- P. 70-72. А. Бредлі. Шекспірівська трагедія.
Мало хто критики представляють, що п'єса «Гамлет» - першо-ступенева проблема, а Гамлет як характер укладає в собі осо-бий спокуса для найбільш небезпечного роду критиків: критиків, чия свідомість підпорядковане художньому початку і які в хвилину ослаблення творчого потенціалу тренують себе замість того в критиці. Такі уми часто знаходять в Гамлеті все необхідне для заміни свого власного втілення. Таким свідомістю володів Гете, який зробив з Гамлета Вертера; таким же обла-дав Кольрідж, який створив з Гамлета Кольріджа; і, мож-ли, ніхто з пишуть про Гамлета не пам'ятав, що його первости-пінної обов'язком було вивчити твір мистецтва. Вид критики, який породили Гете і Кольрідж, - самий з усіх віз-мужніх вводить в оману. Вони обидва проявили безперечну критичну проникливість і зробили свої критичні заб-лужденія найбільш вселяють довіру, замінивши шекспірівського-го Гамлета своїми власними, породженими їх власним творчим хистом (.)
Твір мистецтва як твір мистецтва не може бути інтерпретовано; в ньому нічого інтерпретувати; ми можемо його тільки описати відповідно до існуючих стан-дарт, порівнюючи з іншими творами мистецтва; а для «інтерпретації» головне - представити історичні факти, які Новомосковсктель і гадки не мав дізнатися. М-р Робертсон отме-чає, і вельми доречно, що критичні «інтерпретації» Гамлета провалювалися, тому що ігнорували те, що повинно бути з-вершенно очевидним: «Гамлет» - це нашарування, він пред-ставлять собою зусилля цілого ряду людей, кожен з яких со-здавай то, що міг, з того, що було створено його предшественні-ками (.)
Ми просто повинні зрозуміти, що Шекспір взявся за проблему, ко-торая виявилася для нього занадто величезною. Чому він намагався звести все до нерозв'язною головоломці; під гнітом якого досвіду він намагався висловити невимовний жах, - ми ніколи вже не дізнаємося (...)
Нам необхідно зрозуміти те, чого не розумів сам Шекспір.
Пер. Е. Черноземовой T.S. Eliot. "Hamlet / T.S.Eliot. Selected Essays. - L. 1958.- P. 141-146. T.C. Еліот. «Гамлет» // (1919)
Жанрова своєрідність «Гамлета». Його місце в англійській драматургії Відродження і творчості Шекспіра
У хроніці розглядалися проблеми держави і того, як конкретні особистості впливають на його долю. У трагедії на перше місце виходили проблеми людини, дослі-дова, які зміни відбуваються в ньому при цьому.
У хроніці на сцені гинули лише герої, смерть яких впливала на долю держави. Більшість же вбивств від-ходило за сценою. У трагедії можливо зображення смертей приватних людей на сцені, злидні тут носять, по визначенні-ня Л.Є. Пінського, «побутової» характер. Вони повинні характе-ризовать душу антигероя.
Фінали хронік відкриті, що призводить до можливості їх циклізації. Після загибелі тирана життя держави продолжа-ється. Із загибеллю трагічного героя разом з ним гине весь трагічний світ.
Знайдіть в «Гамлеті» жанрові риси трагедії і хроніки. Прослідкуйте, як вони взаємодіють.
Одним з «магістральних сюжетів» трагедій англійського Відродження було випробування гідності людини Владою, Любов'ю і Знанням. Англійські трагедії відбивали невозмож-ність гармонійного поєднання в людині гідного ставлення до цих трьох початків. Тим часом, до такого їх органічному соче-танию повинен був прагнути, по ренесансним подання платниками податку на-ям, доблесний чоловік, так як, досягнувши цього, він тільки й міг претендувати на звання людини гідного. Випробування Воло-стю і таємним знанням не витримував Макбет, нічого не знав ні про природу істинної любові, ні про справжнє людське ве-явності король Лір, а прочинив йому знання зводило його з розуму, знання напівправди призводило до трагедії Отелло, поставивши-шего під удар свою віру в любов і вірність. Прослідкуйте, як проявляє себе Гамлет у ставленні до Влада, Любові і Знання. Зверніть увагу на його слова «Я не хочу того, що здається».
3. Іншим «магістральним сюжетом» шекспірівських траге-дій було визначення людиною свого ставлення до Злу. Рі-Чард III з першої ж сцени оголошував відкрито, що стає на бік Зла, в злитті з яким він робив відчайдушну спробу-ку знаходження гармонії зі світом. У «Макбеті» відьми оголошено-ли, що Добро і Зло занадто переплутані в світі, часом обо-рачіваясь одне іншим. Макбет намагався розібратися в розстил-новке сил Добра і Зла і зривався на шлях служіння Злу. Прослідкуйте, як намагається вирішити це питання для себе Гамлет, Який шлях протистояння Злу він для себе вибирає?
4. Що відрізняє Гамлета від інших центральних героїв вели-ких трагедій Шекспіра? Як він проявляється у взаємодій-наслідком думки і вчинків? Леді Макбет вмовляла Макбета не розмірковувати про свої вчинки, щоб не зійти з розуму, і сам Макбет прагнув, щоб його вчинки обганяли думка. Поче-му? Чим відрізняється позиція Гамлета?
Річард III, Макбет, король Клавдій здатні вибудувати блискучі інтриги і втілити їх в життя. Чим характер раз-мислень Гамлета відрізняється від розумових завдань, які ставлять перед собою інші герої?
5. Визначте, в чому полягає відмінність дослідницьких підходів А.К. Бредлі і Т.С. Еліота до «Гамлета». Див. С. 120-123.
- Яку проблему Т.С. Еліот вважає першочерговим у вивченні «Гамлета»? На які помилки критиків він вказу-ет? Який шлях вважає плідним для вивчення «Гамлета»?
- А.К. Бредлі вивчає «Гамлета» як п'єсу, Гамлета як ха-рактер або як функцію характеру в п'єсі?
- Взаємовиключають чи підходи А.К. Бредлі і Т.С. Еліота один одного?
- До якого з цих підходів ближче позиція Б. Маккелроя?
6. Дотримуючись шляху, наміченому Т.С. Еліотом, звернемося до исто-рии драматичних жанрів в Англії. Протягом усього XVI століття там існував жанр мораліте. У п'єсах подібного типу завжди були присутні алегоричні фігури Пороку і Чесноти, ко-торие вели відкриту суперечку за душу людини. Попередник Шекспіра К.Марло помістив в мораліте активного героя, кото-рий сам вирішив, кому він буде служити, Чесноти або Пороку, ніж вивів драматургію на якісно новий рівень. Чим більше живим, не умовним ставав на сцені людина, тим менше від-критої представлялася позиція Пороку і Чесноти, більш щільним ставав завісу між ними і героєм, більш неразлі-чімимі вони сприймалися. Що вам відомо про п'єси Т. Кіда? У чому відмінність від них шекспірівських п'єс? Доведіть, що «Гам-лет» - це нашарування зусиль багатьох драматургів.
2. BradlyA.C. Shakespearean Tragedy.- L. 1965 (f. 1904).
4. Eliot T.S. "Hamlet // Eliot T.S. Selected Essays.- L. 1958.-P.141-146.
5. Harrison G.B. Introducing Shakespeare.- NY, 1977 (f. 1939).
6. Левін Ю.Д. український гамлетизм / Від романтизму до реалізму: З історії міжнародних зв'язків російської літератури. - Л. 1978. С. 189-236.
7. Левін Ю.Д. українські перекладачі XIX століття і розвиток художні-ного перекладу / А.В. Федоров.- Л. 1985.
8. McElroy В. Shakespeare's Mature Tragedies.- Princeton (NY), 1973.
Гамлетівське ремінісценції у художній літературі
А. МЕРДОК. "ЧОРНИЙ ПРИНЦ"
- Бредлі, як по-твоєму, Гертруда була в змові з Клавдієм, коли він вбивав короля?
- А була в неї з ним зв'язок за життя чоловіка?
- Непристойно. І хоробрості не вистачило б. Тут потрібна велика
- Клавдій міг її умовити. У нього сильний характер.
- Ми бачимо його тільки очима Гамлета.
- Ні. Привид був справжнім привидом.
- Звідки ти знаєш?
- Тоді, значить, король був страшний зануда.
- Це інше питання.
- По-моєму, деякі жінки відчувають психологічну потребу змінювати чоловікам, особливо досягнувши певного віку.
- А як по-твоєму, король і Клавдій спочатку симпатизували один одному?
- Існує теорія, що вони були коханцями. Гертруда від-равіла чоловіка, тому що він любив Клавдія. Гамлет, природно, це знав. Нічого дивного, що він був неврастеніком. У тексті багато зашифрованих вказівок на мужеложество. «Колос, вражений-ний псуванням, в сусідстві з чистим». Колос - це фалічний образ; «В сусідстві» - евфемізм для.
- Ух ти! Де можна про це прочитати?
- Я жартую. До цього ще не додумалися навіть в Оксфорді.
- Чому Гамлет зволікає з вбивством Клавдія?
- Тому що він мрійливий і совісний молодий Інтел-лігент і не схильний ні сіло ні впало вбивати людину тільки пото-му, що йому привиділася чиясь тінь. Наступне питання?
- Бредлі, але ж ти ж сам сказав, що привид був настою-щий, а Гамлет не знає.
- Чому Офелія не врятувала Гамлета?
- Тому, моя дорога Джуліан, що невинні і неосвічені молоді дівчата, всупереч своїм оманливим поняттям, взагалі не здатні рятувати менш молодих і більш освічених невротиків-чоловіків.
- Я знаю, що я неосвічена, і не можу заперечувати, що я молода, але з Офелією я себе не ототожнюю!
- Зрозуміло. Ти уявляєш себе Гамлетом. Як все.
- У «Гамлеті» Шекспір особливо відвертий, відвертіше навіть, ніж в сонетах. Ненавидів Шекспір свого батька? Звичайно. Плекав він заборонену любов до матері? Звичайно. Але це лише ази того, що він розповідає нам про себе. Як наважується він на такі зізнання? Чому на голови його не обрушується кара настільки ж більш витончена, ніж кара простих письменників, наскільки бог, якому він поклоняється, витонченішими їх богів? Він зробив вели-чайшего творчий подвиг, створив книгу, нескінченно мислячу про себе, не між іншим, а по суті, конструкцію з слів, як сто китайських куль один в іншому, а вершина з Вавилонську вежу, раз-мислення на тему про бездонною плинності розуму і про искупитель-ної ролі слів в життя тих, хто насправді не має власного «я», тобто в житті людей. «Гамлет» - це слова, і Гамлет - це слова. Він дотепний, як Ісус Христос, але Христос каже, а Гамлет - сама мова.
«Гамлет» - це акт відчайдушної хоробрості, це самоочищення, са-мобічеваніе перед обличчям Бога ».
Шекспір тут перетворює криза своєї особистості в основну матерію мистецтва. Він втілює власні нав'язливі перед-уявлення в загальнодоступну риторику, підвладну і мови немовля-ца. Він розігрує перед нами очищення мови, але в той же час це жарт на кшталт фокуса, на зразок великого каламбуру, довгою, по-шануй безглуздою гостроти. Шекспір кричить від болю, звивається, танцює, регоче і верещить в нашому пеклі. Бути - значить представляти, грати. Ми - матеріал для незліченних персонажів мистецтва, і при цьому ми - ніщо. Єдине наше спокутування в тому, що мова - божественна. Яку роль прагне зіграти кожен актор? Гамлета.
Пер. І. Бернштейн, А. Поливанової
Додатки, ТЕКСТИ, ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Матеріали розділу зібрані студентами англійської відділень-лення факультету іноземних мов Московського педагоги-чеського державного університету.
Розробка запропонованих питань і завдань може бути зарахована як Спецпитання, контрольна або курсова робота в залежності від глибини підходу до матеріалу і рівня його ос-військових.
Тема I. Функції образів ельфів, фей, привидів і відьом і способи їх створення (Упор. О. Марчукова, Е. Дорошенко, Е. Гальперіна)
I. Про походження ельфів, драконів, чудовиськ і велика-нів розповідають народні епоси.
1. Знайдіть, що про це йдеться в «Старшій Едді».
- Прочитайте, як про це розказано в англосаксонському епосі
Не рад був Каїн вбивства Авеля,