Як важко спілкуватися по NETу.
З іншого боку - так легко.
Реально - тебе начебто немає,
А в житті - ти так далеко.
Ти можеш писати чого хочеш,
Адже немає співрозмовника очей.
І голову ти не морочиш
Чиї рядки читаєш зараз.
Ти виліз з ложа Прокруста,
Що можна відкрити, а що - ні.
Твої найпотаємніші почуття
Чи не приховає адже сайт-інтернет.
Довбаєш ти по сіреньким кнопок,
Чи не скуті думки нічим.
По кабелях, супутникам-стежками
Качаємо велика кількість тем.
А, раптом, та сторінка, якій
Довірився ти до кінця
Сміється. Тоді, я не приховую
Тебе провели як молодика.
Але, Бог з нею. І з ширмою-сторінкою
Тобі розбиратися не можна.
Довірливий ти. І, за звичкою,
Відкрив своє серце не дарма.
Хочу поділитися я якось.
З Духовником? Де його взяти?
І знову шукаю я контакту,
Ризикуючи нарватися знову.
Я кинув би цю сторінку,
Щоб зустрітися «віч-на-віч».
Але де ж я зустріну «співачку»
В реальності. Прямо зараз.
Я заспівав би їй пісню таку,
Щоб капнула «щастя сльоза».
А після проспівав би іншу,
Щоб висловити, що не сказав.
Але зустрічі такої НЕ дочекаєшся,
Швидше зіткнутися світи.
Чи не зустрінеш її, не нарвёшься.
До тієї не дожити мені пори.
Тому - Гімн Інтернету!
Є шанс познайомитися з тією,
Якої в реалії - немає.
Рух життя! Смерть - спокій!