БІБЛІОТЕКА України
Libmonster ID: UA-666
поділіться публікацією з друзями і колегами
Ключові слова: комунікація, масова комунікація, медіа, нові медіа, ЗМІ.
The article is devoted to the usage of key notions of several disciplines which are focused on journalism / mass communications / media / media of mass information. The author draws attention on the number handbooks and monographs in the English language which are concerned those entities and the process of their rising and development. Means of mass information are examined as a special part of mass communications with their unique characteristics. Several examples of scientific and educational disciplines with their objects and content are given in conclusion.
Key words: communication, mass communication, media, new media, mass information media.
Розробка теорії комунікації, визначення специфіки її видів підштовхується не тільки науковими потребами, а й суто практичними потребами. Ті, хто займається просуванням ідей і товарів, фігур і послуг, щодня вирішують, якими шляхами досягти потрібну аудиторію (публіку, потенційних споживачів). До створення єдиної теорії комунікації спонукає і поява Інтернету, який, будучи безмежної медійної середовищем, об'єднує розширюється коло комунікацій, мінливих і часто перетікають з одного виду в інший, і все це - "в одному ящику". Розрізняти їх - питання не пусте вже хоча б тому, що цього вимагає розробка норм правового регулювання в цій
середовищі. Не хотілося б, щоб, з одного боку, виявилася ущемленої свобода, а з іншого - розмита громадянська, професійна, юридична відповідальність учасників інформаційного обміну. Вид і міра відповідальності прямо пов'язані з розрізненням всіляких видів комунікації (ресурси, що відносяться до ЗМІ, і сайти типу "Однокласники" не можуть підкорятися одним і тим же нормам).
"Mass media". А серед видів / рівнів комунікації виділяє інтраперсональний, інтерперсональний, груповий, масовий і навіть особливий - екстраперсональний: з машинами, комп'ютерами. Про масової комунікації сказано, що вона включає повідомлення, відправлені з масових джерел масовими способами масової аудиторії 1 (тут можна поставити не один питання. - І. Ф.).
Є невирішені принципові питання з включенням видів комунікації в масові. Яка з ознак виявляється вирішальним: рассредоточенность аудиторії? Дистанційованість її від комунікатора? Анонімність? Відкритість каналу, контенту і кордонів аудиторії? Поширення інформації з єдиного центру? Найчастіше виходять з розуміння масової комунікації як процесу поширення інформації з застосуванням технічних засобів з єдиного центру на чисельно великі розосереджені аудиторії. Але при цьому включають, наприклад, кіно, не обумовлюючи, що там можлива й інша ситуація: коли аудиторія не розосереджена (кінотеатр). А театр, який продає квитки анонімним покупцям, теж в цьому ряду?
Здається, що, виділяючи різні види комунікації, в тому числі масову, доведеться звернутися до сукупності ознак.
Судячи зі світової літератури, складається тенденція вживати в усі ближчому, чи не синонімічні терміни "Масова комунікація", значенні поняття "медіа".
Судячи з практики слововживання тією мовою, де утворилися цікавлять нас поняття, ряд явищ, що відносяться до медіа, ширше ряду мас-медіа, а ряд мас-медіа ширше, ніж те, що ми називаємо ЗМІ. Тому, коли ми вживаємо у всіляких поєднаннях корінь "медіа" (медиаисследования, медіапрофессіонали, Медіасфера, медіапсіхологіі, медіасоціологія і т.п.), необхідно уточнювати, про які конкретно кошти йдеться.
У роботі Д. Маккуейла перераховані як ранні (до початку XX в.) Такі кошти: газети, журнали, звукозапис, кіно- і радіо. Ці види комунікації необхідно, по Д. Маккуейлу відрізняти
Наступний крок в наших роздумах - виділення в колі комунікацій того, що в українському, але не в англійській мові прийнято позначати поняттям "ЗМІ".
Взагалі "ЗМІ", "засоби масової інформації" бачаться як центральне для наших дисциплін поняття, оскільки саме так називається у нас і об'єкт, регульований законодавством, і від-
По-моєму, немає сумнівів в тому, що до ЗМІ відноситься періодична преса, телебачення і радіо, а також (що не настільки очевидно) частину ресурсів Інтернету (до речі, до цих пір не викоренене уявлення, що весь Інтернет - ЗМІ). Я поділяю розуміння ЗМІ як інститутів, що діють через канали масової комунікації і володіють при цьому ряд специфічних властивостей, що виділяють їх з інших видів масової комунікації.
Найважливіша методологічна завдання в цьому контексті - знайти універсальний інструмент для опису істотних рис різних видів комунікації (і тим самим - різних медіа), якби вони були старі або нові, і виділити серед них цікаві для нас - ЗМІ.
Нагадаю, опис комунікації по Г.Лассуелл вимагає відповіді на наступні питання: Хто говорить? Що каже? По якому каналі? Кому каже? З яким ефектом? (Так звана формула "п'ять дабл ю"). Вживаючи цю формулу, опишемо специфіку п'яти елементів структури стосовно ЗМІ.
1. Комунікатор ( "Хто говорить?"). У цьому випадку (в ЗМІ) він інституалізовані, тобто найчастіше - це зареєстрована або самоідентифікується себе як ЗМІ організація, що має випливають з даного статусу права і обов'язки, пільги і повноваження. Комунікатор найчастіше - корпоративний, а не індивідуальний, професійно зайнятий спеціалізованої діяльністю зі збору, обробці, передачі інформації, з внутрішнім поділом праці у відповідному типі організації (холдинг, редакція і ін.).
контент); доступний неспеціалістам в тій сфері, яку відображає. "Серцевина", найбільша частина такого контенту - інформація про поточні події.
цей режим: випуск повідомлень може йти безперервно, а час заходу на сайти вибирає користувач. Однак єдина порядок денний підтримується також за рахунок дублювання, за рахунок виносу на головні сторінки пошукових систем (а вони в більшості випадків - ворота для входу в простір Мережі) заголовків основних новин.
Широко обговорюваний процес фрагментації (демасифікації, демассовізаціі) не змінює суті речей: дроблячись, масові аудиторії не втрачають своєї структурно-якісної природи і тільки на цій підставі не стають групою і тим більше не переходять на індивідуальний рівень. Головне для маси - спосіб її формування, який задає її іманентні якості.
Сьогодні в руслі інтегруються дисциплін, в становящемся єдиним теоретичному полі все-таки помітний ряд відносно самостійних дисциплін зі своїми підходами до ЗМІ. Наприклад, у А. Бергера це: семіотичний, естетичний, психоаналітичний, соціологічний, політичний, антропологічний, літературний, філософський, історичний та компаративний.
Грунтуючись на запропонованих підходах, можна окреслити специфіку об'єктів деяких дисциплін навчального плану (див. Таблицю).