ранціск Скорина належить до славної когорти видатних людей, зусиллями яких створювалася вітчизняна духовна культура.
Вивчення культурно-просвітницької діяльності та творчої спадщини мислителя ведеться на протязі ось вже двох століть. Про Скорини існує велика література, створена кількома поколіннями вітчизняних і зарубіжних вчених. Особливо великий внесок у скорініану внесли радянські дослідники.
Намагаючись дати оцінку своєї діяльності, Скорина характеризував її як служіння «людей посполитим руського язика» [1]. У його час в дане поняття входили три братні народи - російський, український і білоруський. Роль Скорини в історії духовної культури Росії, України і Білорусії важко переоцінити. Скорина - основоположник східнослов'янського книгодрукування і друкарської справи в Литві. Наступниками і продовжувачами його книговидавничої традиції в російських, українських, білоруських і литовських землях були Іван Федоров, Петро Тимофійович Мстиславец, Симон Будний, Василь Тяпинський, Козьма і Лука Мамоничі і багато інших.
Скорина - видатний східнослов'янський мислитель-гуманіст епохи Відродження. Він освоїв давньоруську філософсько-етичну традицію, для якої характерний погляд на природу і суспільство через ідеал морально прекрасного (див. 52, 15-21), і зробив спробу синтезу цієї традиції із західноєвропейською філософською культурою і суспільною думкою. Він став основоположником ренесансно-гуманістичного напряму у вітчизняній філософській та суспільно-політичної думки, національної традиції в історії білоруської культури.
Скорина як мислитель-гуманіст епохи Відродження звертається до проблем людини і суспільства і намагається дати їх рішення, що відрізняється від традиційно-християнського. В світогляді білоруського гуманіста домінує етичний момент. Головним для Франциска Скорини, як і майже чотири століття тому для великого російського письменника і філософа Льва Толстого, стає питання: як жити людині, які морально-етичні цінності та ідеали йому слід сповідувати, щоб його приватна і суспільне життя не вступала в протиріччя з його совістю? Своєю творчістю Скорина відбив досить зрілий рівень розвитку вітчизняної культури початку XVI ст.
Скорина - просвітитель епохи Відродження. Однією з головних завдань своєї подвижницької діяльності він вважав прилучення за допомогою Біблії «простого і посполитого людини» до освіти, знань, до семи «вільних наук» - граматики, логіки, риторики, музики, арифметики, геометрії, астрономії. Не менш важливе значення Скорина надавав вихованню людини за допомогою «доброзичливі філософії», а в цій справі, на його думку, Біблія рідною мовою повинна була зіграти дуже істотну роль. У поданні Скорини Біблія була також дієвим засобом естетичного виховання людини.
Скорина - великий патріот, вірний і відданий син свого народу. Незважаючи на те що як особистість Скорина склався переважно в обстановці західноєвропейської культури, він не «латинізованого», як це нерідко траплялося з його співвітчизниками, не порвав зв'язку з батьківщиною, не втратив національної своєрідності, а всі сили і знання, всю свою енергію віддав служінню «людем посполитим руського язика», звернув на благо свого народу. Не дивно тому, що патріотизм він звів на рівень вищих цивільно-етичних чеснот.
В обстановці жорстокої феодально-католицької реакції і контрреформації ідеї Скорини надали плідне вплив на національно-визвольний рух білоруського та українського народів другої половини XVI- XVII ст. на боротьбу громадських діячів і мислителів за збереження вітчизняної національної культури і рідної мови. У той же час ідейна спадщина Скорини послужило одним з теоретичних джерел концепції зближення східнослов'янської культури зі світською культурою Заходу.