Але найжорсткіший "косяк" у Олени стався з моїм чоловіком. Він повинен був полетіти по роботі в Північний Кіпр. Зазвичай, ми туди літаємо через Туреччину, з пересадкою в Стамбулі. Найдешевші квитки знову вийшли у Олени. До Стамбула чоловік долетів без проблем. А ось чому зі Стамбула він потрапив не в аеропорт Ерджан, а в Ерзінджан (це десь ближче до Грузії), не змогла пояснити навіть сама Олена. В аеропорту Ерджан його повинен був зустріти один Самір. По прильоту, чоловік зателефонував Саміру і вони довго не могли зрозуміти, чому не можуть знайти один одного. Ще б! перебуваючи за тисячу кілометрів один від одного! Чоловік передав трубку співробітнику аеропорту і по виразу його обличчя зрозумів, що сталася якась "жопа". "У тебе великі проблеми" - сказав Самір в трубку, після розмови зі співробітником. Чоловік виявився в якійсь глушині, куди літаки літають, приблизно, раз на тиждень. На щастя, Олена пріючи, виправляла ситуацію як могла. Через добу він все таки вже був на Північному Кіпрі. Тільки ось один Самір не зміг його зустріти. У день, коли мій чоловік повинен був приїхати до них, біля їх будинку трапилася якась заварушка зі стріляниною. Все було так серйозно, що, кулі розбили вікна будинку, і пошкодили машину. Саміру довелося відвести свою сім'ю до родичів. Я навіть не хочу думати про те, що могло б бути, якби чоловік виявився там.
Я пишу цей пост за тим, що хочеться підбадьорити тих, хто переживає, можливо, не найкращі свої дні. Просто знайте, що все на краще. Уявляйте, що через якийсь час будете згадувати про ці дні з посмішкою!