СУБ'ЕЕКТІВНАЯ БІК ЗЛОЧИНИ
Поняття і значення об'єктивної сторони злочину
Можна дати наступне визначення суб'єктивної сторони злочину. Суб'єктивна сторона злочину-це внутрішня сутність злочину, яка полягає в психічних процесах, які породжують і направляють поведінку особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння.
Суб'єктивна сторона злочину є одним з чотирьох обов'язкових елементів складу злочину, крім об'єкта, суб'єкта та об'єктивної сторони. Правильна оцінка суб'єктивної сторони можлива лише на підставі ознак, які знайшли зовнішній прояв, відображення в зовнішніх обставинах, наприклад, в: ознаках вчиненого діяння, характер та обсяг настали, наслідками, обстановці, що сталося і т.д. У цьому полягає зв'язок суб'єктивної сторони з іншими ознаками складу злочину.
Значення суб'єктивної сторони полягає в наступному:
1) Дозволяє встановити суб'єктивну підставу для кримінальної відповідальності.
2) На підставі суб'єктивної сторони злочину відбувається відмежування злочинної поведінки від неприступної.
3) Ознаки суб'єктивної сторони злочину можуть грати роль як пом'якшуючих, так і обтяжуючих обставин.
4) Суб'єктивна сторона має значення для правильної кваліфікації злочину.
Ознаки суб'єктивної сторона злочину
До ознак суб'єктивної сторони відносяться вина. мотив. мета і емоції. Поняття «суб'єктивна сторона злочину» є родовим по відношенню до вини, мотиву і т.д. Кожен з названих ознак має свої особливості, жоден з них не може бути розглянутий в якості складової частини іншого елемента, жоден з них не може замінити собою інший елемент.
Таким чином, суб'єктивна сторона злочину не зводиться до поняття вина.
Вина є основною ознакою, мотив, цілі та емоції - факультативними. Пояснимо. Вина в будь-якому складі злочину відноситься до обов'язкових ознак, оскільки без вини немає кримінальної відповідальності (а, як відомо, не допускається залучення особи до кримінальної відповідальності за невинне заподіяння шкоди). Мотив, мета і емоції мають таке кримінально-правове значення:
1) Будучи включеними в диспозицію будь-якої статті, вони стають обов'язковими ознаками складу злочину.
2) Вони можуть грати роль пом'якшує або обтяжуючих обставин.
3) Вони можуть перетворити основний склад в кваліфікуючу.
На практиці факультативні ознаки все одно враховуються, оскільки вони відносяться до ключових факторів в розумінні суб'єктивного ставлення особи до вчиненого.
Поняття і форми вини
Для визнання особи винною недостатньо встановити, що ця особа вчинила інкриміноване йому діяння, оскільки об'єктивне зобов'язання не допускається.
Формою вини називається встановлена законом поєднання інтелектуальних і вольових ознак, що свідчать про ставлення винного до здійснюваного їм дії (або бездіяльності) і його наслідків.
Форма провини має велике практичне значення
1) Форма провини дозволяє визначити ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від неприступної.
2) Законодавець диференціює кримінальну відповідальність за вчинення суспільно небезпечного діяння в залежності від форми вини.
3) Форма провини враховується законодавцем при класифікації злочинів.
4) Форма провини визначає умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
5) Наявність навмисної форми зобов'язує суд дослідити питання про мотиви і цілі злочину.
У ч. 2 ст. 24 міститься таке вказівку: «Діяння, вчинене тільки з необережності, визнається злочином лише у разі, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу». Відповідно, якщо в статті Особливої частини КК не вказується на необережну форму провини, то даний злочин може бути абсолютно як навмисне, так і з необережності в залежності від конструкції і особливостей складу злочину. Якщо в статті Особливої частини КК є спеціальна вказівка на необережну форму провини, то даний злочин може бути скоєно тільки з необережності.
Як вже було зазначено, вина характеризується двома формами: умисел і необережність.
Намір, в свою чергу, підрозділяється на два види: прямий умисел і непрямий.
Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій, передбачала можливість або неминучість настання наслідків і свідомо бажала їх настання.
Злочин визнається вчиненим з непрямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, не бажала їх, але свідомо допускало або ставився до них байдуже.
По всій видимості, з прямим умислом можуть бути вчинені злочину незалежно від юридичної конструкції складу злочину. З непрямим умислом можуть бути вчинені лише ті умисні злочини, в яких наслідки відносяться до обов'язкових ознак складу злочину (тобто з матеріальним складом).
Цікавим видається один нюанс: при прямому умислі особа передбачає НЕМИНУЧІСТЬ або МОЖЛИВІСТЬ настання суспільно небезпечних наслідків. При непрямому намірі особа передбачає лише МОЖЛИВІСТЬ наслідків. Крім того, при прямому умислі особою охоплюється і усвідомлення причинно-наслідкового зв'язку між діянням і суспільно-небезпечними наслідками.
Для непрямого умислу наслідки не є бажаними. Це плата, яку винний готовий заплатити за досягнення іншої мети свого діяння. Наслідки при непрямому намірі представляють собою побічний, що не бажаний результат. Наслідки ж при прямому умислі йтиме мова діяння особи.
Таким чином, при прямому умислі особа передбачає неминучість наслідків, до яких воно прагне. При непрямому намірі суб'єкт завжди передбачає реальну можливість наслідків. Суспільно небезпечні наслідки не були метою його діяльності. Тому видається, що при прямому умислі у особи активно позитивне ставлення до наслідків, при непрямому намірі - пасивно позитивне.
У кримінальному праві виділяються і інші види умислу.
Так, раптово виник умисел відрізняється від заздалегідь обдуманого за часом реалізації з момент виникнення умислу. Перший виникає і реалізується раптово. Другий реалізується через певний час після виникнення. Час виникнення умислу при наявності додаткових обставин, передбачених законом, може мати правове значення. Наприклад, якщо умисел скоїти вбивство або заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю виник і був реалізований раптово у відповідь на протиправне або аморальну поведінку жертви, то скоєне кваліфікується як злочин з привілейованим складом.
Як раптово виник, так і заздалегідь обдуманий можуть бути як прямими, так і непрямими.
Залежно від ступеня конкретизації і визначеності наслідків розрізняють умисел конкретизований (певний) і умисел неконкретізірованний (невизначений).
Конкретизованим визнається умисел, при якому особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає конкретні наслідки, бажає настання наслідків або свідомо їх допускає або ставиться до них байдуже. Особа може бажати або допускати як одне певне наслідок, так і кілька певних наслідків. Такий умисел називають альтернативним.
Неконкретізірованним умислом визнається умисел, відповідно при якому особа бажала або допускало настання конкретно невизначених наслідків.
Поза рамками прямого або непрямого умислу зазначені види намірів не існують.
Видами необережності є легковажність і недбалість.
Злочин визнається вчиненим з легковажності, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпеку своїх дій, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувало на запобігання цих наслідків.
Злочин визнається досконалим через нехлюйство, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, якщо особа не усвідомлювала суспільну небезпеку, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча за необхідної пильності і передбачливості мало й могло їх передбачити, і не бажає настання суспільно небезпечних наслідків.
Важливою особливістю є те, що при необережності немає позитивного ставлення до наслідків діяння: особа або їх взагалі не передбачає, або розраховує їх запобігти.
Відмінність легковажності від непрямого умислу
Отже, основними відмінностями легковажності і непрямого умислу пролягають в наступній площині:
1) При здійсненні злочину по легковажності особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків свого діяння, а при непрямому намірі - реальну можливість.
Передбачення абстрактної можливості наслідків від реальної полягає в наступному: особа передбачає можливість настання наслідків взагалі в подібних випадках, але виключає їх в результаті свого діяння в даному випадку в силу об'єктивних і суб'єктивних причин. При непрямому намірі особа передбачає, що наслідки можуть настати не взагалі, в подібних випадках, а в результаті його діяння за наявності наявних обставин.
2) При легковажність особа займає активну позицію, нехай самовпевнено, але все ж розраховуючи на запобігання наслідків, а при непрямому намірі - пасивну, оскільки не робить ніяких зусиль на їх запобігання, допускаючи їх або ставлячись до них байдуже.
При недбалості особа діє або діє, не усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння і не передбачаючи можливих наслідків. Ключовими поняттями тут виступає дві фрази: «повинен був передбачити наслідки» і «міг їх передбачити». «Мав» означає, що об'єктивний критерій недбалості, що визначає обов'язок особи передбачити наслідки свого діяння. Ці правила випливають з вимог закону, договору, професії, посади, статусу особи.
Слово «міг» означає, суб'єктивний критерій, який визначає можливість особи передбачити наслідки свого діяння. Ця вимога пов'язана з персональними можливостями особи, з обов'язковим урахуванням особливостей ситуації, в якій воно перебувало. Відсутність можливості передбачити наслідки може бути обумовлено не тільки індивідуальними особливостями особи, а й специфікою ситуації або обстановки, в якій наслідки настали.
Тільки сукупність об'єктивного і суб'єктивного критеріїв недбалості дає підставу для визнання особи винною в настанні інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь.