Підставою для типології політичної культури за ступенем відкритості використовується орієнтація суспільства на такі регулятивні механізми політичної системи, як ринок і держава. Звідси разли-ють два типи культури: ринковий і етатистський.
Ринковий тип політичної культури розглядає полі-тичні процеси як акти вільного обміну продуктами політичної діяльності і орієнтується на конкурентну боротьбу. Політика тут виступає як вид бізнесу, політик - як тип бізнесмена, а політичні рішення - як торговельні угоди.
З огляду на особливу роль держави та інших політичних інститутів в відтворенні зразків політичного мислення і поведінки, в науці розрізняють також офіційну, підтримувану інститутами держави, і реальну політичну культуру, що втілює цінності і відповідні їм форми практичного поведінки більшості або значної частини населення. Зокрема, в ряді країн Східної Європи, де ідеї соціалізму в значній мірі впроваджувалися під тиском держави, при перших же демократичних перетвореннях ( «оксамитових революцій») вони поступилися місцем офіційних показників прихильності цих країн марксизму-ленінізму реальним орієнтирам і цінностям громадян [183, с.277]. Етатистська різновид культура може розглядатися і як ядро офі-них політичної культури, яка може формуватися в певних історичних ситуаціях.
Залежно від ставлення до перетворень існую-щей політичної системи розрізняють замкнуту політич-кую культуру, спрямовану на відтворення політичної системи за встановленим «зразком», згідно з сформованим тра-діціям, і відкриту. орієнтовану на зміни політи-чеський системи, легко засвоює нові цінності.
Типологія політичних систем
Для демократичного типу політичної культури, на думку ряду вітчизняних дослідників [187] харак-терни:
· Домінування громадянського суспільства над державою;
· Підконтрольність влади суспільству;
· Панування права в суспільстві, прихильність громадян законам і повагу їх;
· Самоцінність індивіда, його прав,
· Висока активність і відповідальність;
· Плюралізм в громадській думці, гласність;
У змістовному відношенні суще-обхідних і більш загальні критерії типологізації політичної культу-ри, задані, зокрема, спеці-фікой цивілізаційного устрою особливих напівмиру - Сходу і Заходу, Півдня і Півночі, цінності і традиції яких є фун-даментом практично всіх існуючих у світі типів політич-кой культури.
Така ціннісна мотивація політичних дій елітарних і неелітарних шарів зумовила розвиток демократичної форми організації влади, закріпилася в поділі влади, створення си-стеми стримувань і противаг, спрямованих на систематичний контроль громадськості за правлячими колами. В даний час стійкі демократичні традиції дозволяють західним країнам гнучко адаптуватися до багатьох змін в світі, вирішувати конф-Ликтей в дусі цілісності та інтеграції своїх спільнот.
Найбільш істотні відмінності цих ціннісної-них орієнтації громадян у політичному житті суспільства, по типології В.П. Пугачова і А.І. Соловйова, [199, с.315] проявля-ються в наступному:
Переконаність, що влада мо-же спочивати на фізичному, духовному чи іншому перевершує-стве людини над людиною;
· Усвідомлення самодостаточнос-ти особистості для осуществле-ня владних повноважень, відно-шення до політичних прав як до умови зміцнення пра-ва власності, примат идеа-лов індивідуальної свободи;
· Визнання індивіда глав-ним суб'єктом і джерелом політики, ставлення до держ-ству як до інституту, залежному від громадянського суспільства, гаран-ту прав і свобод особистості, кричу-дию підприємницької діяль-ності індивіда і групи;
· Перевагу особистістю множинності форм полі-тичної життя, состязатель-ного типу участі у владі, плюралізму і демократії; пред-повагу ускладненою організа-ції влади (наявності партій, різноманітних груп тиску і т.д.);
· Раціональне ставлення до виконання правлячими еліта-ми і лідерами своїх функцій з управління суспільством, поні-гу необхідності контролю за їх діяльністю і дотримання правил контрактній етики;
· Примат загальнодержавних законів і встановлення (коди-ваних права) над част-ними нормами і правилами по-ведення, розуміння відмінностей в моральної і правової моті-вації політичних дій громадян;
· Досить відчутна ідеологізованість політичних позицій громадян.
· Впевненість в божественному походженні влади, які не свя-занном ні з якими человечес-кими перевагами;
· Ставлення до політики як до подвижницької, недоступною всім діяльності, підпорядкований-ної кодексу поведінки героїв і принципам божественного прав-ління;
· Заперечення випадковості політичних подій і поні-гу політики як засобу утвердження консенсусу, гармо-нии і світу;
· Заперечення самодостатньо-сті особистості для здійснення владних повноважень, потреб-ність в посереднику в відно-ях між індивідом і владою;
· Пріоритет ідеалів справедливий-вості; політична індіффе-рентность особистості,
· Визнання чільної ролі в політиці еліт і держави, перевагу патронату держави над особистістю, визнання пріоритету над особистістю керівників громад, пові-вин, груп; домінування цінностей корпоративізму;
· Перевагу особистістю ис-полнітельскіх функцій в полі-тичної життя і колективних форм політичної участі, позбавлених індивідуальної від-льної;
· Тяжіння до ав-торітарному типу правління, спрощеним формам органі-зації влади, пошуку харизматичного лідера;
· Обожнювання (сакралізується-ція) правителів і їх діяль-ності з управління суспільством, відсутність переконаності в не-обходимо їх контролю;
· Пріоритет місцевих правил і звичаїв (місцевого права) над формальними законами держави, тенденція до сгла-вання суперечностей між моральними традиціями об-щності і законодавчими законами як мотивами політичної поведінки;
· Менш виражена ідеологізованість позицій, веро-терпимість (за винятком ісламістських течій).
У класичному вигляді названі цінності і традиції взаємо-дії людини і влади формують органічно протидії положную політичні культури (наприклад, в США і Ірані, у Франції і Кампучії). І навіть перебудова політичних інсти-Тутов за зразками одного типу культури не може часом похитнути стійкість окремих цінностей колишньої культури. Наприклад, в Індії, де в спадок від колоніального панування Велико-британії країна отримала досить розвинену партійну систему, парламентські інститути та ін. як і раніше домінують архетипи східного менталітету. І тому на виборах головну роль грають не партійні програми, а думки сільських ста-зростання, князів (глав аристократичних родів), керівників религи-озних громад і т.д. У той же час і в ряді західноєвропейських країн підвищений інтерес до релігій і способу життя на Сході також ніяк не позначається на зміні параметрів політичної культури.
Правда, в деяких державах все-таки сформувався певний синтез цінностей західного і східного типів. Так, наприклад, технологічний ривок Японії в клуб провідних індустріальних держав, а також політичні наслідки післявоєнної окупації країни дозволили укоренити в її політичній культурі значитель-ний заряд ліберально-демократичних цінностей і зразків полі-тичного поведінки громадян. Вельми інтенсивна взаємодія Заходу і Сходу протікає і в політичному житті країн, займаючи-чих серединне геополітичне становище (Росія, Казахстан і ін.), - там формується певний симбіоз ціннісних ориен-тації і способів політичної участі громадян.
І все ж якісні особливості вищеназваних світових цивілізацій, як правило, обумовлюють взаємно перетворюючи-мі підстави політичних культур, зближення яких вироб-дет в далекому майбутньому.