Поняття термінальних станів
Під термінальним станом на увазі етапи вмирання організму, коли внаслідок впливу різноманітних патологічних процесів різко пригнічується скоординована діяльність життєвих функцій органів і систем, що підтримують гомеостаз. У цей момент компенсаторні механізми різко виснажені або надають шкідливу-ний вплив, і без спеціального лікування організм не в змозі самостійно впоратися з виниклими порушеннями.
Етіологія термінальних станів
Причини, що викликають термінальні стану, різноманітні: ост-раю крововтрата, важка масивна травма, отруєння, вплив низьких і високих температур, асфіксія при утопленні, повішення, аспірації чужорідних тіл, вираженому бронхоспазмі, астматичному статусі, емболія легеневої артерії, первинне ураження м'яза серд ца і його провідної системи, скупчення рідини і крові в Перікар-де, порушення функції дихання, газообміну при гемо- та пневмото-Ракс, водно-електролітні розлади, алергічний і бактеріаль-ний шок, гіпоглікеміче ська, гіперглікемічна, апоплексична, діа-бетіческая, печінкова коми і ін.
До термінальних станів відносять і ранні стадії постреанимационного періоду.
Патогенез термінальних станів
Незважаючи на різноманітність причин, які призводять до терміналь-ним стан, основним патофизиологическим механізмом їх роз-ку є далеко зайшла гіпоксія, найчастіше змішаного ха-рактер. На початку розвитку патологічного стану різко активи-зіруются компенсаторні реакції, спрямовані на підтримання кровообігу і оксигенації мозку і серця. Це відбувається в першу чергу за рахунок активації симпатоадреналової, гіпофізарно-надниркової та ренін-ангіотензин систем, стимуляції веге-татівной нервової системи і ретикулярної формації стовбура мозку. Компенсаторно-пристосувальні реакції в подальшому набувають характеру патологічних, так як внаслідок централізації кровообра-щення посилюється гіпоксія інших життєво важливих органів і сі-стем, порушуються процеси мікроциркуляції, в метаболічних процесах превалює гліколіз, прогресує гіпоксія, і при відсутності своєчасного лікування неминуче настає смерть.
Фази термінальних станів
Прийнято розрізняти преагональное стан, термінальну фазу, агональное стан, клінічну і біологічну смерть.
У преагональном стані відзначається різка загальмованість і сплутаність свідомості, на електроенцефалограмі (ЕЕГ) відзначається уповільнення біоелектричної активності, артеріальний тиск не визначається (іноді можна виявити мляву пульсацію на сонних артеріях), на електрокардіограмі (ЕКГ) реєструється виражена тахікардія або брадикардія зі зниженням вольтажу зубця R і зміщенням інтервалу ST, дихання стає поверхневим і рідкісним, -ізменяется забарвлення шкіри (наростає ціаноз або розвивається блед-ність).
Термінальна фаза характеризується короткочасною зупинкою дихання і біоелектричної активності серця. В основному вона спостерігається при гострій крововтраті. При утопленні і інших видах асфіксії термінальна пауза не настає. Слід зазначити, що послідовність процесів вмирання визначається характером по-ражения мозку, серця і порушенням функції дихання. Так, при первинному ураженні серця прогресує серцева недостатність, потім різко послаблюється або припиняється його діяльність, в далечінь-нейшем згасає функція дихання і центральної нервової системи (ЦНС).
Протилежна картина спостерігається, наприклад, при механічні-кой асфіксії і первинному ураженні мозку: серцева діяльність припиняється після згасання функції дихання.
Агональное стан визначається активацією ретикулярної фор-мації і вегетативних центрів довгастого мозку. У цей період можливі короткочасне підвищення артеріального тиску, почастішання серцевого ритму, посилення дихання парадоксального ха-рактер.
Короткочасна агонального спалах закінчується клінічною смертю. для якої характерно повне припинення кровообігу і дихання, проте незворотні зміни основної частини клітин го-ловного мозку ще не настали. Клінічний досвід показує, що цей термін не перевищує 5-6 хв, за якими слід необоротний стан організму - біологічна смерть. Однак в умовах гіпо-Терме можливо повноцінне пожвавлення організму і в більш позд-ня терміни. Для клінічної Смерті, поряд з відсутністю сердцебіе-ня і дихання, характерні розширення зіниць, які не реагують на світло, зміна забарвлення шкіри (ціаноз або різке збліднення), клонічні і тонічні судоми.
Своєчасне проведення реанімаційних заходів дозволяє домогтися відновлення серцевої діяльності, дихання і функції центральної нервової системи, якщо, звичайно, ці порушення не є кінцевою стадією тривало поточного хронічного захворювання. Процес пожвавлення померлого після надання реанімаційних заходів не закінчується.
У патогенезі постреанимационной хвороби основне значення мають зміна функції ЦНС, серцево-судинної системи, порушення структури дихального циклу, а також діяльності печінки, нирок, кишок і ін. Ці порушення супроводжуються змінами кислотно-лужного стану, водно-електролітного балансу, нервово-вегетатів- ної регуляції з розладами процесів мікроциркуляції і сверт-вающей системи крові. У цей період особливого значення набуває інтоксикація продуктами патологічного обміну речовин. Крім то-го, на різних етапах постреанимационного періоду з'являються нові патологічні зрушення, що розвиваються по типу «порочних кіл».
Певні критерії постреанимационной хвороби і послідовно-вательность її розвитку, конкретно в окремих органах і системах, дозволяють своєчасно діагностувати і коригувати протягом цього складного патологічного процесу.
Невідкладні стани в клініці внутрішніх хвороб. Грицюк А.І. 1985р.