Таким чином, військова служба, на відміну від цивільної державної служби, призначеної для формування і реалізації державно-керуючих впливів, призначена для реалізації функцій власне держави [7] в області оборони і військової безпеки, тобто є діяльністю військовослужбовців з метою вирішення специфічних завдань по захисту Батьківщини (оборони, в умовах військово
го і надзвичайного стану, в період мобілізації і збройних конфліктів), а також відповідно до міжнародних договорів.
На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки:
1.Военная служба - особливий вид федеральної державної служби, що представляє собою діяльність громадян, які здійснюють функції щодо забезпечення оборони і військової безпеки держави.
2.Статус військової служби встановлюється тільки федеральним законодавством і виключає можливість її введення в державних органах та організаціях суб'єктів Російської Федерації. Фінансування військової служби здійснюється виключно з федерального бюджету. Отже, військова служба є різновидом федеральної державної служби Російської Федерації.
4.Военная служба являє собою самостійні і відносно відособлені види дій суб'єктів військово-службових відносин з метою практичної діяльності державних організацій і органів, в яких вона передбачена законом.
Військова служба, на відміну від цивільної державної служби, є діяльністю державних організацій і органів з метою забезпечення вирішення завдань в сфері безпеки і оборони держави, в умовах воєнного і надзвичайного стану, в період мобілізації і збройних конфліктів, а також відповідно до міжнародних договорів.
5.Военная служба - це особливий вид встановленої державою на підставі федерального закону діяльності людини в спеціально створюваних ним державних організаціях (збройних силах, військах, військових формуваннях) та державних органах, що вирішують завдання в сфері військової безпеки та оборони держави специфічними (військовими) методами і засобами збройної боротьби, які передбачають використання зброї та озброєння індивідуального та колективного застосування, з метою захисту Вітчизни, тобто практичного здійснення закріплених в Конституції Російської Федерації функцій держави щодо забезпечення його незалежності, суверенітету і цілісності (Додаток 4).
1.2. Конституційно - правове становище військовослужбовців
При розгляді даного питання необхідно виявити основні риси правового становища військовослужбовців в Російській Федерації, визначити коло їх прав і обов'язків.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що військова служба, в силу притаманною їй особливої правової специфіки повинна володіти особливим правовим статусом, що в свою чергу нарівні з особливою організацією військової служби і принципів, що підкреслюють її "індивідуальність" є визначальним правове становище учасників військово-правових відносин.
Відповідно до Федерального закону "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовцями є громадяни, які проходять військову службу (п.3 ст.2) [8]. Суб'єктами державно-правового відносини [9] з приводу військової служби виступають, з одного боку, держава, в особі Збройних Сил, інших військ, військових формувань і органів, в яких федеральним законом передбачена військова служба, з іншого - громадяни Російської Федерації, які проходять військову службу, виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, тобто військовослужбовці.
Відповідно до ст.71 Конституції Російської Федерації питання оборони і безпеки держави віднесені до відання Російської Федерації, тобто правове регулювання в цій сфері відноситься до компетенції федеральних органів державної влади. Таким чином, Конституцією Російської Федерації закріплені основи правового регулювання в сфері оборони і безпеки держави і основоположні питання, що стосуються проходження громадянами Російської Федерації військової служби, та що випливають з цього обмеження їх прав і свобод як людини і громадянина (ч.3 ст.55 Конституції РФ ) [10].
Сутністю військової служби, як специфічної державної діяльності, її метою є збройна захист Вітчизни. Як вже було зазначено в розділі 1.1 цього дослідження, військова служба має ряд особливостей, або відмінностей, що виділяють її в особливий вид державної служби. Тобто на військовослужбовців поширюється законодавство, яке представляє собою спеціальний комплекс правових актів і норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають в тому числі при виконанні громадянами Російської Федерації військової служби [11].
Юридична підстава для існування окремої галузі законодавства - положення ст.3 Федерального закону "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якої "правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція Російської Федерації, справжній Федеральний закон, інші федеральні закони та інші нормативні правові акти Російської Федерації в області оборони, військовий обов'язок, військової служби та статусу військовослужбовців, міжнародні договори Російський Федерації "[12].
Особливості військової служби, які виділяють її в особливий вид федеральної державної служби, детермінують існування особливостей правового статусу військовослужбовця як специфічного суб'єкта права, прямо передбачених ст.1 Федерального закону "Про статус військовослужбовців". "На військовослужбовців покладаються обов'язки з підготовки до збройного захисту та збройний захист Російської Федерації, що пов'язано з необхідністю беззаперечного виконання поставлених завдань у будь-яких умовах, в тому числі з ризиком для життя. У зв'язку з особливим характером обов'язків, покладених та військовослужбовців, їм надаються пільги, гарантії і компенсації "[13].
На існування спеціального правового статусу військовослужбовців вказують і ряд зарубіжних вчених. Так, німецький юрист К. Хессе вказує на поняття і своєрідність "особливих відносин владарювання" (особливий статус). "Це поняття, - пише він, - широко застосовується в даний час, означає і показує взаємозв'язок між особистістю і державою, яка і грунтується на особливих обов'язки, що виходять за рамки звичайних прав і обов'язків громадянина в державі. Це проявляється і в особливих правах, наприклад, у відносинах держави і чиновників, солдатів і учнів державних шкіл "[14]. Такі відносини необхідні для життя суспільства в цілому. Далі К. Хессе зазначає, що ці "особливі відносини" повинні регулюватися окремими актами, але сам їх порядок визначається не в сфері, що лежить поза конституції, а, навпаки, знаходить своє підтвердження саме в конституції. Виходячи із зазначених істотних особливостей відносин неможливо визначити єдиний особливий статус військовослужбовця, а можна говорити лише про безліч різних відносин особливого статусу, спільність яких полягає в модифікації громадянського статусу.