Селища і житла Хант і мансі
Селища Хант і мансі в минулому складалися з 1-10 будинків з прибудовами, розташованими без будь-якого плану. Селища відстояли далеко одне від дру-гого. Загальна назва селища-пугол корт (хант.), Пауль (манс .; пор. Угорське фалу - «село»).
Відповідно до характеру свого господарства ханти і мансі мали житла кочового і осілого типів. Так, ханти і мансі-оленярі жили в запозиченому ними у ненців чумі (манс. Yoрн кол, хант. - єрі хот - «ненецький будинок»). Чум цей по влаштуванню нічим не відрізнявся від Ненецького.
Постійним зимовим, а іноді і літнім житлом більшості хан-тов і мансі служив зрубовий будинок з нетовстих колод або товстих плах.
Будувався такий будинок без стелі, з дуже пологої двосхилим дахом, покритої по дерев'яних планок смугами спеціально виробленою бе-рести, зшитою в великі полотнища. Поверх берести клали ряд тонких жердин - накатник; висота зрубу дорівнювала 2-3, довжина 5-9 і ширина 4-5 м. Дах по передньому фасаду кілька видавалася вперед і опи-ралась на стовпи, утворюючи сіни. У хатинку вела невелика, високо прорубана двері. У мансі двері орієнтували на південь, у Ханти - у напрямку до річки. В одній або обох бічних стінках будинку робили вікна. Перш взимку в вікна вставляли крижину (замість скла), влітку віконний отвір затягували риб'ячим міхуром.
У кутку будинку, праворуч або ліворуч від дверей, влаштовували вогнище - чувал (Чога, або човал) з жердин, обмазаних глиною. Дрова в чувал стави-лися сторч. Після закінчення топки трубу чувала закривали дерев'яним кругом або грудкою моху, сіна. Вогонь чувала був єдиним отопле-ням і освітленням житла. Влітку в чувалом також весь день підтримай-вали вогонь, але не для тепла, а для диму, що захищає від комарів і мошки.
По двох-трьох стін всередині будинку робилися з землі низькі широкі нари, які обшивалися з боків дошками або жердинами. На нари клали плетені з трави або очерету циновкі, поверх яких розстеляли оленячі шкури ( «ліжку»). Далеко не всі ханти вміли, однак, плести циновкі. Уздовж вільної від нар стіни біля входу на полицях розміщається-лась посуд. У разі спільного проживання в одному будинку родин не-скількох братів нари поділялися невисокими перегородками на окремих-ні відсіки, що служили приміщенням для окремих сімей. У Ханти, про-жили на р. Вах, побутували земляні житла (миг-кат - «земляний дім»). Вони представляли собою чотирикутну яму, укріплену сру-бом, з дахом з жердин, покритих дерном. Дах мала збоку або по-середині досить великий отвір для диму і світла. В одній зі сторін землянки був влаштований хід зі спуском з ряду сходинок, закритий доща-тими дверима. Перед дверима жердинами відгороджувалася невеликий майданчик, звана тебин - сіни. Тут містилися собаки. Осередок влаштовували збоку або посередині землянки.
Зустрічалися у Хант і напівземлянки, що мали форму усіченої пі-раміди. Над ямою глибиною 0.5 м ставили 4 похилих стовпа, соеди-наних зверху перекладинами, що утворюють квадрат. Збоку до цих поперечин приставляли колоди і плахи, що служили стінками; верх-ний квадрат з перекладин покривався жердинами. Вся споруда сну-ружі обкладався землею і дерном. У деяких випадках в осно-вання землянки влаштовували зруб, три ланки якого височіли над землею. Дах робили двускатную з накатника і покривали берестой.
Мансі будували тільки зрубні будинки: описані нами вище землянки і напівземлянки у них не зустрічалися. Вони були характерні головним об-разом для груп східних Хант (жили на рр. Вах, Васьюган, Юган).
Особливістю хантийскіх і мансійських селищ була установка в них спеціальних стовпів для прив'язування оленів і коней. Такий стовп вбивали перед кожним будинком проти переднього фасаду. Іноді стовпи прикрашалися зарубками, зображеннями людських облич, жи-Вотня і птахів.
За старих часів при громадських молитвах до цих стовпів прив'язували жертовних тварин. Кожне господарство мало комору. Комори - зруб-ні чотирикутні споруди з плах або колод, поставлені на стовпи або на пні висотою в 1-2 м. Кількість стовпів було різним - від 1 до 4 і більше. Стовпи затісуються уступом, щоб перешкодить-вать дрібним гризунам проникати в комори. Підіймалися в комору за допомогою приставних драбинки - колоди з зарубками. У коморах зберігали запаси їжі, одяг, начиння, зброю та інше майно; влітку в коморах спали.
Ханти і мансі, що мали коней, будували для них холодні стійла з тонкими стінками і дахом. Іноді обмежувалися будівництвом навісу на стовпах без стінок.
Влітку, виїжджаючи на риболовлю чи полювання, ханти і мансі на місцях про-думок будували тимчасові житла - курені. Курінь мав прямоуголь-ву форму. Остов такого куреня будувався на місці, з жердин. Сну-ружі і зверху цей остов закривали берестяними полотнищами. Всередині його вішали пологи від комарів. У цьому курені містилася вся сім'я. Долівку в курені закривали гілками і циновкамі, плетеними з лози верби або з тростини; поверх циновок клали оленячі шкури, В центрі куреня знаходився осередок - рат Близько куреня постійно підтримувався вогонь - ватра, на якому варили їжу, виварювали риб'ячий жир. У вільний від варіння їжі час багаття постійно тлів, даючи їдкий дим, який рятував людей від мошки і комарів (для цього в нього підкладали гілки гнилий сирої верби). Взимку, перебуваючи на далекій відстані від будинку на промислі, мисливці жили в хатинках (в разі тривалого проживання на одному місці) або в різного виду Шалаєв-шах, навісах і снігових ямах, критих плахами, ялиновими гілками або берестяним полотнищем. Осторонь від зимових і літніх постійних жи-ліщ на дерев'яному помості будували печі для випікання хліба. Їх збивали з глини, на зразок російської печі без труби. Над печио влаштовували навіс. Такими печами користувалися спільно кілька господарів.
Посуд власного виготовлення - ложки, чашки, ковші - де-лалась в основному з дерева і берести. З дерева робили страви, називавши-шиеся по-хантийського ап, а по-Мансійську ани. У билинах цим же терми-ном називають глиняний посуд. Черепки глиняного посуду знаходять в розкопках і на території розселення Хант і мансі.
У всіх груп Хант і мансі широко побутувала покупна глиняна і фаянсовий посуд (чайні чашки), ножі і ложки. Варили їжу в покуп-них великих мідних або залізних круглих котлах із залізними ручками (хант. Саран-пут - «зирянскій котел»), або, що частіше, в чавунних ахтас-пут, т. Е. «Кам'яний котел». Котли подвешивались над кост-ром. Згадки про ці котлах зустрічаються і в билинах.
Вироби з берести зовні прикрашалися орнаментом, виконаним технікою соскабливания внутрішнього шару. Широко поширені були плетені з кедрового кореня кошички-корнватікі. Необхідної при-належність в господарстві Хант і мансі були деревні, дрібно Наско-Блена стружки; ними витирали посуд, особа, руки. Виготовляли їх з промерзлій деревини шелюги, берези, рідко сосни і ялини, шляхом скоб-лення ножем при відтаванні. Ці ж стружки вживалися як пере-вязочний матеріал при пораненнях, як підстилка для дитини і т. Д. У північних оленярів Хант і мансі в якості чоловічого верхнього одягу служила глуха (без розрізу попереду, що надівається через голову) одяг з капюшоном, запозичень-ствовала ними від ненців (малиця, гусак). Цей одяг у інших груп Хант і мансі вживалася лише як дорожня. Звичайну ж верх-ню одяг їх складали шуби з оленячого і заячого хутра, болючих і лисячих лапок: по крою ці шуби були орними, прямоспинного; вони зав'язувалися за допомогою ровдужних ремінців або ж заорюють і підперізувалися шкіряним ременем з великим напуском - пазухою. На р. Вах мисливці ханти на зимовий промисел надягали так званий кольок. Це коротка одяг з оленячої шкури, зшита хутром назовні. Колек туго підперізувалися і підлоги спереду затикали за пояс, щоб вони не заважали швидкій ходьбі на лижах.
Літня чоловічий одяг північних оленярів Хант і мансі по крою не відрізнялася від зимової. Як літнього одягу служили ста-які малиці або суконні гуси, У південних і східних Хант-мисливців літнім одягом був короткий халат з грубого сукна, облямований по коміру, рукавах і правої поле хутром. Іноді літній одяг шився з брезенту у вигляді плаща.
Зимове взуття оленярів Хант і мансі (yoрн-еай, т. Е. «Ненецька взуття») представляла собою ненецькі піми з камусов з хутряним чул-ком. Південні Приобське ханти це взуття купували у північних Хан- тов-оленярів. Як і у ненців, взуття ця прикріплювалася під малиці до поясу.
Більшість Хант і мансі носило коротку взуття - няра, СШІ-ту з продимлена лосиних, оленячих або кінських камусов, хутром на-ружу. У зимового взуття цього типу верхня частина оторачивались сукном, а підошви викроювалися з міцних і не ковзають «щіток» і шкури, знятої з чола оленя. Няра надягала на товстий, Довга панчоха (вай), зшитий з сукна, брезенту або ровдугі. Подібну взуття носили чоловіки і жінки. У чоловіків панчохи тонкими ремінцями прикріплені-лись до поясу поверх сорочки. Влітку чоловіки і жінки носили ровдуж- ву взуття з підошвою з лосиної шкіри. На цю взуття (за допомогою рости-них фарб) часто наносився орнамент.
У південній групи Хант і мансі чоловічі сорочки (хант. Ернас, манс. Суп) перш шили з домотканого кропив'яного полотна; вони були довжиною до колін, з відкладним коміром, з вишивкою вовною на грудях і подолі; пізніше з'явилися сорочки-косоворотки, також вишиті. Ру-бахи підперізувалися з напуском. У першій чверті XX ст. сорочки стали шити з покупних тканин. У північній групи Хант і мансі сорочки і раніше шили тільки з фабричних тканин. Сорочка прикривала вузькі, що заходять трохи нижче колін штани (хант. Кас', манс. Ман'суп), кото-які шили з ровдугі, риб'ячої шкіри, полотна і паперових тканин. Поверх сорочки чоловіки надягали ремінний або тканий пояс (хант. Антип, манс. Днтап), до якого в розшитих бісером мішечках привішувалися де-ревучи піхви з ножем, брусок і кресало. Нижня частина піхов прищепити-викликають до ноги, щоб ніж можна було легко і швидко витягти.
Жіноча зимовий одяг північних Хант (сах) і мансі (саха) - оленяча подвійна хутряна шуба, що зав'язується спереду. У районах, де було мало оленів, підклад шуби робився з заячих і болючих шкурок і з болючих ланок, з качиних, гагари і лебединих шкурок. Жіночі шуби у східних Хант шилися з заячих шкурок, болючих лапок, оленячих вух та обрізків оленячого хутра; зверху їх покривали сукном. Крій шуб був орної, з прямими статями. На таку шубу йшло до 800 болючих лапок. При далеких поїздках на оленях жінки, як і чоловіки, надягали малиці і гусак. Зимова жіноче взуття була Ненецького типу, така ж, як і у чоловіків, але відрізнялася іншим рас-положенням прикрас зі смужок різнобарвного сукна.
Жіночої літнім одягом був суконний або бавовняний халат яскравого кольору, прикрашений по подолу, полам, вилоги і коміра нашивками з бісеру, кольоровий матерії і чотирикутних литих з олова бляшок; такі бляшки жінки відливали самі в спеціальних формочках з м'я-кого каменю або соснової кори. Жіночі пояси відрізнялися від чоловічих більш ошатним оформленням і були вже чоловічих.
Жіночі сорочки південних груп Хант і мансі були туникообразна крою, з кропив'яного і льняного полотна; їх вишивали хрестом синьою і червоною вовною. Сорочки у північних груп Хант і мансі були рус-ського крою; їх шили з різних тканин, з прямим розрізом на грудях. Існували у них сукні були татарського крою, з кокеткою і широким воланом. У сорочок східних Хант широкий відкладний комір, рукава і ластовіци робилися з іншого матеріалу, ніж вся сорочка. З припиненням виробництва кропив'яного полотна південні ханти стали шити сукні, кофти і спідниці такі ж, як і місцеві українські селяни, причому спідниці робили дуже широкі.
Штани жінки носили не скрізь. Як у Ханти, так і у мансі з на-настанням статевої зрілості дівчина одягала особливий пояс-пов'язку (в'рип), який носила до старості.
Інших головних уборів, крім шапки-капора, не було ні у чоловіків, ні у жінок. Чоловіки влітку, а часто і взимку не покривали голову. Влітку для захисту від комарів голову пов'язували шийним хусткою.
Жінки взимку і ле-те носили великі го- ловного хустки з широ-кою облямівкою і бахромою. Хустка носили набро- шенним на плечі і го лову, з вільно звисаючими кінцями, еложеннимі нерівним трикутником по діагоналі; малий трикутник жінки спускали на обличчя, закриваючи його та ким чином від чоловіків, старших родичів чоловіка.
У минулому у південних Хант жінки носили головні пов'язки з на-лобнікамі з бісеру, які називалися са Рава (пор. Татарск. Са-рауц). Волосся ханти і маїс в колишні ча-мена НЕ стригли. Чоловік-чини, розділивши волосся на прямий проділ, свя-нази вали їх з боків в два пучка і обвивали їх червоним або іншим кольоровим шнурком. Жінки-Київщини заплітали волосся в дві коси, разом з лож-ними косами обвивали їх кольоровим шнурком у вигляді джгутів і прикрашали мідними підвісками. Як чоловіки, так і жінки вплітали в коси тасьму, прикрашену по потилиці прямоуголь-ним шматочком шкіри або сукна з нашитими на ньому мідними гудзиками (у жінок гудзиків було п'ять, у чоловіків чотири). Коси у жінок соеди-нялись внизу товстої мідної ланцюжком, яка не давала їм раскачі-тися і звисати, заважаючи при роботі. На ланцюжок підвішували кільця, дзвіночки, намиста та інші прикраси. Жінки у Хант і мансі носили велику кількість мідних і срібних кілець. У південних Хант були широко поширені жіночі бісерні прикраси; коміри, раз-особисті нагрудні прикраси, накосники і т. п. Бісер завозився рус-ськими купцями. Основні кольори бісеру були: білий, синій, чорний і червоний. Дитячий одяг міцніше зберігала в крої і в матеріалі старі форми одягу дорослих, наприклад дітям ще шили одяг з пташиних шкурок вже в той час, коли в одязі дорослих цей матеріал зник. Виготовлення одягу лежало цілком на жінці. Жінки готували шкури, ровдугі і інші матеріали для одягу, различ-ні нитки для зшивання шкур, берести, матерії; вони вишивали бісером, наносили орнамент різними способами і т. д.
Ткацьке мистецтво було відомо Ханти і мансі, які проживали по Салим, Іртиша, Дем'янко і Сосве, а також на Обі, в районі гирла Ір тиша і вгору до гирла Салима. У цих груп був дуже примітивний ткацький верстат. Такий же ткацький верстат і той же спосіб ткання був поширений і у тобольских татар. Багато назви частин ткацького верстата у цих груп Хант і мансі і у тобольских татар збігаються. Ткацьке мистецтво у Хант і мансі не йшла далі виготовлення са-мого простого полотна, який в колишні часи робили з кропиви і лише згодом з конопель. Але вже до початку XX в. ханти полотен НЕ ткали, і ткацькі верстати зустрічалися в побуті дуже рідко.