Уже в ранньому дитинстві дитина має найбільшу можливість саме в театралізованій грі, а не в будь-якій іншій діяльності, бути самостійним, на свій розсуд навчатися з однолітками, вибирати іграшки і використовувати різні предмети, долати ті чи інші труднощі, логічно пов'язані з сюжетом гри , її правилами.
Чим старше стають діти, чим вище виявляється рівень їх загального розвитку, тим ціннішою буває театралізована гра (особливо педагогічно спрямовані) для становлення самодіяльних форм поведінки; у дітей з'являється можливість самим намічати сюжет або організовувати ігри з правилами, знаходити партнерів, вибирати засоби для реалізації своїх задумів.
Як писав Л.С. Виготський, гра дитини не є просте спогад про пережите, а й творче переробка пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, що відповідає запитам і потягам самої дитини, тобто, розглядаючи театралізовану гру як творчу діяльність, в якій наочно виступає комбінує дійсність уяви [7, с.103]. Л.С. Виготський підкреслював, що дитина в грі з елементів, узятих з навколишнього життя, створює нове творче побудова, образ, що належить йому самому [7, с.104].
Радянський психолог А.Н. Леонтьєв розглядав різні за своїм змістом і походженням форми гри. Найбільш розвиненою він вважав гру-драматизацию, бачачи в ній не наслідування, а довільне творче побудова, кероване певним вихідним поданням дитини. Гра-драматизація є, таким чином, формою переходу до естетичної діяльності [23, с.107].
1.2 Психолога - педагогічні умови розвитку театралізованої діяльності у старших дошкільників
Завдяки спеціальним педагогічним дослідженням, проведеним Н. Карпінської, Л. Фурмина і іншими, було встановлено:
1) Самостійно в театралізовані ігри навіть діти старшого дошкільного віку не грають. Найбільший інтерес у них викликають ігри-драматизації за пропозицією вихователя і під його керівництвом (Л.Фурміна) [44, с.14]. Але, якщо з першої молодшої групи діти будуть за допомогою вихователя розігрувати народні пісеньки, потішки, невеликі сценки, а в другій молодшій групі, використовуючи іграшки і фігурки площинного театру, будуть продовжувати займатися цим, то вже в середньому віці театралізована діяльність можлива як самостійна.
2) Діти п'ятого року життя в процесі театралізованої діяльності активно докладають зусиль у виконання ролей особисте, індивідуальне, своєрідне. А в старшому дошкільному віці стає можливим спеціальне навчання дітей способам художньо образної виразності (Кофман) [22, с.17].
3) У цьому ж віці стає можливим включати фрагменти театралізованої діяльності з використанням різних видів театру в систему занять з навчання дітей розповідання, а також використовувати заняття з розвитку мовлення для збагачення театралізованих ігор.
Н. Карпінської була розроблена методика роботи з дітьми по театральної діяльності на заняттях:
на першому - діти колективно відтворюють текст казки;
на третьому - дітям пропонується виконати ряд творчих завдань (висловити радість, страх і т.п.);
на четвертому - здійснюється читання казки за ролями і т.п. [12, с.8].
Ефективність театралізованої діяльності багато в чому залежить від її інтегрування із заняттями з образотворчого творчості дітей. В процесі декоративно оформлювального творчості діти мають можливість подумати, пофантазувати, що також позитивно впливає на виразність створюваних образів.
Аналіз методичної літератури та досвіду роботи показує, що при розробці театрально-ігрової діяльності вчені і практики звертали велику увагу на розвиток дитячої творчості. В результаті були знайдені цікаві методичні прийоми:
самостійно придумати сюжет до двох уявним іграшок і обіграти його; читання знайомої казки і пропозиція дітям придумати нову казку, але з тими ж персонажами;
запропонувати дітям нетрадиційний набір ляльок для твору сценок і п'єс для разноконтекстних ролей - Дід Мороз і Жаба, Снігуронька та Півник;
надати можливість для виконання контрастних ролей - старого ведмедя і маленьке ведмежа, злий собаки і беззахисного цуценя і багато іншого.
В даний час, завдяки зусиллям вчених, методистів і практиків, робота з дітьми по театралізованої діяльності отримала наукове обгрунтування та методичну опрацювання. Було встановлено, що театр, як вид мистецтва, здатний надати на дошкільника величезний вплив за двома напрямками: дитина-глядач і дитина-актор.
Вчені одностайні в думці, що театр є одним з найбільш яскравих, барвистих і доступних сприйняттю дитини сфер мистецтва. Він доставляє дітям радість, розвиває уяву і фантазію, сприяє творчому розвитку дитини і формування базису його особистісної культури. За естетичної значущості і впливу на загальний розвиток дитини театралізованої діяльності по праву належить почесне місце поряд з музикою, малюванням і ліпленням.
Як відомо, при певній зовнішньої допомоги будь-яка дитина робить значно більше, ніж може зробити самостійно. Орієнтація психологічної допомоги на рівень розвитку дошкільника «вище» поточного, а не на вже наявні можливості, дає дитині шанс звернутися до власних, ще не використовувалися внутрішнім ресурсам. Те, що дошкільник може зробити з чиєюсь допомогою сьогодні, завтра він зможе зробити самостійно.
Заохочення творчих проявів особливо важливо в дошкільному віці. Саме у дошкільника все життя пронизана фантазією і творчістю. Не отримавши належного розвитку в цьому віці, творчий потенціал далеко не завжди проявиться в майбутньому.
Процес творчого розвитку дошкільника неминуче супроводжується певними емоціями і почуттями. Чи не навчивши дитину розуміти і приймати свої почуття, ми не навчимо його проявляти свою індивідуальність, бути творчою особистістю. Дитина все далі буде йти від самого себе, від своїх проблем і протиріч, які відкриваються йому в його почуттях.
Можливість використання досвіду важких, критичних ситуацій, на думку Л.С. Виготського, створює можливість для особистісного зростання людини. Він стверджував, що певна частка фрустрації, за якою слідує задоволення потреби, дає дитині відчути, що він зможе впоратися з тривожним станом. А повна відсутність конфлікту позбавляє дитину можливості збагачення своєї особистості, можливості посилення Его і здатності до творчої діяльності [8, с.225].
Отже, наявність в житті дитини важких ситуацій, що викликають певну емоційну напругу, є одним з найважливіших умов становлення творчої особистості. Велику роль тут відіграє створення на заняттях позитивного фону настрою, який підвищує ефективність вирішення дитиною тих чи інших проблем і важких ситуацій. У цьому плані особливе значення набуває особистість дорослого, що взаємодіє з дитиною. У педагогів і батьків має бути присутня орієнтація на життя. Іншими словами, дорослі повинні мати такі особистісні якості, як життєлюбність, оптимізм, життєрадісність, здатність бути щасливими і почуття гумору, які безпосередньо пов'язані з проблемами психічного здоров'я.
Творчість - одна із змістовних форм психічної активності дітей, яку можна розглядати як універсальний засіб розвитку індивідуальності, що забезпечує стійку адаптацію до нових умов життя; як необхідний резерв сил для подолання стресових ситуацій та активного творчого ставлення до дійсності. Саме творча діяльність, на думку Л.С. Виготського, робить людину істотою, зверненою до майбутнього, творить його й видоизменяющим своє справжнє [8, с.228].
Основним в навчанні творчості Дж. Сміт вважає створення деяких умов, що сприяють творчому розвитку дітей. Він виділяє чотири групи таких умов:
Фізичні умови, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними.
Психологічні умови, сутність яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.
Інтелектуальні умови, які створюються шляхом вирішення творчих завдань.
На думку Дж. Сміта, роль дорослого полягає в тому, що він повинен створити для дитини все групи умов.
На нашу думку, даний підхід є прогресивним, так як він має на увазі не просто залежне від дорослих розвиток деяких природних творчих можливостей кожної дитини, а підкреслює вплив середовища на розвиток творчості у дітей.
Але все-таки цей шлях представляє собою пасивну позицію дорослого. Дорослий повинен тільки створити деякі умови, а потім вже як би залишитися в тіні і просто не заважати вільному самовираженню дитини. Вітчизняна ж психологія займає іншу позицію: ми повинні не просто не заважати розвитку дитини, але активно допомагати йому в цьому розвитку.
Розвиток творчої активності і ігрових умінь, на думку наших вчених, відбувається під безпосереднім керівництвом педагога. Він спонукає дітей до неформального спілкування в грі, творчому відтворення тексту, до використання засобів театральної виразності: міміки, жесту, пози, рухи, інтонації. Для цього педагог використовує етюди, тренінги, вправи, які розвивають навички театрально-ігрової діяльності.
В ході етюдів і вправ підбирається музика, відповідна певному руху, настрою. Слухаючи музику, діти можуть самі фантазувати «побачені» за допомогою уяви образи: під вальс квітів з балету П.І. Чайковського «Лускунчик» представляти танці різних казкових істот (фей, ельфів, чарівниць) і зображати їх в танцювальній імпровізації.
У процесі ігор, етюдів, вправ педагог піклується про розвиток інтонації, міміки і руху дітей. Це досягається за допомогою виразних показів дорослого, коли він використовує ігровий матеріал. Будь-яке звернення до дитини повинно мати емоційно виражений підтекст, який говорить про те, що хоче сказати своїм зверненням педагог. Дитина поступово вчиться «зчитувати» інформацію і опановує виразними засобами. Вправи можуть носити спеціально орієнтований характер: на жест ( «Прошу сідати», «Підійди до мене» та ін.), На інтонацію (виділення голосом в однаково побудованих фразах різних слів), на міміку ( «Я посміхаюся», «Мені сумно» та ін.).
Педагог використовує діалоги для залучення дітей в рольова взаємодія. Для цього дорослий бере вірші з ясно вираженою формою діалогу. Питально-відповідні інтонації легко засвоюються грають, питання і відповіді діти можуть виконувати по черзі, змінюючись. В іграх педагог може використовувати сюжети, близькі сюжетно-рольової гри, особливо з дошкільнятами молодших і середніх груп: «У перукарні», «У лікаря» і ін.
Для роботи над тривалою дією беруть зазвичай народні казки. Дуже виправдовує себе така робота над казкою, яка від початку звернення до твору і до показу готового спектаклю займає кілька тижнів. У цей період казка легко запам'ятовується дітьми, не потрібно спеціального розучування тексту, так як він мимоволі запам'ятовується сам. В означений період педагоги обох змін читають казку, фрагментально обіграють її, ділять на епізоди, займаючись пошуком виразних інтонацій і рухів разом з дітьми. Персонажі казки обіграються усіма дітьми по черзі. Таким чином, текст освоюється на етапі знайомства з сюжетом, поступово, не поспішаючи. Діти, по нескольку раз зіграли ролі, запам'ятовують їх, тому проблема заміни відсутнього дитини в день прем'єри вирішується сама собою: будь-хто може зіграти за товариша. Дітей буде цікавити гра за казкою досить довгий час, якщо постійно міняти підходи до неї: то це читання казки, то обігрування епізодів, то проведення етюдів і вправ на тему з казки, то робота над оформленням. У середніх і старших групах треба залучати дітей до оформлення вистави. Л.С.Виготський вважає, що спектакль від завіси і до розв'язки повинен бути зроблений руками дітей, тоді це подання буде по-справжньому дорого дітям [8, с.61].
Діти в процесі знайомства з театром не тільки дізнаються театральні професії, а й можуть проявити себе. У підготовчий до вистави період можна об'єднати хлопців у творчі групи. Група режисерів відбирає претендентів на ролі, робить зауваження щодо якості виконуваної ролі. Група акторів репетирує роль. Група художників-декораторів малює запрошення, афіші, елементи декорацій. Група костюмерів готує елементи костюмів (часто з батьками).
У підготовчий період педагог організовує і координує роботу творчих груп. Діти можуть переходити з однієї групи в іншу, спробувати себе у всьому.
Процес театральної діяльності дорослих робить позитивний емоційний вплив на розвиток власної театрально-ігрової діяльності дітей, яка проявляється як в іграх, організованих дорослими, так і в самостійній театралізованої діяльності дошкільників.
Отже, ми виділили і охарактеризували, на наш погляд, найбільш важливі психолого-педагогічні умови щодо розвитку театралізованої діяльності у дошкільнят. Облік і виконання даних умов буде сприяти більш ефективній роботі з розвитку театралізованої діяльності.
1.3 Вплив театралізованої гри на розвиток загальних здібностей дитини
Гра в дошкільний період є основним видом діяльності дитини і має великий вплив на його психічний розвиток (Л.С.Виготський, А.В. Запорожець, А.Л. Леонтьєв, А.А. Люблінська, Д. Б. Ельконін та ін. ) Поняттям «гра» об'єднані найрізноманітніші прояви активності дитини, які розрізняються перш за все характером дій і їх спрямованістю, - це ігри дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові, театралізовані, музичні та ін. Таким чином, театралізована гра, як один з видів ігровий діяльності, надає сущес ничих вплив на хід розвитку особистості дитини.
Значення і специфіка театрального мистецтва і його творів укладаються в одномоментности співпереживання, пізнавальності, емоційності, комунікативності, живого впливу художнього образу на особистість (А.В. Запорожець, А.А. Леонтьєв, О. М. Леонтьєв, Я.З. Неверович) . Тому роль театру в естетичному розвитку дошкільників є неоціненною, що доведено в дослідженнях А.М. Виноградової, С.І. Мерзлякової. У процесі сприйняття художнього твору у дітей виникає особливий вид пізнання в формі емоційних образів (Л. І. Божович, А. В. Запорожець). У них, з одного відбивається зовнішня, картина навколишнього світу, з іншого боку, внутрішній компонент у вигляді відчуттів і уявлень надає емоційного образу спонукальний, що активізує характер відображення навколишньої дійсності.
На певному щаблі психічного розвитку в результаті виховання у дошкільника, як зазначає А.В. Запорожець, відкривається та сторона естетичного сприйняття, яка дає поштовх розвитку його пізнавальної дійсності. Відбувається це завдяки тому, що художній твір (образотворче, музичне, літературне) не тільки знайомить дитину з новими явищами і розширює коло його уявлень, але також предмет, зрозуміти його художній образ. В уявних обставинах казки, яка найчастіше лежить в основі дитячого його звичаї і характер діяльності, прагнення і ідеали, життя тварин і природного світу [15, с.156].
Театралізована гра - діяльність надзвичайно емоційно насичена, що робить її привабливою для дітей. Вона приносить дитині велику радість і здивування. У ній закладені витоки творчості, діти приймають керівництво дорослого, не помічаючи його. Театралізована діяльність найбільш повно охоплює особистість дитини і відповідає специфіці розвитку його психічних процесів: цілісності і одномоментно сприйняття, легкості уяви і віри в перетворення, емоційної сприйнятливості, не тільки образного, а й логічного мислення, рухової активності і т.п. (Л., Д. Б. Ельконін та ін.). Це говорить про широке розвиваючому потенціал театралізованої гри.
У педагогічній літературі театралізована гра розглядається не тільки як вид ігрової діяльності, а й засіб розвитку дітей (М.А. Васильєва, С.І. Мерзлякова, Н.Ф. Сорокіна). Для дитини-дошкільника основний шлях розвитку - емпіричне узагальнення, яке спирається насамперед на його уявлення. Здійснюються такі узагальнення в процесі символіко-моделюють видів діяльності за допомогою образних засобів: символів, умовних заступників і моделей (Л.А. Венгер, В.В. Давидов та ін).