Може бути, варто подумати про те, щоб такого роду ре-шення судів загальної юрисдикції та арбітражних судів, вине-сінешні безпосередньо на підставі Конституції України і при одночасній констатації неконституційності нормативних актів, перевірка яких віднесена до відання Конституційного Суду РФ, будь-яким чином особливо публікувалися. Адже таких справ не так багато, тому така публікація дозволить всім за-цікавилися особам мати можливість ознайомитися з по-подібної судової практики, а найвищим судовим органам оце-нить її правомірність, в тому числі і шляхом їх опротестування в наглядовому порядку при виявленні для цього підстав.
РОЗДІЛ №4: СПОРИ Про ПІДВІДОМЧОСТІ І ПОРЯДОК ЇХ ВИРІШЕННЯ
Викладене вище показує необхідність чіткого закреп-лення в нормах процесуального законодавства критеріїв підвідомчості, оскільки тут неприпустимо вико-вання норм з невизначеними і щодо визначені-ми елементами. Дане, здавалося б, само собою зрозуміле-ся правило дотримується вкрай рідко. Правила про підведені-ності потребують особливо визначених дефініціях, по-кільки цілком реальні випадки незаконного про відмови в судовому захисту за непідвідомчістю, про що свідчить су-Дебні практика [10].
Повністю уникнути виникнення суперечок про підведені-ності навряд чи можливо в силу динамізму розвитку годину-тноправових відносин, складності самої юрисдикційної системи, що визначає неминучість таких конфліктів. По-цьому слід створити правовий механізм усунення колізій підвідомчості, виключення випадків перетину когось петенціі різних органів, або, навпаки, виключення та-ких ситуацій, коли конкретна юридична справа неподв-домственно жодному із судових органів у зв'язку з їх отка-зом прийняти його до свого розгляду.
Що можна запропонувати в зв'язку з цим?
По перше. сліду-ет виключити випадки перетину компетенції різних су-дів на одному "правовому просторі" щодо одних і тих же питань, які можна назвати "подвійний", а часом і "потрійний" підвідомчістю. Це стосується перш за все співвідношення підвідомчості Конституційного Суду РФ, судів загальної юрисдикції (обласних і прирівняних до них судів) і конституційних (статутних) судів, оскільки їм од-ночасно підвідомчі справи про відповідність Конститу-ції України (для Конституційного суду РФ), федеральним зако -Нам (для судів загальної юрисдикції) або Конституції, статуту (для конституційних і статутних судів суб'єктів РФ) суб'єкта Україна законів та інших нормативних актів суб'єктів РФ, виданий-них з питань, що належать до відання органів го ударствен-ної влади України і спільному ведення органів державної влади України та органів державної влади суб'єктів РФ.
Наприклад, в Свердловській області стосовно одного й того ж правового акта (закону Свердловської області) може бути поставлено питання про визнання його невідповідним перед трьома судами, кожен з яких діє цілком автономно і незалежно: (1) перед Статутним судом Свердловської області по мотивів невідповідності закону Статуту облас-ти, (2) перед Свердловским обласним судом за мотивами невідповідності федеральним законам, (3) перед Конституційним судом України з мотивів невідповідності обласного закону Кон-статиці РФ. Переважне тлумачення матиме в кінцевому рахунку то, яке дасть Конституційний Суд РФ. Тому слід виключити дані справи з компетенції дру-гих судів. Даний приклад зайвий раз підкреслює, що у конституційних (статутних) судів суб'єктів України немає своєї чіткої підвідомчості, за винятком вирішення питань тлумачення конституції (статуту) суб'єкта РФ, а також дозволу інших питань правовстановлюючого характеру, віднесених до їх відання.
Крім того, одночасно підвідомчі судам загальної юрисдикції (ст. 25 ЦПК РРФСР) і арбітражним судам (ст. 22 АПК РФ) справи у спорах за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організа-цій, а також справи про захист честі , гідності і ділової репутації [11], по крайней мере в відношенні громадян - індиві-дуальних підприємців.
Такого роду недоліки правового регулювання можуть усуватися тільки шляхом внесення змін до чинного законодавства, наприклад, внесенням до Державної Думи України узгодженого проекту змін одночасно від трьох вищих судових органовУкаіни, оскільки кожен з них має право законодавчої ініціативи.
По-друге. немає чітких критеріїв розмежування подве-домственності судів загальної юрисдикції та арбітражних судів. Тут слід виходити з розуміння правової природи ар-арбітражного суду як спеціалізованого суду в сфері грома-данской юрисдикції.
По-третє. необхідна розумна навантаження на суди, сле-дует розширити кількість і квазисудебного форму діяль-ності несудових органів, розширити можливості надання угодам сторін примусової сили як підстав для виконавчого провадження.
У зв'язку з можливістю виникнення суперечок про подве-домственності необхідна розробка колізійних норм, спрямованих на усунення та вирішення спорів про подве-домственності між різними органами цивільної юрис-дикції. Важливість даної проблеми суттєво зросла останнім часом, хоча вже давно Ю. К. Осипов справедливо відзначав, що порядок вирішення спорів про подведомственнос-ти, що виникають між юрисдикційними органами, по су-ществу залишається неврегульованим [12]. Такий стан збереженні-вується і понині. З цією метою в процесуальне законодавець-ство слід внести ряд нормативних приписів, які б закріплювали порядок вирішення конфліктних ситуацій, пов'язаних з підвідомчістю.
Яким чином можуть вирішуватися колізії підвідомчий-ності?
По перше. в процесуально-процедурне законодавець-ство слід вводити більше колізійних норм. Як приклад давно діє колізійної норми можна зазначити ст. 28 ЦПК, що дозволяє об'єднати кілька вимог в провадженні суду загальної юрисдикції, коли хоча б одна з вимог підвідомча суду загальної юрисдикції, а інші - арбітражному суду. Іншим прикладом колізійні-ної норми є ст. 165 ЦК, яка визначає, що угоди безперечного характеру у випадках, зазначених в законі, біля-жать нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. При виникненні ж спору угода визнається дійсною або реєстрація угоди проводиться на ос-нованіі рішення суду.
По-друге. слід визначити коло справ, які исклю-ве підвідомчі певним судам незалежно від характеру вимог, наприклад, як справи про банкрутство, які підвідомчі лише арбітражним судам незалежно від спільно заявлених інших вимог, припустимо, про відшкодування збитків
По-третє. при встановленні непідвідомчість справи в процесі порушення справи або судового розгляду слід не тільки відмовляти в прийнятті заяви, прекра щать розгляд у справі, але за згодою сторін переда-вати справу до відповідного суду за належної підведені-ності [13].