Сергій Петрович Пихтін
Що сталося з Аляскою? Її продали.
Відомо, що на поступку Аляски і Алеутських островів наполягав брат царя - великий князь Костянтин Павлович. Дуже впливовий, дуже ліберальний. Морський міністр, намісник Польщі, голова Державної Ради. Йому допомагали переконати государя члени великокнязівського гуртка - міністр фінансів Рейтерн, керуючий морським міністерством Краббе, посланник в Вашингтоні бельгієць Стекль. Практично не заперечував і міністр закордонних справ Горчаков. І ось що дивно: до обговорення не допустили Російсько-американську компанію (РАК), яка і керувала Аляскою, інших міністрів, членів Держради, сенаторів. Вони дізналися про продаж з іноземних газет.
У XIX столітті держави торгували землями. Але тільки перебуваючи в крайності, під загрозою військового нападу або в результаті воєн. США так і "купували" їх у Франції, Іспанії, Мексики. Брязкаючи зброєю, нападаючи на свідомо слабкішого і не шукаючи слушним приводом для вторгнення.
Невідомо, що в дійсності змусило царя відмовитися від своїх американських володінь, які становлять 6% тодішньої української території (1,5 млн кв. Км, 1,1% всієї суші Землі). Доводи, які тоді використовувалися, - несерйозні, легковагі: "керуюча компанія (малася на увазі РАК. - Авт.) Не приносить істотної користі акціонерам"; треба "зосередити увагу на розвитку Приамурского краю"; "Збереження цих володінь принесе шкоду дружнім нашим відносинам до Сполучених Штатів"; "В разі війни колонію немає можливості захищати".
130 років Аляска була українським володінням, і жодна держава на неї не нападала і не думало нападати. Російською Америку скарбниця відпускала по 200 тис. Рублів на рік, що при 400-мільйонному тодішньому бюджеті не було непосильною ношею. Та й збитковість Аляски, про що говорили прихильники її продажу, вельми сумнівна. Видобуток одного лише морського звіра приносила дохід до 150 млн рублів щорічно.
Так і здається: клопотун говорили одне, думали інше, бажали третього. Міністр фінансів Рейтерн в 1866 році "до речі" доповів царю, чтоУкаіни загрожує мало не "дефолт" і їй ніяк не обійтися без іноземних позик. Стекль запевняв, що і за 5 млн Аляску ніхто не купить. А великий князь, як виявилося, нишком спекулював акціями Російсько-американської компанії.
"Дружба з США"? Вона закінчилася відразу ж, як тільки договір про продаж був ратифікований. І більше ніколи не відновлювалася. Приамурский край практично не розвивався мало не до 30-х років наступного століття, поки там вже в іншу епоху не стали зводити Ровеньки. Гроші від продажу Аляски взагалі не потрібні були, та й не дійшли до державної казниУкаіни. З обговорених 7,2 млн доларів приблизно 1,5 млн були втрачені на обмінних банківських операціях (ними займався посланник Стекль), 200 тисяч пішли на хабарі американським сенаторам, чиновникам і газетярам; решту грошей і золото, які повинен був доставити до Харкова чомусь англійська барк "Оркні", потонули разом з кораблем в Балтійському морі. Хто знає, чи були вони в його трюмах насправді? До того ж після всіх формальностей і отримання преміальних сум зник український посланник Стекль, клопотав про договір.
І в підсумку уУкаіни не виявилося ні спритного посланника, ні золотої монети, ні Аляски, ні дружніх відносин з США. Навпаки, вона незабаром отримала війну з Японією, не маючи навіть в 1904 році на Тихому океані обладнаних військово-морських баз. Гавань Кременчука замерзає, а в Порт-Артурі її взагалі не було. А збережи ми свої володіння в Америці, як знати, можливо, історія Далекого Сходу, так і всесвітня історія йшли б по іншим, набагато більш сприятливим дляУкаіни сценаріями?
Подальші події показали, що США уклали саме далекоглядне в їх історії зовнішньополітичне угоду, а Україна - саму необачну угоду. Все те, що українські землепроходці, промисловці, моряки і православні місіонери протягом майже 150 років створювали в Новому Світі дляУкаіни, даром дісталося янкі і було ними ефективно використано. Аляска тепер - це чверть всіх підземних і морських багатств США. Займаючи вигідне військово-стратегічне становище, Аляска разом з Алеутскими островами і Гаваями (свого часу Україна і від них відмовилася) забезпечують переважний вплив Вашингтона на півночі континенту і на шляху до азіатського ринку, будучи оплотом його домінування в Тихому океані. Здавалося, досить повчальна для нас історія. Але в XX столітті ситуація повторилася. Причому двічі.
Один раз у вигляді фарсу. Коли більшовики, не встигнувши взяти владу в 1917 році, "поступилися" Фінляндію (близько 340 тис. Кв. Км). У цьому рішенні, теж келійно прийнятому, не так важко розгледіти цинічне бажання мати під боком у Петрограда, тодішньої російської столиці, дружню державу, де при невдачі "світової революції" її вожді могли отримати надійне політичний притулок. Притулок не треба було, зате справжня собівартість цієї поступки стала зрозумілою через 22 роки. Адже якби не було її, не було б фінської війни. Та й фронт Великої Вітчизняної, якби вона взагалі почалася, навряд чи дійшов до Ленінграда. Скільки мільйонів українських життів було б врятовано!
Якщо до цього розпаду виробничий потенціал СРСР дорівнював приблизно 60% потенціалу США, то тепер він знизився до 3%. Так, у нас ще залишається 17 млн кв. км території, але з них 11 мільйонів - вічна, непридатна для заселення мерзлота. А більш-менш пристосованих для життя людини земель всього 6 млн кв. км. Але вони розташовані у відносно суворому кліматі з нестійкими врожаями на одинадцяти часових поясах по 56-му градусу північної широти. На виготовлення однакових продуктів і виробів на Руській рівнині доводиться витрачати в два, три, п'ять разів більше часу і сил, ніж в Каліфорнії, Ломбардії або Провансі, в долинах Теннесі, Рейну, Сени або По. Маючи 100 років тому 17% суші, Україна мала 10% населення Землі і 9,5% загальносвітового виробництва, 20 років тому - 16,5% суші, 6,4% населення і приблизно 15% ВВП, а тепер на 13% суші проживає менше 2,5% населення і виробляється не більше 1,5% ВВП.
З безповоротної втратою Аляски доводиться змиритися - вона продана без будь-яких застережень, немов звичайний ярмарковий товар. З "незалежністю" Фінляндії - теж, хоча вона і обошласьУкаіни не менше ніж в 2 мільйони життів. Але є Гельсінський договір, укладений в 1975 році, яким встановлено непорушність існуючих на той час державних кордонів в Європі.
Але Україна ризикує втратити ще більше, якщо не відмовиться від політики поступок, якщо не перестане повторювати: "Аби не було війни!", Якщо не озброїть себе добре відомим девізом імператора Священної Римської імперії німецької нації Фердинанда I "Pereat mundus et fiat justitia" - світ нічого не варто, якщо порушена справедливість.