На олімпійській карті світу аж до 1984 року Китай залишався великим білою плямою. У 1978 році КНР проголошує курс політики реформ і відкритості і, як результат, в недалекому майбутньому разом з економічним і політичним відбувається також спортивний прорив. На літніх Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі КНР не просто заробляє свої перші олімпійські медалі, китайська збірна виходить на 4-е місце в загальнокомандному заліку (32 медалі, 16 з них золоті). З цього часу спорт в Китаї - справа державної ваги, оскільки спортивні успіхи повинні підтверджувати претензії країни на статус наддержави. Через 24 роки Китай зрушить США зі спортивного п'єдесталу і стане першим в загальнокомандному заліку на Олімпіаді в Пекіні.
Нехай розцвітають 100 квітів, хай змагаються 100 шкіл
У процесі підготовки олімпійського резерву в КНР головна роль віддається державним спортивним школам. Таких шкіл в Китаї на сьогоднішній день більше 15 тисяч. На всіх Олімпіадах, починаючи з 1984 року, випускники складали більшість серед володарів медалей. На Олімпіаді в Пекіні цей показник досяг максимального рівня: всі 100 призерів - випускники спортивних шкіл, переважно "елітних", яких в країні 300. Саме в них відбирають найталановитіших і перспективних дітей. Тут виховують майбутніх олімпійських чемпіонів.
Одна з найзнаменитіших "елітних" шкіл в КНР - пекінська школа Шичахай. В її стінах семеро володарів олімпійського золота. На прикладі цієї школи можна продемонструвати одну з форм поєднання радянської і американської моделей підготовки спортсменів. В СРСР навчання в спортивних школах було безкоштовним. У США воно повністю платне, а деякі талановиті діти отримують стипендію немає від держави, а від спонсорів. Школа Шичахай, як і інші "елітні" спортшколи в Китаї, знаходиться на повному державному забезпеченні, але не всі діти навчаються там безкоштовно. Менш талановиті і перспективні вчаться за рахунок дбайливих батьків, які мріють побачити своїх улюблених чад на олімпійському п'єдесталі пошани. Плата за навчання в школі в середньому 30 тисяч юанів (4700 дол. США) на рік, включаючи проживання і харчування.
До обіду вихованці відвідують звичайні уроки, після обіду - по 4-5 годин тренуються. Батькам дозволено забирати дітей тільки на вихідні. Тренувальний процес розбитий на кілька етапів. На наступний етап дозволяють перейти тільки тим з юних спортсменів, хто досяг потрібних результатів. Решта відсіваються, включаючи тих, хто вчиться за гроші. Таким чином, вже з шестирічного віку діти потрапляють в умови, коли вони повинні самостійно боротися за місце під сонцем. "Мій кумир - тенісистка Чжан Інін. Я прагну стати олімпійською чемпіонкою", - говорить 13-річна Юй Веньцзюнь про випускницю школи Шичахай, чотирикратної олімпійської чемпіонки з настільного тенісу. У школі Шичахай пінг-понгу навчається 110 інших хлопчиків і дівчаток. Якщо помножити це число на кількість подібних шкіл в Китаї, то зрозуміло одноосібне панування КНР в світовому настільному тенісі. Питання, чому подібна ситуація ще не склалася в інших видах спорту.
Китайський дитина на шляху до олімпійського золота повинен поетапно завоювати місце в збірній школи, міста, провінції, країни, випередити величезну кількість конкурентів. За статистикою, в спортивних школах Китаю навчається майже півмільйона дітей, в елітні потрапляє близько 50 тисяч.
Зворотній бік медалі
При всій ефективності такої системи вади в ній теж існують. В першу чергу, виникає закономірне питання: в збірну потраплять десятки, олімпійськими чемпіонами стануть одиниці. А яка доля чекає інших? Частково цю проблему вдається вирішити шляхом перепрофілювання. Наприклад, перша в історії китайська олімпійська чемпіонка зі стрибків у воду Чжоу Цзихун до 12 років займалася спортивною гімнастикою. Але коли тренери переконалися, що в гімнастиці великі успіхи їй «не світять", дівчинку стали навчати стрибків у воду. Цей випадок не поодинокий, але на таку удачу розраховувати можуть не всі.
При всіх існуючих недоліках все ж не можна не визнати, що за останні 30 років дитячий спорт в Китаї зазнав величезних змін. Практично з нуля була побудована вся інфраструктура. Успіхи китайських атлетів на міжнародних змаганнях дали поштовх розвитку масового дитячого спорту. На сьогоднішній день спортом в Китаї займається близько 100 млн дітей, що реально сприяє поліпшенню здоров'я нації.