Претензійний порядок - складова частина пред'явлення вимог до перевізника вантажу (вантажобагажу).
Відсутність письмової претензії, пред'явленої в порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами, унеможливлює заяву до перевізника судового позову (п. 1 ст. 797 ЦК).
Обов'язкова претензійна процедура дає перевізнику можливість своєчасно розслідувати допущені порушення, зібрати необхідні докази, що в багатьох випадках веде до задоволення вимог вантажовласника без звернення до судових органів, істотної економії коштів і часу.
З наведених причин претензії можуть заявлятися також і пасажирами. Однак обов'язок пасажира пред'являти претензію встановлена лише КВВТ (ст. 161) і УАТ (ст. 158). Для вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю пасажирів, претензійного порядку не передбачено, проте на практиці такі претензії заявляються.
Претензії, що випливають з перевезення вантажу, пред'являють відправник, отримувач, а також (за загальним правилом) страховик, який виплатив страхове відшкодування у зв'язку з неналежним виконанням перевізником своїх зобов'язань.
Тим часом Повітряний кодекс (ст. 125) замовчує, наприклад, про право вантажовідправника на пред'явлення претензій. КТМ допускає можливість відправника і одержувача передавати свої права на пред'явлення претензії і позову, але тільки один одному, страховику і транспортно-експедиторської організації за допомогою спеціальної переуступочним написи на транспортному документі (ст. 404).
Транспортним законодавством передбачені вимоги про надання документів, якими заявник повинен обґрунтувати свою претензію. Так, в ст. 120 УЖТ подано докладний перелік можливих претензій із зазначенням документів, які слід докласти, і відомостей, які повинні в них міститися. Претензії необхідно заявляти, як правило, по кожній відправці з додатком оригіналу транспортного документа, комерційного акта або скарги на відмову в його складанні, обґрунтування і розрахунку суми претензії.
Претензійний порядок передбачається і при пред'явленні вимог перевізнику у зв'язку з порушенням зобов'язань по подачі транспортних засобів, використання рухомого складу або контейнерів вантажовласників, інших зобов'язань, які не випливають з договору перевезення, але пов'язаних з організацією транспортного процесу (ст. 120 УЖТ, ст. 158, 163 УАТ, подп. 5 п. 4 ст. 161 КВВТ).
У разі повного або часткового відхилення претензії вантажовласника або неотримання на неї відповіді в 30-денний термін до перевізника може бути пред'явлений позов (п. 2 ст. 797 ЦК). ЦК не визначає терміну на заяву самої претензії. Це питання вирішується транспортними статутами та кодексами по-різному. В силу ст. 406 КТМ і ст. 161 КВВТ претензії заявляються протягом терміну позовної давності (див. Нижче). При цьому тільки КТМ передбачено, що на час розгляду претензії перевізником протягом строку позовної давності зупиняється (ст. 407).
Згідно ст. 123 УЖТ, ст. 163 УАТ і ст. 126 Повітряного кодексу претензії повинні заявлятися протягом 6 місяців. УЖТ і УАТ передбачений також 45-денний термін для заяви претензій про штрафи і пені. Арбітражні суди не розглядають зазначені скорочені терміни як пресекательние, пред'явлення претензії за рамками цих термінів не є підставою до повернення позовної заяви * (148). Крім того, УЖТ і Повітряний кодекс передбачають право самого перевізника прийняти до розгляду претензію після закінчення встановлених строків, якщо причина їх пропуску буде визнана їм поважної.
Термін позовної давності за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, згідно п. 3 ст. 797 ГК становить один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних статутів та кодексами. Таким моментом є, як правило, день настання події, яка стала підставою для заяви претензії (ст. 125 УЖТ, п. 2 ст. 164 КВВТ). Однак на окремих видах транспорту цей момент визначається по-іншому.
Так, згідно з п. 2 ст. 128 Повітряного кодексу протягом терміну позовної давності починається на наступний день після отримання вантажовласником відповіді на претензію, а в разі неотримання такої відповіді - через 45 днів після отримання претензії перевізником, якщо інше не передбачено договором перевезення.
За вимогами відшкодування збитку за втрату вантажу на морському транспорті згідно п. 2 ст. 408 КТМ термін позовної давності обчислюється після закінчення 30 днів з дня, на який призначено бути виданий, а в змішаному сполученні - після закінчення 4 місяців з дня прийняття вантажу до перевезення. Для вимог у зв'язку з перевезенням багажу УЖТ передбачає давність в один рік з дня настання відповідної події (ст. 125). На інших видах транспорту в силу спеціальних вказівок статутів і кодексів (п. 3 ст. 164 КВВТ) або в силу відсутності таких застосовується загальний строк позовної давності - 3 роки (ст. 196 ЦК).
На вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю пасажирів, терміни позовної давності не поширюються. Однак вимоги, пред'явлені після закінчення 3 років з моменту виникнення права на відшкодування такої шкоди, задовольняються за минулий час, але не більше ніж за 3 роки, що передували пред'явленню позову. Такий, що випливає з ст. 208 ГК порядок заснований на ст. 800 ГК, яка, підпорядковуючи відповідальність перевізника в цих випадках загальними правилами про зобов'язання із заподіяння шкоди (гл. 59 ЦК), вилучає її з сфери спеціального транспортного законодавства.