Термін-це певні моменти або періоди часу, з якими закон пов'язує ті чи інші правові наслідки у вигляді виникнення, зміни, припинення правовідносин, чи скоєння певних дій, передбаченого НПА або договором.
1) Термін як засіб юридична впливу на поведінку учасників цивільних правовідносин. Вони упорядковують цивільний оборот, сприяють виконанню договору.
2) Термін, як межі існування цивільних правовідносин. Вони вказують початок і кінець правовідносини.
3) термін, як елемент приватної правової системи
4) термін як механізм охорони.
Правила обчислення. Строки, визначені періодами часу, обчислюються за встановленими законом правилами. Відповідно до ст. 191 ГК вони починають текти на наступний день після настання календарної дати або події, якими визначено їх початок.
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. До строку, що визначений в півроку, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяцями. На певний час, обчислювальному кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяцями. При цьому квартал вважається рівним трьом місяцям, а відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Термін, визначений у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається рівним п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день останнього тижня строку.
Зазначені правила обчислення строків носять імперативний характер. Закон передбачає виключення на випадок, коли закінчення строку припадає на неробочий (вихідний) день. У цьому випадку днем закінчення терміну відповідно до ст. 193 ГК вважається найближчий робочий день. За загальним правилом підлягає вчиненню дія може бути виконано до 24 годин останнього дня терміну. Якщо ж дія необхідно зробити в організації з обмеженим режимом роботи, то термін вважається закінченим в годину, коли в даній організації за встановленими правилами припиняються відповідні операції (хоча б організація і продовжувала роботу).
Види строків у цивільному праві.
1) в залежності від суб'єкта закріплення:
2) в залежності від наступаючих правових наслідків:
3) в залежності від характеру визначення:
-імперативні (не змінюються) (наприклад, прийняття спадщини)
-диспозитивні (можуть змінюватися) (термін виконання зобов'язання)
4) в залежності від ступеня визначення:
5) залежно від обсягів встановлення:
-загальні (довіреність 3 роки)
-спеціальні (1 місяць, 3 міс. 6 міс. рік, 10 років)
6) в залежності від призначення цивільно-правових термінів:
-терміни здійснення Громадянських Прав
-термін виконання цивільних Прав і обов'язків
-термін захисту цивільних Прав
Гарантійні терміни і претензійні (скарги).
Поняття, значення і види строків позовної давності.
Позовна давність визнається строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено.
А) забезпечує стабільність цивільного обороту, виключає невизначеність для його учасників.
Б) попереджає зловживання осіб своїми правами шляхом пред'явлення давніх, часто необґрунтованих вимог.
В) забезпечує нормальний процес доказування в суді, отримання достовірних відомостей (збір доказів у справі) про обставини справи і прийняття законного рішення у справі.
Г) без терміну, який би примусову захист порушеного права, правовласник отримав би можливість довільно довго тримати порушника свого права під загрозою судового впливу.
Види. Закон встановлює 2 види позовної давності: загальний і спеціальний.
Загальний строк позовної давності становить три роки з дня, визначеного відповідно Цивільним Кодексом. Термін позовної давності не може перевищувати десять років з дня порушення права, для захисту якого цей термін встановлений, за винятком випадків, встановлених Федеральним законом.
Для окремих видів вимог законом можуть встановлюватися спеціальні строки позовної давності, скорочені або більш тривалі порівняно із загальним строком.
Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
Закінчення строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою до винесення судом рішення про відмову в позові.
Односторонні дії, спрямовані на здійснення права (залік, безакцептне списання грошових коштів, звернення стягнення на заставлене майно у позасудовому порядку і т.п.), термін позовної давності для захисту якого закінчився, не допускаються.
Призупинення, перерву і відновлення строків позовної давності.
Перебіг строку позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил Укаїни, переведених на воєнний стан;
3) в силу встановленої на підставі закону Урядом Укаїни відстрочки виконання зобов'язань (мораторій);
4) в силу призупинення дії закону чи іншого правового акта, що регулюють відповідне ставлення.
Перебіг строку позовної давності зупиняється за умови, що зазначені в пункті 1 цієї статті обставини виникли або продовжували існувати в останні шість місяців строку позовної давності, а якщо цей строк дорівнює шести місяцям або менше шести місяців, протягом строку позовної давності.
Якщо сторони вдалися до передбаченої законом процедури вирішення спору в позасудовому порядку (процедура медіації, посередництво, адміністративна процедура і т.п.), протягом строку позовної давності зупиняється на строк, встановлений законом для проведення такої процедури, а при відсутності такого терміну - на шість місяців з дня початку відповідної процедури.
З дня припинення обставини, була підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, перебіг строку давності продовжується. Частина строку позовної давності, якщо вона становить менш шести місяців, подовжується до шести місяців, а якщо строк позовної давності дорівнює шести місяцям або менше шести місяців, до строку позовної давності.
Перебіг строку позовної давності переривається вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Після перерви протягом терміну позовної давності починається заново; час, що минув до перерви, не зараховується у новий термін.
Відновлення позовної давності. У виняткових випадках, коли суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності щодо обставин, пов'язаних з особистістю позивача (важка хвороба, безпорадне стан, неграмотність і т.п.), порушене право громадянина підлягає захисту. Причини пропуску строку позовної давності можуть визнаватися поважними, якщо вони мали місце в останні шість місяців строку давності, а якщо цей строк дорівнює шести місяцям або менше шести місяців - протягом строку давності.
Наслідки закінчення термінів позовної давності. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Сплив позовної давності, про який заявлено стороною спору, саме по собі становить основу для прийняття судового рішення про відмову в позові. В силу ст. 207 ГК одночасно із закінченням давності по основній вимозі автоматично вважається закінченим давностний термін по додатковій вимозі, що забезпечував головне (заставу, поручительство і т.д.). Боржник, у якого при цьому залишилося майно уповноваженої особи, може стати його власником за правилами про набувальною давністю (п. 4 ст. 234 ЦК).
Однак пропуск строку позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості вдатися до примусової захисту свого порушеного права, тобто позбавляє його права на позов в матеріальному сенсі. Саме ж порушене право зберігається, по суті, у вигляді відомого ще римському праву jus nudum - права, позбавленого примусової, позовної захисту. Тому особа, яка виконала свій обов'язок по відношенню до уповноваженій після закінчення терміну позовної давності (навіть і не знаючи про його закінчення), не має права вимагати повернення виконаного.
Позовна давність не поширюється на:
· Вимоги про захист особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ, крім випадків, передбачених законом;
· Вимоги вкладників до банку про видачу вкладів;
· Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Однак вимоги, пред'явлені після закінчення трьох років з моменту виникнення права на відшкодування такої шкоди, задовольняються за минулий час не більш ніж за три роки, що передували пред'явленню позову, за винятком випадків, передбачених Федеральним законом
· Інші вимоги у випадках, встановлених законом.
Право власності як суб'єктивне цивільне право - є можливість особи на свій розсуд, своєю волею і в своєму інтересі, і в межах, встановлених законом, володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, одночасно приймаючи на себе тягар і ризик його змісту.
Право власності в об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм. А в суб'єктивному - це міра дозволеної поведінки.
Власник має право на свій розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, в тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами, розпоряджатися ним іншим чином.
Власник може передати своє майно в довірче управління іншій особі (довірчому керуючому). Передача майна в довірче управління не тягне переходу права власності до довірчого керуючого, який зобов'язаний здійснювати управління майном в інтересах власника або вказаної ним третьої особи.