Для цивільного права характерні специфічні прийоми правового регулювання та захисту майнових прав, які в сукупності утворюють те, що в юридичній науці прийнято називати методом правого регулювання.
Якщо поняття предмета цивільного права пов'язано з питанням про те, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то поняття методу - з питанням про те, як ці суспільні відносини регулюються нормами цивільного права. Тому між предметом і методом правового регулювання існує досить жорстка зв'язок. Метод зумовлюється особливостями предмета правового регулювання. Наявність загального родового властивості, яка властива всім суспільним відносинам, що входять в предмет цивільного права, зумовлює і застосування до них єдиного методу правового регулювання.
Основними і найбільш важливими рисами методу цивільно-правового регулювання є наступні.
Суспільні відносини, що становлять предмет цивільного права, носять взаімооценочний характер. Взаємна ж оцінка учасників суспільних відносин може правильно формуватися лише за умови рівності оцінюють сторін. Тому імущественностоімостние і особисті немайнові відносини отримують найбільш повний розвиток тільки в тому випадку, якщо вони регулюються на основі юридичної рівності сторін. З цього логічно випливає, що в цивільному праві застосовується метод юридичної рівності сторін. Іншими словами, жодна зі сторін не має права встановлювати для одної певну правову поведінку.
Юридична рівність сторін у цивільному праві забезпечує учасникам цивільних правовідносинах незалежність і самостійність, дозволяє їм проявляти ініціативу і підприємливість, здійснювати будь-які дії, не заборонені законом, що має надзвичайно важливе значення для розвитку цивільного обороту в умовах ринкової економіки.
Нормативно-правове регулювання цивільного права носить диспозитивний або дозвільний характер. Учасники цивільно-правових відносин можуть вільно визначати і здійснювати свої майнові права і міняти їх, якщо це необхідно і можливо.
Захист цивільних прав відбувається переважно в судовому порядку, якщо сторони самостійно не змогли вирішити спірні питання; в встановлених законом випадках - в адміністративному порядку.
Цивільно-правова відповідальність носить майновий характер. Об'єктом стягнення виступає майно, а не особистість боржника. Поряд з відшкодуванням збитків використовуються такі заходи майнового впливу, як визнання права, відновлення раніше існуючого положення, визнання угоди недійсною, виконання обов'язку в натурі та інші способи, встановлені ст. 12 ГК.
Таким чином, громадянське право можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють на засадах юридичної рівності сторін майново-вартісні та особисті немайнові відносини.
Проблеми предмета і методу цивільно-правового регулювання.
Так, термін «матеріальні» відображає той факт, що характер зазначених відносин визначається матеріальними умовами життя людей. Оскільки аналізовані суспільні відносини виникають в процесі виробництва, їх називають виробничими відносинами. Термін «економічні» вживається в тих випадках, коли важливо підкреслити, що складаються в процесі виробництва суспільні відносини становлять економічний базис суспільства. Щоб відобразити зв'язок цих відносин з матеріальними благами (майном), їх називають майновими відносинами.
Різні критерії пропонуються і для відмежування майнових відносин, регульованих цивільним правом, від майнових відносин, що входять в предмети інших галузей. Так, С.М. Братусь специфічний ознака майнових відносин, що входять в предмет цивільного права, вбачає у майновій самостійності їх суб'єктів, С.С. Алексєєв - в майново розпорядчої самостійності учасників майнових відносин А.В. Дозорців в якості такого критерію використовує ознака відокремленого в обороті майна. Ю.К. Толстой вважає, що в якості шуканого ознаки виступає рівність учасників майнових відносин, що регулюються цивільним правом. Деякі з цих поглядів було використано і в чинному законодавстві. Так, ст. 2 ГК встановлює, що цивільне законодавство регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників.
Для викладених вище позицій характерна одна загальна риса, як предметного ознаки громадянського права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічну ознаку (положення) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому положення, в якому виявляються учасники суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в яких вони беруть участь. Економічні ж ознаки майна існують не самі по собі, а зумовлюються особливостями тих суспільних відносин, які складаються з приводу цього майна. В силу цього предметний ознака громадянського права правильніше шукати в специфіці самих майнових відносин, а не в особливостях положення, займаного їх учасниками, або майна, з приводу якого ці відносини виникають. В якості такого специфічного ознаки може бути використаний вартісний характер майнових відносин, що входять в предмет цивільного права.