Втративши одного з переслідуваних, Іван зосередив свою увагу на кота і бачив, як цей дивний кіт підійшов до підніжки моторного вагона "А", що стоїть на зупинці, нахабно отсаділ взвізгнувшую жінку, вчепився за поручень і навіть зробив спробу нав'язати кондукторці гривеник через відкрите з нагоди духоти вікно.
Поведінка кота настільки вразило Івана, що він в нерухомості застиг у бакалійної крамниці на розі і тут вдруге, але набагато сильніше, був вражений поведінкою кондукторші. Та, як тільки побачила кота, що лізе в трамвай, зі злістю, від якої навіть тряслася, закричала:
- Котам не можна! З котами не можна! Геть! Злазь, а то міліцію покличу!
Ні кондукторку, ні пасажирів не вразила сама суть справи: не те, що кіт лізе в трамвай, в чому було б ще півбіди, а то, що він збирається платити!
Фагот і кіт розійшлися в різні боки по рампі. Фагот клацнув пальцями, хвацько вигукнув:
- Три, чотири! - зловив з повітря колоду карт, стасовал її та стрічкою пустив коту. Кот стрічку перехопив і пустив її назад. Атласна змія фиркнула, Фагот розкрив рот, як пташеня, і всю її, карту за картою, заковтав.
Після цього кіт розкланявся, шаркнув правої задньої лапою, і викликав неймовірний оплески.
Крім цих, був ще в кімнаті сидить на високому табуреті перед шаховим столиком величезний чорний котяра, що тримає в правій лапі шахового коня.
Гелла підвелася і вклонилася Маргариті. Те саме зробив і кіт, зіскочив з табурета; човгаючи правої задньої лапою, він впустив коня і поліз за ним під ліжко.
- Чи не фіглі, нікого не чіпаю, лагодив примус, - недружелюбно насупившись, промовив кіт, - і ще вважаю обов'язком попередити, що кіт давнє і недоторканне тварина.
Але виявилися в спальні речі й гірше: на ювеліршіном пуфі в розв'язною позі розвалився хтось третій, саме - моторошних розмірів чорний кіт зі стопкою горілки в одній лапі і виделкою, на яку він встиг підчепити маринований гриб, в інший.
- А скажіть, чому Маргарита вас називає майстром? - запитав Воланд.
Той посміхнувся і сказав:
- Це можна пробачити слабкість. Вона занадто високої думки про те романі, який я написав.
- Про що роман?
- Роман про Понтія Пілата.
Тут знову захиталися і застрибали язички свічок, задеренчала посуд на столі, Воланд розсміявся громовим чином, але нікого не налякав і сміхом цим нікого не здивував. Бегемот чомусь зааплодував.
- Про що, про що? Про кого? - заговорив Воланд, переставши сміятися. - Ось тепер? Це приголомшливо! І ви не могли знайти іншої теми? Дайте-но подивитися, - Воланд простягнув руку долонею догори.
- Я, на жаль, не можу цього зробити, - відповів майстер, - бо я спалив його в грубці.
- Вибачте, не повірю, - відповів Воланд, - цього бути не може.
- Рукописи не горять.
Він повернувся до Бегемота і сказав: - Ну-ка, Бегемот, дай сюди роман.
Кот моментально схопився зі стільця, і всі побачили, що він сидів на товстій пачці рукописів. Верхній екземпляр кіт з поклоном подав Воланду.
- Викликаю на дуель! - заволав кіт, пролітаючи над головами на хиткій люстрі, і тут знову в лапах у нього виявився браунінг, а примус він прилаштував між гілками люстри. Кот прицілився і, літаючи, як маятник, над головами тих, хто прийшов, відкрив по ним стрілянину. Гуркіт потряс квартиру. На підлогу посипалися кришталеві осколки з люстри, тріснуло зірками дзеркало на каміні, полетіла штукатурна пил, застрибали по підлозі відпрацьовані гільзи, полопалися шибки у вікнах, з простреленого примуса початок бризкати бензином.
Бегемот відійшов від кондитерських спокус і запустив лапу в бочку з написом: "Оселедець керченський добірна", витягнув парочку оселедців і проковтнув їх, виплюнувши хвости.
- Вибачте, не можу більше розмовляти, - сказав кіт з дзеркала, - нам пора. - Він жбурнув свій браунінг і вибив обидва скла у вікні. Потім він хлюпнув вниз бензином, і цей бензин сам собою спалахнув, викинувши хвилю полум'я до самої стелі.