Не встигла більше нічого царівна Чорна подумати, прибігли до яблуні її мореплавці, всі від голови до п'ят суцільно чорні. Стала їх цариця Чорна назад проганяти на корабель. І звинувачувати, сильно карати моряків не можна. Ще тому царівну Чорної по морю синьому в тридесяте царство плисти. Лише повернути моряків назад на корабель вона може.
Тільки всіх моряків своїх, царівна Чорна на корабель прогнала, до яблуні заново попрямувала, подзвонив Афанасій знову в дзвіночок чарівний. Знову моряки до яблуні біжать. І знову їх царівна Чорна назад відсилає.
Втретє подзвонив Афанасій в дзвіночок, моряків на острів під яблуню скликаючи. І знову їх усіх царівна Чорна назад на корабель погнала. Як повернула всіх моряків назад, стала острів вивчати, хто дзвонить на ньому без дозволу її.
Чаклунство своє царівна Чорна напустила, тільки пізно чаклувати початку, вже втік Афанасій з острова, колечком срібним чарівним скориставшись.
Нікого царівна Чорна не знайшла. Стала думати вже, що почувся їй дзвіночка дзвін. Підійшла вона до яблуні, і як глянула на неї, так в несамовитий крик зайшлася. Замість семи молодильні яблук, на яблуні лише чотири яблука висіло.
Хоч які злилася царівна Чорна, а нічого не поробиш. З'їла з яблуні одне молодильні яблуко і, повернувшись на корабель, попливла назад в своє тридесяте царство.
Як залишилося Чудо-юдо Семіглазов на острові на самоті, прибігло відразу до яблуні, охороняти знову яблука молодильні прийнялося.
Ну а що ж Опанас? Як покинув він острів в синьому морі, так попрямував в царство Кощія Безсмертного. Вдалося йому зірвати три яблука молодильні, по одному зриваючи за кожен раз, коли царівна Чорна своїх моряків на корабель повертала. А щоб яблука молодильні своїм золотим світлом його не видали, спочатку ховав Афанасій їх на голові своїй під шапку-невидимку.
А як острів покинув, загорнув Афанасій молодильні яблука в хустку, і в торбинку прибрав.
У той же день повернувся Опанас назад до палацу Кощія Безсмертного. Відвели його стражники КОЩЕЄВА до господаря свого в тронний зал.
- Ось приніс я молодильні яблук, - сказав Опанас, до Кощія Безсмертного наближаючись.
Підійшов Панас до столу, розгорнув на ньому хустку, засяяли на столі золотим світлом три яблука молодильні, загорілися і очі у Кощія Безсмертного.
Зупинив Афанасій порив Кощія Безсмертного, взяти молодильні яблука.
- Яблука я тобі дістав, подаруй і ти мені люстерко всевидюче і коня золотогривого!
- Виведи спочатку мого коня золотогривого з моєї стайні, та осідлай, як за домовленістю було! Потім і дзеркальце отримаєш!
Пішов Опанас в стайню КОЩЕЄВА, взяв там разом все батоги старі, що в кутку далекому на підлозі в соломі валялися. Став показувати по одній плётке коню золотогривий, не боячись, що кінь перед ним весь час на диби встає, головою трясе, та не одним, а двома передніми копитами об підлогу б'є.
На який за рахунком старої плётке, золотогривий кінь втихомирили, пирхаючи ніздрями на Афанасія оком покосив, спокійно одним копитом в підлогу бити став, ніхто тепер не скаже, а тільки схопився Афанасій на коня золотогривого і виїхав на ньому зі стайні, кинувши на підлогу в солому інші батоги.
Зустрів Кощій Безсмертний Афанасія біля стайні поглядом сердитим. Не по його бажанню все вийшло. Опанував Афанасій золотогривий конем, а тут ще й дзеркальце всевидюче віддавати треба.
- Уже й не знаю Афанасій, звідки ти про секрет золотогривого коня дізнався, а тільки виходить, перехитрив ти мене.
Чи не злазячи з коня, Опанас Кощія Безсмертного відповів:
- Підказали тобі Опанас, де батіг шукати, отже, стороння допомога тобі була, проти домовленістю!
- Про підказки ми не говорили! - як відрізав, сказав Опанас, продовжуючи на золотогривий коні сидіти.
Не захотів Кощій Безсмертний і коня золотогривого втрачати і дзеркальце всевидюче віддавати. Адже сподівався він раніше, коли з Опанасом умови обговорював, що не зможе Афанасій коня золотогривого приборкати, і за просто так яблука молодильні йому, Кощія Безсмертного дістануться.
Покликав Кощій Безсмертний варту; звелів їм, як вони до нього з-за стайні вискочили:
- Стягнути Афанасія з коня золотогривого!
Не встигли стражники до коня підскочити, не встиг і Кощій Безсмертний наказ свій доповнити про те, щоб Афанасія в темницю заточили. Схопився Афанасій за гуслі чарівні, наказав їм грати. Полилася, чудна музика. Пустилися в танок КОЩЕЄВА стражники. І Кощій Безсмертний розвеселу танцем ноги свої зайняв. Навіть кінь золотогривий під Опанасом гарцювати взявся.
Танцюють стражники, тільки охають, до Опанаса з благанням про припинення музики звернутися в присутності Кощія Безсмертного не сміють.
Золотогривий кінь смиренно гарцює. З його силою не скоро втома прийде, а ось Кощій Безсмертний, хоч і смерті не знає, а все ж старий, важко танцювати йому.
Не по роках Кощія Безсмертного терпіти, а все ж спершу не з просьбою звернувся до Опанаса, з питанням доброзичливим, щоб не розсердити його випадком:
- І на що тобі Опанас дзеркало чарівне знадобилося, коли у тебе такі гуслі чудові є?
Сидить Афанасій на коні золотогривий, на гуслях чарівних грає, не боїться, що кінь під ним ходуном ходить, сміючись Кощія Безсмертного на його питання відповідає:
- Хочу завжди знати, де на гуслях чарівних пограти вдосталь зможу.
Швидше колишнього заграв Афанасій на гуслях чарівних, затанцювали стражники всю зброю своє, покидавши на землю. Танцює і кінь золотогривий. Щоб не впасти з коня, Опанас на землю стрибнув, ще швидше на гуслях чарівних заграв.
Знову Кощій Безсмертний до Опанаса звернувся, дзеркало чарівне йому простягаючи:
- Забирай собі дзеркало всевидюче, тільки музику свою припиняй, залиш мене і моє царство в спокої!
Взяв Афанасій дзеркало з рук Кощія Безсмертного, музики не припиняючи, у Кощія запитує:
- І коня золотогривого, як умовити, було, собі забираю?
- Забирай, та музику чарівну припиняй!
Підскочив Афанасій до золотогривий коню, застрибнув на нього музики чарівної не припиняючи, стьобнув коня батогом, і тільки після цього гуслі чарівні зупинив.
І Кощій Безсмертний і стражники його без сил на землю попадали, тільки слідом Опанасу глянули, як він від них поскакав швидше вітру.
Прискакав Афанасій до хатинки на курячих ніжках, що старшій Бабі Язі належала. Торбинку свою з штучками чарівними залишив на зберігання і далі по лісі ялинові поскакав. По дорозі до молодшої Бабі Язі заглянув, чарівне дзеркальце всевидюче їй подарував, на словах сказав, що шлях свій тримає до царя Єлисея, та й далі на коні золотогривий помчав.