Змушувати працювати строго по годинах можуть лише ті керівники, які які не можуть нормально організувати виробничий процес. Адже куди простіше контролювати о котрій людина прийшла і пішов, ніж те, чим він займається під час роботи. З іншого боку іноді одна людина може за пів години хорошої роботи зробити більше, ніж інший за цілий день.
Сам я сова. Тому спізнююся досить регулярно. Хоча і не набагато. Але остільки, оскільки з обов'язками справляюся відмінно, вважаю це допустимо.
Концтабір, а не "запізнення на роботу". Якщо не хочуть, щоб спізнювалися, -пускай самі вас селять кудись ближче, щоб ви прямо по теплому переходу на роботу потрапляли, з люльки -і в офіс.Чтоб самі вас гарячим обідом годували по годинах-не забували. А то ж у нас як-роботи навалять, а чи все у людини є, щоб її виконувати -навіть не спитають! І тягнуть з нього жили, тягнуть. А у нього сім'я, семеро по лавках, дружина вагітна, -Свої турботи, йому не до годин, може! Що за тиранія. Я б такі порядки зовсім усунула, якщо не можна спізнюватися -нефіг відлучатися, наймати персонал прямо тут же живе -для цього будувати житло впритул там, всю соцсферу продумати -щоб рядом.А те, що зараз є -так через роки буде згадуватися, як сущий концлагерь.Что за гріх такий -на роботу спізнилася? Що, спала, чи що? Автобуси не їздять, скрізь купа пробок, у людей турботи, і так життя немає, ще й ругаться.Да самих так би, -хто за це лає!
Сама я намагаюся уникати запізнень, але виходить не завжди. В основному підводять ранкові звички і бажання: хочеться з ранку подивитися побільше новин, прогулятися по ранковому місту хоча б трішки. Ще один фактор, іноді приводить до запізнень - громадський транспорт. Обриваються дроти на лінії тролейбуса, трапляється аварія на вулиці - і до метро їдеш довше звичайного, приїжджаєш теж пізніше. Я спізнюватися не люблю і відчуваю себе при цьому некомфортно. До 5 хвилин я ще якось намагаюся себе заспокоїти - мовляв, невелика вина, а ось якщо припізнилися на більший час, то переживаю.
З приводу покарань за запізнення. Моя колишня начальниця лаяли мене за запізнення. Мій безпосередній керівник на словах ставиться до них з розумінням, але мене не покидає таке відчуття, що підспудно це погано позначається на ставленні до співробітника. Тому я борюся зі своїми запізненнями.
Не люблю "опоздак" і сама намагаюся ніколи не спізнюватися. Якщо я спізнююся, у мене стрес. Неприємна сама ситуація, що все на парі сидять, своєю справою зайняті, і тут ти заходиш - все дивляться, що то кажуть, типу "ага, че будинку спала, так? А ми тут вчимося" і викладач може не пустити, таке вже було =) Хоча багато препод і самі частенько спізнюються! Це взагалі просто бісить. Вчителі, блін. Як вони не втомлюються кожен день в поспіху мчати стрімголов на роботу. У мене іноді прямо необхідність неспішно прогулятися, насолодитися вранці =)
Та й взагалі не розумію, як можна систематично спізнюватися, невже не можна вийти з дому на десять хвилин раніше? Гаразд просто на навчання, хто то і на власне весілля спізнюється =)
Був, начальником і підлеглим.
Скажу. що запізнення це цілком нормально.Главное все повинно мати свої межі і і у всьому треба знати міру.
Якщо підлеглі спізнювалися на 10 хвилин, то я на це ніяк не реагував, якщо більше, то на перший раз робив усне попередження. Потім вживав заходів у вигляді штрафів.
Сам іноді спізнююся на ті ж 10 хвилин. Якщо трапляється (раз на рік), що спізнююся значно, то відразу дзвоню начальству або співробітникам і попереджаю про це. Начальство реагує цілком адекватно.
При прийомі на роботу, куди мене запросили, я відразу сказала, що у мене сім'я на першому місці, а живу я з двома дітьми і бабульки років під 90 і тому періодично буду запізнюватися. Шеф мені сказав на це - не страшно, головне, щоб робота була виконана. Спізнююся з різних причин часто, іноді майже на годину затримуюся, але роботу доручену виконую. Так що начальство йде назустріч. І якщо сім'я потребує мого негайного присутності вдома (екстрене щось), начальство і серед робочого дня готове відпустити на потрібне мені час.
Пощастило мені з начальством))