Серед кухонних покидьків, зустрінутих при розкопках давньоруських городищ та селищ IX-XIII ст. кістки домашніх тварин повсюдно складають переважну більшість. Роль полювання, як джерела м'ясної їжі, впала дуже низько; це, однак, зовсім не означає, що полювання втратила в цей період будь-яке економічне значення: і в цей час в економіці Русі полювання займала дуже важливе місце; вона лише придбала інший характер, перетворися з «м'ясної» полювання в полювання переважно «хутрову».
У X-XII ст. не тільки на півночі, в землях Новгородської або Залеської, але і на півдні, в Київській землі, ще зберігалися величезні лісові масиви. Тут можна було зустріти рись, туру або зубра, лося, оленя, кабана, ведмедя, зайця. Мисливці били тут куниць, «вевериц» (білок або горностаїв), видр, бобрів, соболів, лисиць. Знаряддями полювання служили лук зі стрілами, різні мережі і мережі та інші пастки. Дику птицю ловили за допомогою «переважити», великих мереж, які натягалися високо над землею в місцях перельоту птахів.
Говорячи про полювання в древньої Русі, слід згадати ще про одну її боці. Полювання становила улюблена розвага князя, його дружини, взагалі людей імущих, і була свого роду спортом. Це знайшло відображення і в мові. У стародавній Русі полювання іменувалася «ловом», «Ловитва». Сучасне ж слово «полювання» означало тоді радість, веселощі, розвага. У своєму Повчанні Володимира Мономаха докладно описує, як він «ловив єсмь всяк звір», як «ловчий наряд сам есмь тримав»; він в'язав своїми руками диких коней, полював на турів і оленів; один лось на полюванні його «ногами топтав, а другий рогам бол» і т. д. (Лавр, л. +1096). У літописі є згадки і про багатьох інших князів, що вони «лови деялі» або ходили «на лови»; про князя Василька йдеться, що він «був хоробрий паче заходи на ловех».
Як князівського полювання великою популярністю користувалася в древньої Русі вже чисто спортивне полювання з ловчими птахами. У Володимира Мономаха були ловчі соколи і яструби. В Слові о полку Ігоревім є такий образ: князь Ігор «польоті соколом над мглами, б'ючи гуси, і лебеді завтрок, і обіду і вечері». З ловчими птахами полювали не лише на півдні, а й на півночі, в Залісся: «яструби тешаше його», - йдеться про один пізнішому ростовському князя в його життєписі. У Правді Ярославичів також є вказівка на князівську чи боярську полювання: «а еже вкрадуть чюжь пес, любо яструб, любо сокіл, то за образу 3 гривні».