На відміну від таких понять, як консерватизм, лібералізм, соціалізм, комунізм і т. Д. Поняття «фашизм» позбавлене змісту. Італійське слово fascio, що означає «союз», походить від латинського fascis: так називалися зв'язки різок у римських лікторів. У 19 столітті цим словом користувалися республіканські, профспілкові та соціалістичні групи, щоб висловити свою відмінність від партій. Потім, на початку 20 століття, цим символічним ім'ям називалися також італійські праві. Починаючи з 1917 року праве крило італійського парламенту об'єдналося під назвою «Союз національної оборони» ( «fascio per la difesa nazionale»). З заснованого в 1915 році «Союзу революційних дій» ( «fascio d'azione rivoluzionari») і організованого Муссоліні в 1919 році союзу ветеранів війни - «Союзу боротьби» ( «fascio di combattimento») виникла потім фашистська партія, що називалася з 1921 року Національної фашистською партією (НФП, Раrtito Nazionale Fascista).
Існують три класичні інтерпретації фашизму.
Перша з цих інтерпретацій - теорія «моральну хворобу» Європи. Найбільш розроблена версія даної теорії належить італійському філософу Б. Кроче. Він вважав, що фашизм - це реак-ція в більшості європейських країн проти загальної тенденції осу-ществления ідеалів, успадкованих від філософії Просвітництва. Таким чином, фашизм не вписується в потік історії, не випливає з даної політичної ситуації, а навпаки, є перешкодою, пау-зой в поширенні «свідомості свободи» в західних суспільствах, бо-корисної, прищепленої здоровому організму.
Друга інтерпретація фашизму - радикальна, спочатку з'явилася в лівих немарксистських колах. Її прихильники наголошують на відповідальність італійської та німецької буржуазії за прихід фашизму і націонал-соціалізму. На думку радикалів, фашизм яв-ляется логічним і неминучим результатом тривалої еволюції, наслідком вроджених вад історичного розвитку визначено-них країн, в першу чергу Італії та Німеччини.
Третя класична інтерпретація фашизму належить марк-систем. Її основу складають такі положення: фашизм можна пояснити лише в рамках соціоекономічних структур капіталістів-чеського суспільства, яке перебуває на стадії монополістичної кон-центрації і імперіалізму. Фашизм одночасно висловлює їх про протиріч і є специфічною для XX ст. формою антіпролетар-ської реакції.
Крім трьох названих вище класичних інтерпретацій фашіз-ма, слід назвати і теорії другорядного значення для науки. До них відносяться апологетичні трактування фашизму, які формулювали самі його прихильники, а також історики з вельми консервативними поглядами, теорії деяких католицьких мислителів, зокрема француза Ж. Маритена, соціолого-політичні (теорія тоталітаризму), соціоекономічні (Органскі), соціоісторіческіе дослідження.
Сьогодні в політології склалося двояке розуміння фашизму. Одні вчені розуміють під німконкретние різновиди по-літичних ідеологій, що сформувалися в Італії, Німеччині та Іспанії в 20-30-х рр. XX століття і служили популістським середовищ-ством виходу цих країн з післявоєнної кризи.
Конкретно-історичні трактування фашизму дозволяють побачити його політичні обриси крім названих держав також у франкістської Іспанії, Японії 30-40-х рр. Португалії при А. Салазаре, Аргентині при президенті Перон (1943-1955), Греції кон-ца 60-х, в окремі періоди правління в Південній Африці, Уганді, Бразилії, Чилі. Його найбільш характерні риси зримо виявляють-ся в таких ідейних різновидах цієї людиноненависницької ідеології, як неонацизм (базовану на принципах расової чи-простоти і ідеалі надлюдини); націонал-лібералізм (який зберігає ті ж ідеї расистської богообраності і етнічного гегемонізму, але більш терпимо ставиться до індивідуалізму і ряду інших бур-жуазную цінностей) і неофашизм (в якому відсутні представ-лення про етнічне месіанство, але разом з тим заперечується і філософія індивідуалізму; головне значення надається тут іде-ям «грунту», народу, патріотизму, що лежать в основі «природного держави» з «нещадним урядом»).
В рамках такого підходу характеристика фашизму безпосередній-но зв'язується з описом різного роду націоналістичних і осо-бенно тоталітарних режимів. Так, французький теоретик С. Пейн описує фашизм як «форму революційного ультранаціоналіз-ма», а німецький історик А. Меллер досліджує його як «персоналістського форму тоталітаризму». Інший французький вчений П. Мілз запропонував навіть враховувати кілька етапів у розвитку і Евола-ції фашизму: I - фашизм існує як форма кризи екстра-містскіх рухів, які захопили частину дрібної буржуазії, кото-раю виступала проти капіталізму і вкрай лівих сил; II - фа-шізму набуває форму союзу між великою приватною власністю і дрібною буржуазією для захоплення влади; III - фа-шізму стає специфічним політичним режимом; IV - ста-дія повного тоталітаризму. *
Така картина еволюції фашизму дає можливість більш чітко бачити загрози, які виходять від нього особливо в перехідних суспільствах. У них передумови фашизму безпосередньо визначаються відсутністю законів, спрямованих на боротьбу з політичним заради-калізмом і екстремізмом (особливо в націоналістичної формі), відсутністю цілеспрямованої, підтримуваної державою про-пропаганди проти крайніх форм політичної участі, благожела-них ставленням до історичних фактів співпраці з пре -ступнимі режимами або політичними діячами, распростране-ням мессіонерскіх ідей і концепцій.
З іншої точки зору фашизм інтерпретується як ідеологія, яка не має певного ідейного змісту і формується там і тоді, де і коли в ідейних і практичних прагненнях політич-ких сил на перший план виступають цілі придушення демократії, а жага насильства і терору часом заступає завдання захоплення і вико-вання влади. Політична лінія такого руху нерозривно связа-на з утопічними ідеями переваги тих чи інших расових, Етні-чеських, класових, земляцьких та інших груп суспільства, агрессівнос-ма політичних вимог, рисами національного мілітаризму, апеляцією до ницим людським почуттям і забобонам. Як і літичної оформлення подібних ідеологічних навчань і доктрин супроводжується відкиданням демократії як системи влади, повним пріоритетом національного кодексу моральності над загальнолюдськими-тичними цінностями, нестримної демагогією у формуванні загально-ного думки, насадженням культу вождя. У цьому сенсі фашизм постає як ультрареакційні, антигуманистическая ідеологія, на основі якої складаються політичні рухи мобілізаційної-ного типу, орієнтовані на реалізацію міфічних ідей і цілей і прокламують безперервну боротьбу з ворогами.