Гонка ядерних і звичайних озброєнь стала од-ної з головних складових холодної війни. В ході неї обидві змагаються наддержави, США і СРСР, намагалися домогтися переважної превос-ходства над ймовірним противником. В результаті витрати на оборону в обох країнах перевищили всі розумні межі. В СРСР пік гонки озброєнь-ний припав на правління Леоніда Брежнєва і мав для нашої країни катастрофічні послід-наслідком ...
Гонка озброєнь нача-лась практично відразу ж після закінчення Другої світової війни. Первона-чільного Радянський Союз за-метно відставав від США в об-ласті виробництва ядерних боєприпасів і засобів їх до-ставки.
У такій ситуації СРСР ви-нужді був збільшити воєн-ний бюджет і швидко створив власну стратегічну авіацію, а також випробував в 1957 році межконтіненталь-ву балістичну ракету (МБР) Р-7, здатну досягнень-гать території США. Це були виправдані кроки і необхідні рішення. Сіту-ація докорінно через менілась, і в разі ядерної війни СРСР вже міг завдати у відповідь концентрований-ний ядерний удар по амери-Канський містах.
Далі події також раз-Віва вельми сприятливими-ятно для СРСР. Американці в кінці 1960-х років я остаточно-кові загрузли у В'єтнамі, де несли величезні мате-ріального і фінансові по-тери. Протиріччя в прин-ципах управління ядерною зброєю призвели в 1966 році до виходу Франції з блоку НАТО. У ФРН прихід до влади соціал-демократів на чолі з Віллі Брандтом ознаме-Нова нової «східною політикою», результатом ко-торою стали Московський до-говір між СРСР і ФРН від 1970 року народження, який зафіксував непорушність кордонів, відмова від територіальних претендувати-зій і декларував мож-ливість об'єднання ФРН і НДР.
Таким чином, в началь-ний період перебування Леоніда Брежнєва при владі міжнародна обстанов-ка складалася для СРСР досить вдало. Та й сам Леонід Ілліч, на відміну від Микити Хрущова, первона-чільного не мав схильності до ризикованих авантюр за межами чітко окреслено-ної радянської сфери впливав-ня, а також різко виступав проти збільшення військових витрат.
Багато в чому це визначаються-лось економічними при-чинами, так як СРСР вже тоді почав відчувати все більш гостру залежність від закупівель сучасних тех-нологій, споживчих товарів і продовольства на Заході.
Сформований ракет-но-ядерний паритет також надавав стійкість від-носіння між двома наддержавами. США і СРСР тоді мали на ВООР-жении приблизно по 25 тисяч ядерних боєголовок. Плюс до всього досить успішно просувалися переговори по ОСВ-1, тобто договором про обмеження страте-ських озброєнь. Цей дого-злодій обмежував кількість ядерних балістичних ракет і пускових установок обох сторін на тому рівні, на якому вони перебували на початку 1970-х років.
Ці кроки викликали серйозну-ні побоювання в СРСР, по-кільки кошти передового базування США, а також «незалежні» ядерні по-потенціалів Великобританії і Франції були здатні по-ража мети 8 європейській частині Радянського Союзу.
У 1976 році міністром оборони СРСР став Дмитро Устинов, який схилявся до більш жорсткої відповіді на всі дії США. І, схоже, саме Устинов став тим са-мим «злим генієм», який збив лагідного Леоніда Іллі-ча зі шляху політики розрядки і роззброєння.
У 1977 році Радянський Союз приступив до разверти-ванию на західних кордонах нових ракет середньої даль-ності «Піонер», які на Заході назвали SS-20. Всього було розгорнуто близько 300 ракет подібного класу, каж-дая з яких була оснащена-на трьома бойовими поділяю-щимися головними частинами індивідуального наведення.
Застосування SS-20 позво-ляло СРСР в лічені хвилини знищити військову інфра-структуру НАТО в Західній Європі: центри управління, командні пункти та особ-но порти, що в разі війни унеможливлювало висадили-ку американських військ в Західній Європі. Адекватна відповідь, і, здавалося б, на цьому можна було заспокоїтися.
Але Дмитро Устинов ви-ступав не тільки за ядерне переозброєння, а й за нарощування сухопутних угруповань звичайних по-споруд сил у Східній Європі, Закавказзі, Середній Азії і на Далекому Сході, вдосконалення техні-чеського парку Радянської ар-ми Академії, будівництво потужного океанського флоту . За замис-лам радянських генералів, СРСР поодинці повинен був протистояти США, блоку НАТО, а також Китаю та Япо-ванні. Чисельність радянських збройних сил збільшили до п'яти мільйонів чоловік, і Радянська армія стала са-мій численною армією в світі.
На початку 1980-х років Со-радянської Союз мав на по-споруд 68 тисяч танків, 87 тисяч гармат і мінометів, 435 стратегічних і дальніх бомбардувальників, 1755 ис-споживачів, 2135 фронтових штурмовиків, 615 транспорт-них літаків. Щорічно в лад вступало 400-600 нових бойових літаків.
Військово-морський флот СРСР мав на озброєнні 1380 бойових кораблів, у тому числі 64 атомні підводні човни з балістичними ракетами, 79 підводних човнів з крилатими ракетами, че-тире авіаносних корабля, 96 крейсерів і есмінців, 623 катера і тральщика, 107 десантних кораблів. Мор-ська авіація налічувала в своєму складі тисяча сто сорок два бойові літаки.
В результаті, до кінця 1980-х гонка озброєнь з З'єднання-застосовуватиме Штатами привела радянську економіку до ката-строфі і, в кінцевому рахунку, до розпаду СРСР.
Деякі історики порівнюють гонку озброєнь-ний часів холодної війни з довгою шахової пар-тией, в якій СРСР потрапив в цугцванг - вимушену позицію, і змушений був робити строго визначений-ву послідовність ходів, так чи інакше при-провідну його до програшу. Але це не зовсім так. Якби радянське керівництво не стало добиватися парі-тета з США за всіма типами озброєнь і розробило б більш гнучку схему про-тівоборства, катастрофи можна було уникнути. На-приклад, багато вітчизняних-ні військові фахівці радили відмовитися від будівництва океанського флоту, великих надводних кораблів, зробивши ставку тільки на підводні лод-ки. Можна було обійтися без стратегічної дальньої авіації, зробивши наголос на міжконтинентальні раку-ти. І вже зовсім біс-смьіслени було виробляти таке гігантське кількість звичайних ВООР-жений, танків, гармат і БТР. Але міркування престижу і просто дурість тодішнього радянського політичного керівництва, давно міно-вавшего пенсійний рубіж і впав в старечий маразм, зіграли свою роль. У такій ситуації крах СРСР виявився неминучий.