Міцна зв'язок між хворобами і гріхами затверджується в Євангелії майже на кожній сторінці. Досить згадати слово, сказане при овчей купелі: Іди і більше не гріши, щоб не сталося з тобою чого гірше. Або зцілення розслабленого, яке Христос робить не раніше, ніж простивши людині гріхи (Див. Лк. 5. 23). Євангельська логіка проста, як все, що виходить від Бога: будь ми безгрішні, ми були б і безсмертні; будь ми безсмертні, ми б і не хворіли.
Творець світу, одягнувшись в людську плоть, являв Свою добру всемогутність, прощаючи гріхи, зцілюючи хвороби, воскрешаючи мерців. Всі ці три види месіанської діяльності нерозривно зв'язані і рівно необхідні, оскільки людство саме грішно, смертне і болісно.
Якби Христос не робив хоча б щось одне, стрункість Його справ була б під загрозою, Божественність Його післанництво була б під сумнівом. Якби Він тільки зціляв, що не воскрешаючи, смерть зберігала б свою мовчазну тиранію, і всякий вміє думати відмовився б визнати в зціленні справжнє благо, раз смерть як і раніше сильна. Ще гірше було б, якби Христос зціляв, ні слова не кажучи про гріхах. Він дуже підлестив б зіпсованому людству, яке і донині готове сказати: «поверніть мені здоров'я, але не питайте мене про гріхах». Христос не зробив цього. Його любов не зісковзнула до вседозволеності. Він навчив нас на біль фізичну і на моральну бруд дивитися відразу, одним поглядом охоплюючи те й інше.
Людину не можна позбавити від страждань, не змінивши його при цьому так, щоб він став безсмертним. А безсмертя можливо тільки для безгрішного істоти. Тому і відігнав Господь того, хто згрішив людини від Дерева Життя, щоб не стала людина злом безсмертним. Як не дивно це звучить, але для грішника смерть - об'єктивне благо. Бог не хоче увічнити людини в його опоганеної даності, але хоче перш виправити і очистити його, а вже потім дарувати безсмертя.
Тепер зануримося в дійсність, покинувши висоту умоглядів. Ми вболіваємо і будемо вболівати, поки не віддамо рано чи пізно з останнім видихом душу в руки Творця. Хворіючи, ми буваємо дратівливі, нетерплячі і малодушних. Весь світ тоді стискається для нас до розмірів пульсуючого зуба, розколюється голови, ниючий печінки. І ми шукаємо позбавлення від страждань.
Ця шизофренія подвійних стандартів загрожує перетворитися (а може, вже перетворилася) в придбане потворність, в родима пляма нашому житті. Дізнаючись правду і не вміючи втілити її в життя, не множимо ми тим самим і без того до країв налиту чашу внутрішніх страждань? Чи варто дізнаватися правду, причому, правду вічну, щоб залишитися при своїй звичайній брехні? Може про це сказав Соломон: «хто примножує пізнання, примножує скорботу»? (Екл. 1, 18)
Я залишаюся при тій думці, що автономність медицини від Євангелія має свої плюси. Але християнську логіку я сам повинен внести в історію своєї хвороби і свого одужання. Нехай доктор каже, що «ще поживемо»; нехай сестра по дорозі на операцію повторює підбадьорливі мантри. Я то сам прекрасно знаю, що в одужанні і продовження життя сенс є тільки тоді, коли є намір жити краще і стати чистішим. Багато що залежить від лікарського мистецтва і якісних ліків. Але Господар життя буде вирішувати долю хворого ще й з тієї точки зору, захоче чи не захоче хворий зробити з хвороби моральні висновки. «Я буду жити?», - запитує пацієнт. «Жити то будеш, але як і для чого?», - запитує у відповідь, як мені здається, Господар життя. «Якщо, як раніше, або навіть гірше, то навіщо?»
Зв'язок між хворобами і смертю здається очевидною. Зв'язок між гріхом і смертю слід усвідомити, завдяки Євангелію і першим главам книги Буття. Коли перші дві зв'язки стануть зрозумілі, залишиться з'ясувати тепер уже неминучу зв'язок між хворобами і гріхом. Ну і, нарешті, найголовніше. Переможця цього триєдиного, сплівши до нерозривності зміїного клубка звуть - Господь Ісус Христос.
протоієрей Андрій Ткачов
Мітки- гріх
- священик
- Церква
- Вконтакте
- Однокласники
- Мій світ
- Живий Журнал