Духовно-релігійні погляди
Г. був хрещений в Римсько-католицької Церкви, але вже в дитинстві відійшов від релігії. Поверхневе освіта не дозволило йому скільки-небудь детально обґрунтувати свої духовно-реліг. погляди. З кн. «Mein Kampf» (Моя боротьба, 1924), що стала програмним твором нацизму, видно, що Г. тоді не відкидав християнства, хоча його реліг. ідеї істотно відрізнялися від вчення Христа. Бог Г. це не Бог ВЗ і НЗ. Г. вважав, що у кожної людини є відчуття Всемогутнього, к-якого люди називають Богом і к-рий являє собою панування законів природи у Всесвіті. Бог по своїй волі кидає людські маси на землю і надає кожному діяти заради власного порятунку. Провидіння для Г. синонім Бога. Їм викликано присутність на землі самого Г. воно направляє його дії. Власну віру в Бога Г. протиставляв атеїзму більшовиків.
Г. визнавав 10 заповідей, даних Богом Мойсею. Вони, по Г. відповідали безперечним потребам людської душі. Вважаючи обгрунтованими нападки більшовиків на духовенство, Г. засуджував їх за заперечення ідеї вищої сили. Христа ( «Галилеянина») Г. вважав арійцем, лідером руху арійської опозиції єврейства. Ап. Павло, на думку Г. спотворив ідеї Христа і створив релігію, постулирующую помилкові принципи співчуття, рівності людей і їх підпорядкування Богу. Вчення ап. Павла Г. порівнював з комунізмом.
До 1933 М. Г. переглянув своє ставлення до християнства і став оцінювати його вкрай негативно. Він називав шкідливим винаходом християнства «божевільну» концепцію життя, до-раю триває в потойбічному світі і через к-рій люди схильні нехтувати земним життям і її благами. Борг людей, по Г. полягає в тому, щоб гідно жити на землі, відчувати радості земного життя, а не чекати справедливого присуду в житті майбутньої.
Г. ставився негативно до всіх христ. віросповідань. Його метою було не дати об'єднатися для боротьби з нацизмом його католич. і протестант. противникам. Після благополучного завершення світової війни він мав намір згодом ліквідувати всі реліг. об'єднання. Ставлення Г. до Православ'я, про к-ром він мало знав, було більш поблажливим. Р. не протидіяв відкриття на окупованих територіях правосл. церков.
Церковно-релігійна політика нацистів
в Німеччині і в окупованих країнах Європи мала кінцевою метою створення (після переможного закінчення війни) релігії, побудованої на принципах нацистської ідеології. Для її досягнення вживалися заходи щодо розколу і руйнування існуючих Церков.
Після приходу до влади керівництво НСДАП змушене було рахуватися з найбільш впливовими в Німеччині протестант. і католич. Церквами і навіть йти на нек-риє непринципові поступки. Спроби включити протестант. і католич. Церкви в орбіту офіц. політики уніфікації, згідно якої всі сфери суспільного життя Німеччини підлягали підпорядкування нової ідеології, супроводжувалися публічними заявами про те, що новий уряд ставить собі за мету створення сприятливих умов для реліг. життя.
У 1932 р всередині лютеран. Церкви утворилося пронацистская рух «Німецькі християни». Його представник Л. Мюллер в 1933 р за підтримки нацистів був обраний імперським єпископом нової Лютеранської Імперської Церкви. Перемігши на виборах, рух проголосило себе «Євангелічної Церквою німецької нації», покликаної показати світу «німецького Христа деіудаізірованной Церкви». Псевдохріст. нордична міфологія і «арійський параграф» в расовому законодавстві «коричневого» генерального синоду викликали протести лютеран. пасторів. Створення «Надзвичайної пасторській ліги» поклало початок Євангелічно руху Опору, після синоду в барменів (31 травня 1934) отримав назву сповідує церква (Bekennende Kirche). Рух відмовилося визнати владу імперського єп. Мюллера і дало зрозуміти, що христ. догмати несумісні зі світоглядом і політикою нацизму. До сповідує церкви, незважаючи на погрози переслідування, приєдналися 7 тис. З 17 тис. Пасторів Німеччини. У 2-й пол. 30-х рр. нацисти добилися розколу в сповідує церкви, к-раю все ж проіснувала до краху рейху.
У нацистському керівництві не було повної єдності поглядів щодо питання про взаємини з христ. конфесіями. 24 Січня. 1934 р контроль за навчанням і вихованням членів НСДАП і підвідомчих орг-ций було покладено на А. Розенберга, ідеолога нацизму і лідера найбільш ворожих християнству членів нацистської партії. Певні сили в НСДАП проводили експерименти по дехристиянізації селянства шляхом впровадження язичницьких обрядів. Керівники нацистських орг-ций на селі отримували запрошення на антихрист. зборів, потім пішло примус до виходу з церковних громад. Свастика як язичницький символ, пов'язаний з культом сонця і вогню, знак перемоги і удачі, протиставлялася христ. хреста як символу приниження. Особлива увага приділялася антицерковних вихованню молоді в рядах гітлерюгенду.
У 1935 р Розенберг виступив з антікатоліч. листом «Про темних людей нашого часу», в 1937 г.- з антілютеран. листом «Протестантські паломники в Рим». Пізніше під його керівництвом був розроблений «План націонал-соціалістичної релігійної політики», розрахований на 25 років. Метою боротьби нацизму з Церквою проголошувалося створення обов'язкової для всіх громадян «державної релігії», реліг. спільноти мали слідувати «німецькому моральному і расовою почуттю», а традиц. христ. конфесії поступово зникнути. Перевага віддавалася неопоганською «німецько-нордичному релігійного руху», що базується на вільній від християнства релігії. Через 10-15 років рух повинен був отримати держ. визнання. До цього часу вихована в нацистському дусі молодь змінить пов'язане з Церквою старше покоління.
Представниками розенберговского напрямки були лідер гітлерюгенду Б. фон Ширах і керівник «Німецького робітничого фронту» Р. Лей. Міністр внутрішніх справ В. Фрік включився в антицерковную кампанію під гаслом «деконфессіоналізаціі суспільного життя». Відкрито виступили проти Церкви керівник партійної канцелярії Р. Гесс і його зам. М. Борман. Антихрист. сутність мала керована Г. Гіммлером орг-ція СС. Есесівці відзначали свята по рунічного зодіакальним колі, головним вважався день літнього сонцестояння, існували ритуали поклоніння вогню і т. П. Гіммлер, Гесс, ін. Керівники НСДАП і сам Г. проявляли особливий інтерес до окультних проблем.
З 1939 р в антицерковную боротьбу активно включилося Головне управління імперської безпеки (РСХА). Увійшло до його складу гестапо мало «церковний відділ», що здійснював нагляд за діяльністю реліг. орг-ций. Служби безпеки були націлені на руйнування церковних структур, «атомизацию» конфесій і тотальний контроль за всіма проявами реліг. життя. Відповідно до цього ставилися практичні завдання: негласні заходи спостереження за реліг. орг-ціями, вивчення настроїв духовенства і віруючих, впровадження агентури в церковні адміністративно-управлінські структури, а також в церковні та громадські фонди і комітети.
Протестант. і католич. Церкви піддавалися все більшому тиску, мн. мон-ри, особливо в Австрії, були закриті. Протести священиків проти зловживань влади кваліфікувалися як неприпустиме втручання в сферу політики, і незадоволені були репресовані. 30 Січня. 1939 М. Г. на засіданні рейхстагу заявив, що не може бути співчуття до переслідуваних служителям Церкви, т. К. Вони висловлюють інтереси ворогів герм. гос-ва. Напередодні другої світової війни мн. священики залучалися до суду як державної. зрадники за заклики до молитовного покаяння за минулі, справжні і буд. гріхи свого народу.
На захоплених і приєднаних до рейху землях нацисти перейшли до практичного відпрацювання моделі буд. антицерковної політики. Так, в утвореній на північному заході окупованої Польщі пров. Вартегау Церква як єдина централізована ієрархічно соподчиненная орг-ція була скасована. Допускалося тільки існування окремих самоврядних реліг. об-в, к-рим заборонялося вступати в якому-небудь відносини з церковними структурами в Німеччині. Церковні фонди і мон-ри були розпущені. Реліг. т-ва не могли мати власність (будівлі, земельні ділянки, кладовища та ін.) поза культових приміщень, позбавлялися права брати участь у благодійній діяльності. Німці і поляки не могли належати до одних громадах. Акції в Вартегау маскувалися заявами про необхідність проведення відділення Церкви від гос-ва, але фактично встановлювався тотальний держ. контроль над церковною діяльністю. До кінця війни більше 90% священиків на території провінції були арештовані, депортовані або вбиті, 97% існували в сент. 1939 р храмів і все мон-ри були закриті.
Відносно Російської Православної Церкви
політика нацистів пройшла ряд етапів. У 2-й пол. 30-х рр. нацисти прагнули до включення всіх рус. парафій на території Німеччини в юрисдикцію Російської Православної Церкви за кордоном (РПЦЗ). Після початку війни з СРСР планувався розкол Руської Церкви на ворогуючі течії і одночасно використання в своїх інтересах стихійного реліг. відродження на окупованих територіях; після закінчення війни передбачалося створення для народів Сх. Європи нової псевдорелігії.
Спочатку нацистські відомства не виявляли інтересу до проблем Російської Церкви. Істотні зміни відбулися після створення МіннВа у справах Церкви. РКМ вирішило надати Руської Церкви в Німеччині нек-риє публічні права при жорсткому політичному і ідеологічному контролі. Ця кампанія була розрахована на міжнародний пропагандистський ефект, щоб представити нацистський режим захисником правосл. Церкви (на відміну від СРСР, де реліг. Орг-ції переслідували).
Відповідно до політики уніфікації РКМ вважало неприпустимим існування в Німеччині дек. юрисдикцій рус. правосл. парафій. До 1935 р в країні діяв 1 прихід Московського Патріархату, 4 приходу РПЦЗ, 9 зареєстрованих і 4 незареєстровані громади підпорядковувалися митр. Євлогія (Георгіївському), главі Західноєвропейського Екзархату російських православних парафій (в юрисдикції К-польського Патріархату). З метою об'єднання рус. парафій в рамках одного церковно-адм. округу з осені 1935 р нацистські відомства приступили до їх уніфікації на основі Німецької єпархії РПЦЗ.
Головним об'єктом впливу стали парафії, які підпорядковувалися митр. Євлогія. Герм. відомства не влаштовувала їх організаційна зв'язок з паризьким центром Екзархату. З жовтня. 1936 р нацистські відомства підштовхували їх до переходу в юрисдикцію РПЦЗ. Після окупації Чехії вкрай митр. Євлогія Празький єп. Сергій (Корольов) і Берлінський архієп. Серафим (Ляде) 3 нояб. 1939 уклали угоду про те, що залишилися у евлогіан 5 громад (3 в Німеччині і 2 в Чехії) підпорядковувалися єп. Сергію і в той же час входили в єпархію РПЦЗ.
У 1938-1940 рр. РКМ приступило до реалізації ідеї поширення юрисдикції Німецької єпархії РПЦЗ на всі контрольовані рейхом території. У підпорядкування до архієп. Серафиму поступово перейшли правосл. громади в Австрії, Чехії, Бельгії, Люксембурзі та Лотарингії, а також в союзних рейху Словаччини та Угорщини. Др. нацистські відомства виступили проти стратегічної лінії РКМ на створення в Німеччині одного з впливових центрів Православ'я і унеможливили її здійснення. У цьому плані показовою є невдача спроби організації в Берліні Православного Богословського інституту.
1941 рік став переломним у взаєминах нацистського керівництва з РПЦЗ, к-раю стала розглядатися як провідник чужої нацизму рус. націоналістичної і монархічної ідеології. Політика ізоляції Архієрейського Синоду РПЦЗ, що почалася з нападу Німеччини на СРСР, неухильно здійснювалася до сент. 1943 р Послання Синоду про організацію церковного управління в зайнятих німцями областях СРСР герм. відомства залишили без відповіді. Члени Синоду не отримали дозволів на зустрічі з архієреями окупованих областей СРСР і з єпископами своєї Церкви в ін. Європ. країнах.
Вироблені на основі лінії партійної канцелярії і вказівок Г. до літа 1942 р основні напрямки герм. реліг. політики на Сході в подальшому істотно не змінювалися. Щоб не допустити відродження сильної і єдиної РПЦ, РМО вже з осені 1941 р підтримувало тих правосл. ієрархів на Україні, в Білорусії і в Прибалтиці, к-які виступили проти Московського Патріархату та оголосили про намір утворити автокефальні церковні орг-ції. Рейхскомісар в повному обсязі поділяли цю установку мін-ва. Лозі в Прибалтиці ставився терпимо до добре організованої Руської Церкви і її місіонерської діяльності на північному заході Росії, але не дозволяв церковно-адм. об'єднання Прибалтійського Екзархату з Білорусією і сприяв розвитку церковного сепаратизму (див. ПЕ. Т. 7. С. 408-410).
У 1944 р в РМО повернулися до ідеї підтримки національних Церков і створення єдиної Української Церкви. Була розгорнута активна діяльність по підготовці Всеукраїнського Помісного Собору і обрання Патріарха (на цей пост були підібрані 2 кандидатури). На той час архієреї як автокефальної, так і автономної Української Церкви вже виїхали з території України. Наступ радянських військ завадило співробітникам РМО здійснити ці плани.
У поч. 1945 р РМО вже практично не займалося церковними справами. Партійна канцелярія, не знаходячи більше аргументів для контрпропаганди, робила ставку на замовчування подій церковного життя в СРСР. 29 Січня. 1945 р Борман написав міністру пропаганди Геббельса про те, що з приводу виборів нового Московського Патріарха (Алексія I) ні в пресі, ні в радіопередачах не повинна висловлюватися ніяка т. Зр. Пропагандистська війна, к-рую вели нацисти в релігійно-церковній сфері, була ними остаточно програна.
Арх. РГВА. Ф. 1470. Оп. 1. Д. 5, 17-19; Оп. 2. Д. 5, 10, 11; Ф. 500. Оп. 3. Д. 450, 453-456; Оп. 5. Д. 3; ГАРФ. Ф. 6991; Ф. 6343; Bundesarchiv Berlin. R 6/18, 22, 177-179, 261; R 58/60, 214-225, 243, 697-699, 1005; R 901 / 69291-69293, 69300-69302, 69670, 69684; Politisches Archiv des Auswärtigen Amts Bonn. Inland I-D, 4740, 4756-4759, 4779-4781, 4797-4800, 4854; Polen V, 288-289; Politik XII 5, R 105, 169; Bundesarchiv-Militärarchiv Freiburg. RH 22/7, 160, 171, 272a; RH 23/281; Institut für Zeitgeschichte München. MA 128/1, 128/3, 128/7, 143, 246, 540, 541, 546, 558, 794-797.
М. В. Шкарівська, А. Н. Казакевич