Сторінка 6 з 27
1. Ендеміческоеполе (від грец. Endemos - місцевий) - про-странство, контрольоване державою тривалий ча-ма. Приналежність цієї території даної національної спільноти визнають сусіди.
2. Прикордонне поле - територія, що знаходиться під кон-тролем даної держави, але недостатньо демографічно, економічно, політично освоєна. Найчастіше таким полем бувають простору, населені національними меньшінст-вами. Суміжні держави іноді ставлять під сумнів приналежність цих територій, але все ж не розглядають їх як свої. Саме до таких полів відносяться величезні Азіатські, Північно-Східні, Далекосхідні регіони Рос-ці, а також Кавказ, Конотопська область, Карелія і му-сульманскій анклав на Волзі.
3. Перехресне поле - простір, на яке претендує кілька суміжних держав. До таких просторів відносяться великі території колишнього СРСР, населення переважно-ного українськими та украінскоговорящім населенням, не по своїй волі опинилися в складі "незалежних держав" (СНД).
4. Тотальне поле - безперервне простір, що знаходиться під контролем національної спільності. Це, наприклад, територія современнойУкаіни. У перспективі союз з Білорусією при розумному підході до нього дає історичну можливість розширити його.
5. Геополітична опорна точка - місце (територія), на-ходячи поза тотального поля, контрольоване якою-небудь державою, але комунікації до цієї території контролі-ються іншим або іншими державами. Наприклад, опорної точкойУкаіни зараз виступає Конотопська область.
6. метапол - простір, освоюване одночасно декількома країнами, державами. Найчастіше це освоєння йде в умовах геополітичного тиску ззовні.
З давніх-давен відомі різні форми контролю над освоєним геополітичним простором. Це військовий, політичний, економічний, демографічний, коммуника-ційний, релігійний та інші види контролю. З кінця XX в. все більшу роль відіграє інформаційно-идеологиче-ський, тих-технологічного та культурно-цивілізаційний контроль. Ці форми контролю найчастіше використовуються в різних сполучення-пах, так як геополітичний підхід вимагає врахування всіх факто-рів в міждержавному взаємодії, перш за все гео-графічних, економічних, військових, демографічних, полі-тичних, культурно-релігійних, етнічних.
Цю особливість зазначив Ф. Ратцель. Зокрема, він утвер-чекав, що межа є периферійний орган держави і як такий є свідченням його зростання, сили або слабкості, через трансформаційних змін в цьому організмі. У німецькій геополітиці проблема кордонів - головна тема досліджень. Хаусхофер культивував у німецького народу не тільки почуття геополітичні, а й "почуття кордонів". Він зазначав, що не можна розглядати межі-ці як щось назавжди дане, вони - живі органи, роз-ряющий і стискають подібно шкірі і іншим захисним органам людського тіла.
Одним з перших досліджував проблему кордону британський політичний діяч, консерватор Дж.Н. Керзон (1859-1925). Будучи віце-королем Індії, він добре вивчив азіатський досвід розмежування, зазначивши, що багато народів Азії уникають жорстко фіксованих меж, що пов'язано значною мірою з їх кочовим способом життя і з непри-ятіем всяких регламентують установок. Кордон як жорстко зафіксована лінія характерна в основному для країн Євро-пи. При гострих прикордонних суперечках між державами Кер-зон рекомендував створювати буферну освіту.
Кордон виконує певні функції: обмеження або виключення в'їзду небажаних осіб, недопущення кон-тактів між жителями сусідніх держав, затримання злочинців, контрабандистів, збору мит з ввезених або вивезених товарів, контролю за квотами, що ввозяться, за рухом валюти, польотами, санітарного контролю та т . Д. З певною часткою умовності кордону ділять на естест-ються і штучні.
У світі йде об'єктивний процес глобалізації міжнародного життя. У міру того як люди і інститути втрачають самостійно-ність, вони все більше і більше прагнуть захистити свої інте-реси, домогтися психологічного комфорту, тяжіють до спільнотам, до яких вони належать (етнічним, релігійним, класовим і т.д.). Процес глобалізації генерує Консолідейшен-цію етнічних меншин, збільшує хвилю релігійного фундаменталізму. Так, деякі дослідники вважають, що сплеск націоналізму в роки перебудови був, зокрема, реакцією на спробу керівництва країни ввести СРСР в загальноєвропейський дім.
Якщо говорити про державні інтереси. то найголовніші з них сформульовані в міжнародних документах: Статуті ООН, Заключному акті Наради в Гельсінкі, Основоположному Акті взаімоотношенійУкаіни і НАТО і т.д. У подібних источни-ках міжнародного права фіксуються політична незави-ності країни, групи країн, умови їх фізичного виживу-ня, неприпустимість будь-якого втручання ззовні в життя дер-жави, недоторканність її меж і т.д.
Безумовно, весь комплекс державних інтересів треба розглядати не в статиці, а в динаміці. Найбільший питома ний вага з них мають ті, що підтверджуються нормами між-народного права. Справедливими будуть і ті інтереси країни, що не порушують інтересів інших держав. Звичайно, на практиці частіше за все в якості судді, що визначає "порушують - не порушують мої інтереси", виступають ті держави, кото-які володіють реальною силою: військової, економічної, фінан-совою.
Міць (могутність) держави історично проявлялася в першу чергу як міць військова. Історія залишила многочіс-лені писемні пам'ятки, які свідчать про те, що завжди перемагав той, хто був краще озброєний, чиї війська були краще організовані, навчені, мобільніші, дисципл-вання і т.п. Військова міць зростала в міру науково-технічного прогресу, напрацювань військової думки. Все це вку-пе з географічними факторами працювало на становлення чи занепад могутності держави. Геополітичні конфлікти метушні-кали найчастіше навколо розділів і переділів світу, за спірні території, за розширення сфер впливу.
Державна міць визначається також рівнем економічного, фінансового, Інтел-лектуальной потенціалу. Друга половина XX ст. показала, що боротьба за переділ світу може вестися не тільки із застосуванням військової сили, а й шляхом економічної, фінансової, куль-турно-ідеологічної експансії. Багато сучасних геопо-літики вважають, що "міць країни - це комплексний показу-тель взаємодіючих в системі чинників". Його величина не читається ну ніяк, яка вимірюється якимись одиницями, а відносна, т. Е. Виявляється в процесі участі держав у міжнарод-них відносинах і оцінюється за її результатами. Певною мірою елементи могутності держави взаємозамінні.
Територіальні придбання - це найчастіше довгострокові придбання, це "життєвий простір". Україна об'єктивно стала країною, яка притягувала інтереси сусідніх і далеких держав, які бажають потіснити її, "поласувати" її територі-риями, витіснити з інших регіонів земної кулі. Так, Туреччина в односторонньому порядку змінила тлумачення угод 1936 року про статус Чорноморських проток. Україна повільно, але вперто відтісняється від багатств Антарктиди. Китай веде протівУкаіни тиху повзучу демографічну експансію. запровадивши в демографічне тіло Укаїни, за деякими оцінками, вже близько 2 млн. своїх співгромадян. В силу ряду причин експансія протівУкаіни носить в основному "м'який характер". Інші її форми могли б спричинити засуджений-ня світовою спільнотою, активний опір Украінан і т.п. Однак, очевидно, що головною перешкодою для здійснення більш жорсткої експансії є ракетно-ядерний потенціалУкаіни.
У XXI ст. в міру загострення і глоба-лізації ресурсного кризи, особливо енергоносіїв, зростання народонаселення, виснаження і скорочення площ родючості-них земель, екологічного напруги, ймовірно, в світові відносини повернеться жорсткий варіант територіальної експансії.