фундаментальне і прикладне в науці
Фундаментальних і прикладних В НАУЦІ - інтегральні характеристики типів науково-пізнавальної діяльності, що розрізняються за своїми цільовим установкам. Мета фундаментального дослідження - знання як таке, максимально об'єктивна, повна і точна, раціональна репрезентація реальності. Мета прикладного дослідження - інструментально-ефективне знання про фрагмент реальності, призначене для вирішення конкретної практичної задачі.
Майже до середини 20 ст. ці цільові установки настільки щільно перепліталися в діяльності вчених, що, як правило, епістемологічні наслідки їх самостійної реалізації в науковому дослідженні до уваги не бралися. Однак потім відмінні риси цих установок стали настільки інтенсивно закріплюватися в комунікативних і організаційних структурах науки, що вже до кінця 20 ст. цей процес привів до інституціонального відокремлення відповідним чином орієнтованих наукових співтовариств (див. Наукове співтовариство). При цьому відмінності цільових установок стали все більш явно проступати також і в епістемологічних параметрах науково-пізнавальної діяльності таких спільнот.
Для фундаментального дослідження істинність знання про світ є вищою, самодостатньою цінністю; для прикладного дослідження найвищою цінністю є технологічна ефективність інформації про світ, що далеко не завжди збігається з її істинністю. У разі фундаментальної науки перспективи і хід досліджень визначаються, головним чином, завданням виявити і раціонально представити нові, ще не пізнані характеристики світу, і лише всередині цього завдання фундаментальна наука удосконалює технічні засоби, а тим самим і технологічні можливості суспільства. У прикладній науці, навпаки, хід дослідження визначається необхідністю вирішення конкретних технологічних завдань, так що сама по собі новизна знання про світ постає тут лише в якості побічного продукту пошуку цих рішень. І оскільки знання, отримане в рамках прикладних досліджень, не розглядається в прикладній науці як плацдарм для подальшого проникнення в непізнані ще області світу, але фіксується, перш за все, як засіб вирішення локальної практичного завдання, то знання це часто постає в формах, які не передбачають його подальше пряме пізнавальне використання (напр. формулюється у вигляді інструкції або технологічного рецепта). Крім того, в плануванні і експертну грошову оцінку отриманих в прикладній науці результатів різко зростає роль явного або неявного замовника, що не має прямого відношення до науково-пізнавальної діяльності; а отримане знання виявляється власністю замовника, який, як правило, взагалі вилучає його з вільного наукового обігу. Втім, і суб'єктом прикладного пізнання сьогодні нерідко виявляється саме організація (інститут), з витікаючими звідси також і епістемологічними наслідками.
Інший тип пізнавальної діяльності відокремлюється сьогодні в вигляді фундаментальної науки (fundamental science). Уже до середини минулого століття будь-які наукові дослідження, від фізики до лінгвістики, в рамках яких наявне знання використовувалося, перш за все, для виробництва нового знання, стали протиставлятися прикладним наукам як «чистої науки» (pure science). При цьому явно виражена в такому протиставленні методологічна орієнтація на спадкоємний зростання раціонального знання поєднувалася тут з традиційною «редукціоністской» установкою науки на спадкоємність внутрішню ( «чиста наука», що вимагає відомості всієї сукупності потрапили в поле її зору феноменів до фундаментальних основоположним законам і об'єктів). У 20 ст. на це розуміння фундаментальності наукових досліджень, що фіксує, по суті, протилежність таких досліджень методологічним установкам прикладної науки, наклалося ще і ясне розуміння того обставини, що «чиста наука» тепер може зберегти себе як самостійний соціокультурний феномен тільки в якості підстави (фундаменту) для прикладного дослідження. І саме цей сенс терміна «фундаментальний» стосовно до науки стає сьогодні головним, що вказує також і на її відповідні епістемологічні особливості. У фундаментальній науці точками зростання знання виявляються тепер не «традиційні» зіткнення теорії і досвіду як такі, але цілеспрямовані спроби раціонального узагальнення локальних конструкцій, що виникають в ході вирішення прикладних завдань. Між іншим, це означає, що саме в фундаментальній науці зберігається і реалізується культурна мотивація науково-пізнавальної діяльності як такої. А проблеми взаємодії Ф. і п. В пізнанні стають найважливішими для визначення епістемологічних і культурних перспектив сучасної науки.