У городі під листом жили три комашки - мошка, блішки і мурашка. Щовечора сідали вони на солом'яну лавочку, милувалися яскравими зірками і мріяли про далекі подорожі.
- Ах! - вигукнула якось мурашка. - Яке небо чудове! Так і хочеться доторкнутися лапкою.
- А давайте, - запропонувала блішки, - стрибнемо на найближчу зірочку?
- Дурниці, - сказала тоді мошка. - До неї летіти - НЕ долетіти. Це тільки здається, що зірки близько. Насправді вони дуже далеко.
Подружки сумно зітхнули і замовкли. Раптом бачать: зірвалася з неба зірка і падає прямо на них. Не встигли злякатися, а вона вже опустилася поруч.
- Так це зовсім і не зірочка! - розсміялася мурашка. - Це світлячок.
Дійсно, перед ними стояв жучок-світлячок, який вміє світитися в темряві.
- Добрий вечір, панянки, - вклонився він. - Все мрієте? А хочете на своїй лавці в небо-космос полетіти?
- Звичайно, хочемо, - відповіли подружки. - Але ж лавки не літають.
- У мене все літає, - хитро посміхнувся жучок. - Я заповітне слово знаю. Полетите?
- Так! Так! Так! - закричали разом мошка, блішки і мурашка.
- Тоді тримайтеся міцніше, - порадив світлячок і щось шепнув солом'яною лавці.
Лавка негайно відірвалася від землі і стрімко понеслася до зірок, мерехтливим в чорному космосі. Не встигли комашки оком моргнути, як опинилися на далекій Фіолетової планеті.
Солом'яний лавка знизилася і м'яко села на грядці фіолетового городу. Навколо все було фіолетовим: огірки і помідори, капуста і кабачки, моркву і редис. Але найдивніше, що інопланетні овочі виявилися по-справжньому живими.
Ледве комашки зістрибнули з лавки, до них підбіг ліловий огірок.
- Фіолетствую вас! - шаркнув він лілового ніжкою.
- Здрастуйте, - відповіли подружки.
- Здалеку чи прямуєте?
- З планети Земля.
- А скажіть, - запитав ліловий огірок, - у вас на Землі дикі фіолетові козли водяться?
- Водяться, - відповіла мурашка, - тільки вони у нас не фіолетові і зовсім не дикі.
- Як чудово! - посміхнулись фіолетові овочі.
Але потім вони чомусь стали нудними, а деякі навіть сплакнули.
- Що це з вами? - здивувалися комашки.
- Ох, і не питайте, - втер ліловий сльозу сумний огірок. - Повадився до нас дикий козел заходити. До того дикий, що не так зжере, скільки копитами потопче. І нікому нас врятувати. Нікому нам допомогти.
- Ми допоможемо, - хоробро виступила вперед блішки. - Ми йому покажемо, де фіолетові раки зимують!
Від таких сміливих слів овочі повеселішали, а деякі на радощах навіть пританцьовувати стали, але раптом ...
- Бе-е-е-е-е! - пролунало за найближчим кущем.
- Браття! - злякався ліловий огірок. - Рятуйся, хто може! Дикий козел йде!
Жителі фіолетового городу вмить розбіглися, а з-за куща вискочило кошлате чудовисько.
- Ура, - пискнула блішки і першої пострибала на ворога.
За нею полетіла мошка. Слідом побігла мурашка. Блішки встрибнула фіолетовому козлу на спину і почала немилосердно кусати. Мурашка вчепилася в ногу. А мошка стала пурхати перед очима.
- Караул! Гину! - промекав в жаху козел і кинувся геть з городу.
Біг він, біг і прибіг в блакитний ліс. Озирнувся - нікого. Тільки зібрався прилягти-відпочити, як знову хтось за спину - кусь! Повернув козел голову, бачить - блошка. Тут і за ногу хтось - щип! Опустив козел голову, бачить - мурашка. А тут хтось в око йому - блямс! Примружився козел, бачить - мошка.
- Ах, ви, козявочки разнесчастную! - заревів тоді він грізно. - Так я з вас мокре місце зроблю!
Прицілився козел та як дасть по блішки рогом, так як стукне копитом мурашку, так як грюкне фіолетовою бородою по мошці! Козявочки трохи живі залишилися. Так і розлетілися шкереберть в різні боки. Прийшли в себе і скоренько забралися на дерево - подалі від дикого чудовиська. Сидять на гілочці, забиті боки потирають. А козел розійшовся не на жарт. Чи загрожує весь фіолетовий город витоптати.
- Що ж робити? - зажурилася мошка.
- Ех, - зажурилася блішки, - сюди б тітку Фросю з нашої вулиці.
- Так, - зажурилася мурашка. - У нашій тітки ціле козяче стадо, і таке спокійне, таке слухняне.