5. 2. Д-ви як суб'єкти міжнар права. Суверенітет і внутр компетенц гос-ва.
Основним суб'єктом МПП є держава. Має три основних компоненти - суверенну владу, населення, певну терри-торію. Над гос-вом немає верховної влади, гос-ва-основні творці норм мп. і на основі узгодження воль створюють норми мп. зафіксовані в договорах. У цьому полягає суверенітет. Основною рисою держави є її суверенітет - верхові-венство держави в межах власних кордонів і його самостійність в міжнародних справах (це невід'ємне якість гос-ва). Абсолютного державного суверенітету НЕ су-ществует, оскільки всі держави взаємозалежні і як, правило держава як би поступається частину свого суверенітету для розвитку взаємовигідних відно-шень на зовнішній арені. Це проявляється в обмеженні свободи дії го-сударства в міжнародних справах. Всі держави, незважаючи на різну економічну міць, різну вагу на політичній арені, є, як но-сители суверенітету, юридично рівними. Це становить суть одного з основних принципів МПП - принципу суверенної рівності. + Гос-во має право на світ, на межд. спілкування, на співпрацю з ін. гос-вами, + закон. судова, виконає. влади + право поважати ін. гос-ва і бути шанованими ними. + право на незалежність, рівноправність з іншими державами, право на колективну і індивідуальну самооборону, на рівноправність і т.д. Суветенітет з'являється і зникає разом з д-вою. У гос-в є також імунітет (є в якійсь мірі вираженням суверенітету), який передбачає непідсудність чиновників (дипломатів), державної власності і т.д. однієї держави органам іншого як на своїй території, так і за кордоном.
5.3 Види гос-в. Федерація і конфедерація.
З точки зору міжнародної правосуб'єктності держав важливий по-прос про їх територіальний устрій. Держави за цим критерієм поділяються на прості (унітарні) і складні. Унітарна держава вважається суб'єктом МПП в цілому. Такого роду держави можуть надавати своїм частинам деяку частку автономії в міжнародних контактів (наприклад, у розвитку зв'язків між містами-поголитися-тімамі, між органами самоврядування і т.д.). Складні держави можуть існувати в формі федерацій або уній. Федерація - державне об'єднання територіальних одиниць, використовую-трудящих політико-правової самостійністю. Ступінь їх самостійності визначається федеративним договором і законодавством федерації, в пер-шу чергу конституцією. В якості суб'єктів міжнародного права члени федерації можуть виступати тільки в тому випадку, якщо законодавство визнає за ними таке якість (право від власного імені укладати між-родного договори, обмінюватися делегаціями, представництвами тощо). Здебільшого члени федерацій не виступають самостійно на зовніш-ній арені, бо Федеративна держава становить лише одну особу перед міжнародним правом. У той же час існує кілька федерацій, суб'єкти яких мають право укладати міжнародні угоди по вельми обмеженому колу питань (прикордонні, культурні, поліцейські, економічні зв'язки) під контролем федерального уряду. До них відно-сятся ФРН, Швейцарія, Австрія. До складних держав відносять також унії (це резуль-тат злиття двох (іноді трьох) держав в одне: виникає нова держава і відповідно новий суб'єкт міжнародного права, а зливаються дер-жави разом зі своїм суверенітетом втрачають і міжнародну правосуб'екта-ність). Один із прикладів реальної унії - сирійсько-єгипетська унія 50-х рр. У міру розвитку реальна унія може бути як унітарною, так і федеративним державою. Особиста унія - не складне держава, а союз двох і більше дер-жав під владою одного монарха. При цьому зберігається правосуб'ктность кожного з учасників особистої унії. + Конфедерація - міжнародно-правове об'єднання держав, припускає-лага тісну координацію їх дій перш за все у внешнеполіті-чеський і військовій галузях. Класична конфедерація не є суб'єктом міжнародного права. Міжнародної правосуб'єктність мають її члени. + Є загальне союзне громадянство, і свої конституції, але вони не повинні суперечити загальній конституції. Серед гос-в також виділяють гос-ва, які мають статус постійного нейтралітету: нафта, Камбоджа, Швейцарія, Австрія.
5.4 Міжнародна правосуб'єктність народів, які борються за самоопреділеніе.
Їх діяльність є законною за нормами мп. і відповідно до Статуту ООН, така боротьба є законною в будь-якій формі, в мирній і немирної. Але всі ці рухи входять у протиріччя з тер. принципом цілісності гос-ва. оча право на самовизначення визнається межд. спільнотою за всіма націями і народами, не кожна нація або народ можуть розглядатися в якості суб'єкта. Лише нація або народ, що борються за своє визволення і створили певні владні структури, об'єднані єдиним центром, здатним виступати від імені нації в мо. (Це можуть бути озброєння. Загони, але не розрізнені, а мають єдине командування, кіт. Найчастіше виступає як політ. Керівництво.)
5.5 Міжнар-правове визнання. Види і форми визнання.
5.6 Правонаступництво гос-в. Поняття і види правонаступництва.
Правонаступництво щодо договорів. При об'єднанні гос-в будь-який договір, що був чинним на момент правонаступництва щодо кожної з об'єд-нівшіхся країн, продовжує діяти у відношенні держави-наступника, якщо немає іншої угоди між ними. При поділі держави-попередника і освіті на його місці кількох держав-наступників будь-який договір залишається для кожного з них в силі, якщо вони не домовилися про інше. Правда, тут можливий і інший вари-ант. Якщо одне з новоутворених держав претендує за згодою інших на статус держави-попередника, то інші частини, що відокремилися можуть бути кваліфіковані як "нові держави" і їх правопреем-ство щодо боргів буде визначатися по-іншому. Якщо відокремилася частина однієї держави стає частиною іншої держави, договори держави-попередниці втрачають силу в відно-шении цієї території і вступають в дію договори держави-наступника. При правонаступництво в разі утворення незалежної нового дер-жави після звільнення від колоніальної та іншої залежності діє принцип tabula rasa ( "чиста дошка"), зафіксований у Віденській конвенції 1978 г. Він означає, що "нова незалежна гос-во зобов'язане зберігати в силі будь-якої договір або ставати його учасником виключно в силу того факту, що в момент правонаступництва гос-в цей договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва дер-жав "(ст.16). Таким чином гарантується звільнення від нерівноправних договорів, нав'язаних колишньої колонії з боку метрополії. В як загальний принцип правонаступництва щодо державної власності діє правило переходу державної власності від держави-попередниці до держави-наступниці без компенсації. Найбільш просто вирішуються питання правонаступництва при об'єднанні держав. У цьому випадку державна власності го-Сударства-попередників переходить до держави-наступниці. Для бо-леї складних випадків Віденська конвенція 1983 передбачає взаємне со-ошення. У всіх випадках відділення або поділу гос-в не виключається мож-ливість справедливої компенсації тим чи іншим державам-наступникам. Правила правонаступництва щодо власності на ядерну зброю незастосовні. Міжнародне правонаступництво щодо архівів визначається конвенції-єю 1983 р Найпростіше справа йде в разі об'єднання держав, коли архіви держав-попередників переходять до держави-наступниці.
5.7 Правосуб'єктність міжнар орг-ций. Характер, правові основи, V правосуб'єктності.
Д-ви на основі узгодження воль можуть утворювати межправіт. орг. які наділяються визна. б'ем прав і обов'язків. зафіксованих в документах. Міжн. орг. діють зазвичай в визна. сфері. Міжнародні установи як суб'єкти МП поділяються на міжнародні організації та міжнародні конференції (тимчасове межд. Установа). Міжнародне установа набуває свою правосуб'єктність з при-заняттям установчого документа, в якому викладаються цілі його створення, основні принципи побудови і, відповідно, - той обсяг прав і зобов'язане-стей, який йому мають намір повідомити засновують гос-ва. Кожна міжнародна організація вступає в міжнародно-правові відносини з державами-членами, з державами-нечленами та іншими міжнародними установами. Відносини міжнародної організації з державами-членами регулюються міжнародним договором - засно-дітельного актом цієї організації, а в певних випадках і іншими міжнародними угодами.
5.8 Інші суб'єкти міжнар права (вільні міста + Ватикан)
5.9 Питання про міжнар правосуб'єктності індівідовов.
Існують разл. думки з цього питання. Дві точки зору: 1-в мп. немає заборон наділяти індивідів межд. правосуб. І рішення цього питання лежить на совісті гос-ва, зазвичай наявність у індивідів суб'єктності пов'язують з наданням їм віз-ти прямого доступу в межд. органи. 2-індивіди не можуть бути учасниками межгос. отн. і слід. суб'єктом, тому що індивід хоча і має воз-ть виконання норми мп. для захисту своїх прав та інтересів, але не мають воз-ти створювати норми мп.
«Суб'єкти арбітражного процесу. Представництво в арбітражному суді »