Звичай ділового обороту - це сформоване і широко застосовується в якій-небудь області підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від закріплення його в будь-якому документі (п.1 от.5 ГК).
Характерними ознаками зазначеного визначення «звичаї ділового обороту» є наступні:
а) мова йде про постійне, сформованому і досить певному правилі поведінки;
б) таке правило є широко застосовуваним до досить великому колу учасників цивільних відносин;
в) застосування звичаю ділового обороту обмежена рамками підприємницької діяльності:
г) назване правило поведінки не передбачене законодавством;
д) звичай ділового обороту не обов'язково повинен бути зафіксований в певному документі.
Названі ознаки, особливо критерій широкого застосування, можуть викликати при вирішенні практичних питань неясності, які в разі спору повинні вирішуватися судом. Поняття області підприємництва слід тлумачити розширено: це може бути і галузь економіки, і окрема її підгалузь; не виключені і міжгалузеві звичаї ділового обороту; можливі так звані локальні звичаї ділового обороту, що діють у великих територіальних регіонах, для яких характерний розвиток і поширення підприємницької діяльності певного виду (текстильної, вугледобувної тощо).
Звичай ділового обороту не обов'язково повинен бути зафіксований в письмовому документі, хоча нерідко вони є і є бажаними, бо це вносить визначеність у відносини сторін і виключає виникнення комерційних суперечок. Національні торгово-промислові палати (в Російській Федерації діють федеральна і регіональні торгово-промислові палати) вивчають існуючі звичаї і публікують їх до відома зацікавлених осіб.
У ряді статей ЦК є прямі відсилання до звичаїв ділового обороту, якщо відносини сторін не визначені нормами законодавства та умовами який зв'язує боку зобов'язання.
Найбільш часто такі відсилання зустрічаються в гл.22 «Виконання зобов'язань» (ст.309, 311, 314, 315, 316), гл.30 «Купівля-продаж» (ст.474, 478, 508, 510, 513), гл .45 «Банківський рахунок» (ст.848), гл.46 «Розрахунки» (ст.863, 867, 874), гл.51 «Комісія» (ст.992, 998).
Однак оскільки звичай визнається ст.5 ГК джерелом права, його застосування слід вважати можливим і при відсутності у відповідних правових нормах прямої відсилання до звичаєм, якщо в наявності пробіл у законодавстві і в умовах укладеного сторонами договору.
Положення п.2 ст.5 ГК, які не містять прямої вказівки про співвідношення звичаю і диспозитивної норми, доповнюються правилом п.5 ст.421 ГК, згідно з яким звичаї ділового обороту застосовуються до умов договору, якщо вони не визначені самими сторонами або диспозитивної нормою (про поняття діапозитивних норми см. п.4 ст.421 ЦК).
Звичаї ділового обороту повинні прийматися до уваги також при тлумаченні умов договору (див. Ст.431 ЦК).
Текст і зміст ст.309 ГК, яка не повинна містити правову тавтологію і як норма загальної частини зобов'язального права зумовлює правове значення названих в ній двох термінів, дають підстави для висновку, що поняття «звичай ділового обороту» і «зазвичай пред'являються вимоги» не є тотожними.
Звичай - це додаткове джерело права, що випливає з ст.5 ГК. Зазвичай пред'являються вимоги такого загального статусу в ЦК не отримали і, отже, прирівнюватися до звичаєм не повинні. Питання про застосування і зміст таких вимог має вирішуватися судом з урахуванням широкого кола факторів, в тому числі господарських можливостей боржника і кредитора.
На основі зазвичай пропонованих вимог. можуть складатися звичаї, однак таке переростання має бути визнано практикою їх застосування та отримати своє підтвердження в наявності ознак звичаю, названих в ст.5 ГК.
Виходячи зі змісту і змісту названих статей використовуються терміни слід вважати рівнозначними поняттю «зазвичай пред'являються вимоги». Надалі була б бажана уніфікація термінології ГК з даного питання.
Загальне правове значення звичаю ділового обороту визначено в ст. 5-6 Цивільного кодексу. У випадках, коли відносини, що входять в предмет цивільного права, не врегульовані законодавством або угодою сторін, діє звичай ділового обороту. Однак якщо останній суперечить обов'язковим для учасників відповідних відносин положенням законодавства або договором, він застосовуватися не повинен.
Зазвичай пред'являються вимоги - це вимоги, які звичайно пред'являються до якості речей, робіт, послуг, що передаються або надаються боржником у виконанні зобов'язання. Вони склалися і застосовуються в практиці відносин між учасниками цивільного обороту. Звичаї ділового обороту не можна ототожнювати з діловими звичаями.
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
по-перше, звичаї ділового обороту ГК офіційно визнані як джерела цивільного права. Ділові звичаї, під якими розуміються усталені в цивільному обороті правила поведінки, набувають юридичну силу лише в таких випадках, коли держава правовим актом прямо санкціонує їх;
по-друге, сфера застосування звичаїв ділового обороту (підприємницька діяльність) значно вужче області функціонування ділових звичаїв (цивільний оборот);
по-третє, звичаї ділового обороту і зазвичай пред'являються вимоги не закріплені у вигляді обов'язкових норм права в нормативних актах, а також в договорах.