м. петля, віночок, кільце, калачик, мочка, глуха прив'язь. | В упряжі, шкіряна глуха петля, укріплена в хомутне лещатах; гуж обносять поверх голоблі, і в нього вставляється нагнітаючи кінець дуги. | У гребних судах, вінок, який замінює оключіну; він надівається на Кочеток і на весло, або протягується в дірку борту. Взявся за гуж, не говори, що не дуж, тримайся в слові. Чи не під силу віз, так і гужі навпіл. Мимоволі кінь гужі рве, коли могти не бере. Коли гужі погані, поклажу бережи. Не сумуй, наживеш ремінні гужі! Не сумуй, що мачульними гужі: ремінні, та й ті рвуться! Той сумуй, у кого ремінні гужі, а у нас лико та мочало - туди ж помчало! ремінні дорогою обірвуться, не починаєш. Не сумуй, поколе тягнуть в усі гужі; а пристануть, злазь та сам допомагай. Дружина пасма сорочки, а чоловік тягни (вей) гуж. Розум, так Умецу, та у гужа рубець. | Тамбо. гужок, пріуз, пріузень, зв'язка у молотильного ціпа. | Гуж, гужіще вологодск. ужіще, мотузка для зв'язки, прив'язки чого. Гужики, гужок, віночок, звите з чого кільце, гайка зі шкіри, верві чи іншого гнучкого речовини, що надівається для прикріпити, оболонки, затички й ін. Греби (весло) гужики надаватися на Кочеток (на кілочок оключіни). Гужовий, до гужу относящ. гужом (нар.) привезений, сухопутний, візницький, на колесах або на полозу, а не водою доставлений. | Гусаком, вервечкою. Гужовнік м. Або Гужівка ж. хребтова, найміцніша частина сириці, на упряжні гужі. Гужеед м. Лайливе прізвисько кучера.
Гуж, -а, м. 1. Петля в хомуті, що скріпляє голоблю з дугою. Взявся за м не говори, що не дуж (поїв. Взявшись за справу, не говори, що слабкий, що не вистачає сил). 2. Жива тяга (перевезення за допомогою запряжних їздових тварин: коней, волів, верблюдів). Перевезення гужом. || дод. гужовий, -а, -е. Гужовий транспорт.
м.- Шкіряна або мотузкова петля у хомута, що служить для скріплення голоблі з дугою.
- розм. Гужовий транспорт.
рід. п. гужа, гужом - нареч. "Сушею", укр. гуж, Гужва, цслав. гѫжвіца λύγος, болг. г'ж, г'жва "джгут, чалма", сербохорв. гу̑жва, словен. gôž ж. "Ремінь", чеськ. houž, houžev, Слвц. húžva, польск. gążew, gążwa, праслав. * Gǫžь, * gǫžьvь.
Поширена думка про спорідненість * gǫžь і * ǫza (пор. Mi. EW 56 і сл .; Брюкнер 137; Бернекер 1, 343; Младенов 118; граф. 1, 167 і сл.) Не пояснює початкового g-, оскільки така приставка не була засвідчена; см. Брандт, РФВ 22, 117. Швидше gǫžь родинно ін-ісл. kengr "гак, вигин", середньовічної англ. cangle "огорожа"; см. Хольтхаузен, Awn. Wb. 151; Петерсон, IF 24, 265 і сл. Рум. gînj "ремінь" запозичують. з слав .; см. М.-Любці, IFAnz. 11, 108.
••
(Якобсон пояснює г-як протезний звук; см. "Word", 8, 1952, стор. 388. - Т.)
Гуж, гужа, · чоловік. (Спец.).
1. Петля в упряжі, якою з'єднують хомут з голоблями і дугою. «Взявшись за гуж, не говори, що не дуж.» (Ост.).
2. Гужовий транспорт. Не вистачило гужа для перевезення хліба.