ГУМОР (англійське humour), особливий вид комічного, що поєднує насмішку і співчуття, зовні комічну трактування і внутрішню причетність до того, що представляється смішним. На відміну від "руйнівного сміху" сатири і "сміху переваги" (в тому числі іронії), в гуморі під маскою смішного таїться серйозне ставлення до предмету сміху і навіть виправдання "дивака", що забезпечує гумору більш цілісне відображення істоти явища. Особистісна (суб'єктивна) і "Дволика" природа гумору пояснює його становлення в епоху Пізнього Відродження і подальше освоєння й осмислення в епоху романтизму. Класичні зразки гумору - у Сервантеса, Л. Стерна, Ч. Діккенса, Н.В. Гоголя, А.П. Чехова.
Сучасний енциклопедичний словник
ГУМОР -> почуття гумору
Словник практичного психолога
ГУМОР. -а, л. 1. Розуміння комічного, вміння бачити і показувати смішне, поблажливо-глузливе ставлення до чого-н. Почуття гумору. Розповідати про що-н. з гумором. 2. У мистецтві: зображення чого-н. в смішному, комічному вигляді. Ю. і сатира. Відділ гумору в газеті. 3. Глузлива і жартівлива мова. Тонкий ю. Грубий, недоречний ю. II дод. гумористичний, -а, -е.
Тлумачний словник української мови С. І. Ожегов
ГУМОР. гумору, мн. немає, м. (англ. humour від латин. humor - волога). 1. Незлобівайа насмішка, добродушний сміх; перейнятий таким настроєм ставлення до чого-н. (До чиїх-н. Недоліків, слабостйам, до злоключенійам і т. П.). Почуття гумору. У цьому оповіданні багато гумору. Гумор - слово англійське. воно означає відоме настрій духу, при якому людині кажетсйа фсе в більш смішному вигляді, ніж іншим. Писемський. 2. Сукупність літературних (або взагалі художніх) творів, пройнятих таким ставленням до дійсності (літ. Спокуса.). український гумор. Гумор і сатира. Музичний гумор. Гумор шибеника (переклад з нім. Galgenhumor) (іронії.) - жарти, дотепи людини, к-рий находітсйа в безвихідному поповненні,
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона