Бурчати, -чу, -чішь; несов. 1.0 людині: сердито бурмотіти, висловлюючи невдоволення. Старий на всіх бурчить. 2. Про тварин: видавати короткі, низькі звуки. Собака зло бурчить. || сущ. бурчання, -я, пор.
Наголос: бурчати несов. перех. і неперех.-
- Говорити дратівливим тоном, неголосно і непевний, висловлюючи невдоволення, досаду і т.п .; бурчати (про людину).
- БЕЗЛІМ. разг.-знижуючи. Бурчить, бурчить (про звуки в животі).
- неперех. Видавати неголосні буркітливі звуки, висловлюючи невдоволення, загрозу і т.п. (про тварин).
- Видавати звуки, схожі на бурчання тварин.
бурчати
бурчить, бурчить, укр. воркаті, блр. ворчаць, ін-рос. в'ркаті, в'рчаті, русск.-цслав. вр'чаті, болг. вр'ча "щебечу, виробляю шум", сербохорв. врчаті, словен. vŕčati "бурчати, лаятися", vŕkati "квакати, воркувати", чеськ. vrkati "воркувати", vrčeti "бурчати, гарчати", Слвц. vrčat ', пол. warczeć "гарчати, скрипіти", ст.-калюж. warcać, н.-калюж. warcaś.
Пор. лит. urkti "бурчати", urkioti "воркувати, лаяти", лат. urcāre - про звук, що видається риссю, далі, літ. verkti, verkiù "плачу"; см. І. Шмідт, Vok. 2, 20; Бугу, РФВ 75, 154; Лескін, Ablaut, 356; Петерсон, Glotta 15, 278 і сл. тоді як Неринг (Glotta 15, 278 і сл.) вважає лат. слово незалежним звуконаслідуванням; см. також Траутман, BSW 353.
Бурчати, бурчить, бурчить, · несовер .. на кого-що і · без · доп. Видавати неголосний, хрипкий голос, що виражає роздратування (про собаку). Собака гарчить на перехожих.
| Бурчати, висловлювати невдоволення; говорити невиразно сердитим голосом, бурмотіти (· розм.). Старий на всіх бурчить. Не можна розібрати, що він бурчить собі під ніс.
бурчати, сваритися, фиркати, сварити; говорити; нарікати, бурмотіти, гарчати, шипіти, бурчати, хурчали, бухтеть, шкворчать, бурчати