Зменшення зовнішнього боргу Росії. У сучасній історії іноді трапляється так, що якщо відбувається зовнішній дефолт у однієї країни, то велика ймовірність, що така ж доля спіткає і сусідів з подібною структурою економіки і боргів.
Дійсно, якщо інвестор бачить проблеми з обслуговуванням боргу, наприклад, у Аргентини, то для страховки він, швидше за все, віддасть перевагу позбутися від цінних паперів країн всього регіону Латинської Америки: у підсумку можливості рефінансування боргу пропадуть і у інших сусідів по нещастю, що може підштовхнути їх до зовнішнього дефолту.
Наприклад, після 2 світової війни розвинені країни видали дуже багато кредитів країнам, що розвиваються для покриття дефіциту бюджету. 2. Висока ставка відсотка обслуговування боргу. Коли сам зовнішній борг зростає до тих величин, які здаються небезпечними для іноземних інвесторів, які вклали кошти в активи даної країни, ставка відсотка підвищується. Це призводить до того, що уряду доводиться виплачувати з бюджету все більші кошти на обслуговування боргу, або рефінансувати борг, беручи в борг все більші суми.
Так борг починає зростати в геометричній прогресії. 3. Зростання валютного курсу викликає зростання суми боргу в перерахунку в вітчизняну валюту. Так як виплата боргу урядом, ведеться із зібраних податків, то можна говорити про збільшення тягаря боргу країни. 4. Проблеми з внутрішнім ринком запозичень. Якщо ставка відсотка на внутрішньому ринку велика, і уряд змушений скорочувати обсяг внутрішнього боргу, часто воно вдається до додаткових запозичень на зовнішньому ринку, переводячи частину внутрішнього боргу в зовнішній борг. [6, C.78-79] Проблема зовнішнього дефолту доставляє не менших неприємності і кредиторам, які можуть через дефолту країни боржника просто збанкрутувати.
Тож не дивно, що були створені спеціальні організації кредиторів: Паризький клуб кредиторів, який об'єднав основні країни - кредитори (в їх число ввійшла і Росія) і Лондонський клуб, який об'єднав банкірів для вирішення проблем із зовнішнім боргом.
Яка ж основна стратегія поведінки кредиторів з боржниками, близькими до зовнішнього дефолту? У 1980х роках існувало 2 думки з приводу вирішення проблем кредиторів: 1. План Бейкера (Baker plan, 1985-1988) намагався вирішити проблему за допомогою видачі нових кредитів країнам боржникам для того, що б вони могли виграти час і збільшити свій експорт і виробництво, щоб виплатити і нові і старі борги. План передбачав обов'язкове здійснення структурних реформ в країнах-боржниках.
Був визнаний невдалим, і був замінений на план Бреді. 2. План Бреді (Brady plan, 1989) припускав прощення частини боргу країнам боржникам. Кредиторам пропонувалося списати частину боргу, перевести його в більш довгі папери з меншою прибутковістю. МВФ повинен брати активну участь у допомозі країнам, які відчувають гостру потребу в зовнішніх позиках, а не чекати того, як вирішаться переговори з кредиторами. Виявився більш успішним. Успішність плану Бреді зробила практику списання частини боргів кредиторами правилом в світових фінансах і зараз разом зі структурними реформами економіки країни-боржника є основним рецептом виходу з боргової кризи.
Значна частина видатків бюджетів останніх років, званих процентними, для національної економіки була прямим вирахуванням.
Щодо вони скорочені більш ніж в два рази, але абсолютно зросли в 1,93 рази. Зростання внутрішнього боргу темпами, що перевищують темпи зростання ВВП, озна¬чает погіршення ситуації в економіці і ніяким стабілізатором не є, оскільки "платне" борговий тягар, а в кризовій і інфляційному середовищі просто дуже дороге, ускладнює боротьбу з інфляцією.
Позначення (ОД і%> означають відповідно: основний борг і процент¬ние платежі.