- втома від війни;
- промисловість і сільське господарство країни опинилися на межі повного розвалу;
- катастрофічний фінансова криза;
- невирішеність аграрного питання і зубожіння селян;
- протиріччя Двовладдя стали передумовою для зміни влади.
Більшовики, проводячи велику агітаційну роботу серед трудящих мас і солдатів, роз'яснювали зміст змови і створювали революційні центри для боротьби з корніловщиною. Заколот був пригнічений, а народ остаточно зрозумів, що більшовицька партія - це єдина партія, яка відстоює інтереси трудящих.
Прийняті Декрети сприяли перемозі Радянської влади в регіонах країни.
Підсумок: Перемога більшовиків, Початок Громадянської війни, Створення Української Радянської Республіки
Революція 1917 року точки зору і дискусії в західній історичній науці.
Дискусії про сутність і характер революції 1917 р не припиняються вже багато років. Існують різні точки зору на події 1917 р .:
3) В середині 90-х рр. з'явилося більше об'єктивне ставлення до цих подій. У роботах П.В. Волобуєва, П. Дмитренко, Ю.А. Полякова та ін. Зазначалося що країна в 1914 р вступила в Поос затяжної кризи, що тривав до 1922 р В рамках цієї кризи все події 1917 р ці вчені пропонують називати Великою Російської революцією.
Причини цього явища вони виділяють наступні:
- об'єктивно існуючі протягом століть (між державою і особистістю, центром і околицями, російськими і інородцями, поміщиком ікрестьяніном, містом і селом.);
- породжені незавершеною індустріальною модернізацією (наявність пережитків феодалізму в економічній і політичній системі);
- протиріччя тимчасового характеру, зумовлені почалася світовою війною (голод, розруха.).
Вирішувати ці протиріччя необхідно було в зворотній послідовності.
4) У 1917 р відбулася "історична зустріч різних революційних потоків", - говорить В.П. Дмитренко.
- це була селянська революція (головне питанням був агар, а основнмі учасниками - селяни);
- це була національно-визвольна революція (для народів національних окраїн імперії, вимагали самостійності чи автономії).
Об'єднання всіх цих революційних потоків передбачало, що по достжений своїх цілей вони розійдуться. Тобто ця революція носила загальнодемократичний характер до тих пір, поки в кінці весни - початку літа 1918 р не почалися спроби влади "більшовизувати" революцію, зробивши ставку лише на пролетаріат і бідніше селянство.
Сумнівів немає ні у кого лише в одному - революція 1917 р стала найважливішим обитій ХХ ст. не тільки для Росії, але і для всього світу.
Попри всі недоліки прогресу країна відрізнялася високою концентрацією промислового виробництва, значним рівнем організованості і свідомості робітничого класу, складної багатопартійність і гострої ідейно-політичною боротьбою. Відмінною рисою було також те, що російська буржуазія була революційною і боялася радикальних змін. Ще одна особливість полягала в тому, що обидві російські революції протікали в ході світової імперіалістичної війни - головного диригента багатьох подій. Без розриву з війною ніякі радикальні зміни в країні були неможливі, а необхідність такого розриву різко зближувала назрілі общедемократі-етичні зміни з соціалістичними, з радикальними заходами боротьби проти імперіалістичних основ війни.
Як же політично свідома Росія зустріла цей виклик історії? На політичній арені країни було багато партій, рухів і лідерів, які давали свою відповідь на цей історичний виклик. Яку позицію зайняли ліві, ті, хто зіграв головну роль в революціях 1917 роки?
Добре відомо, що, виступаючи за природно-історичний перехід до соціалізму, Маркс і Енгельс не раз попереджали революціонерів, що спроби передчасного і насильницького насадження нового ладу загрожують неминучим провалом, ведуть не до дійсного, а до "казарменому комунізму" з його формальним усуспільненням, практично не усуваються-щим капіталу і пов'язаних з ним відносин. "Для такого комунізму, - писав К. Маркс. - спільність є лише спільність праці і рівність заробітної плати, що виплачується общинним капіталом, громадою як загальним капі-талист". Оскільки ж суспільство не в змозі ще забезпечити стерпне існування всім своїм членам, то в ньому, якщо і не відновлюється повною мірою "боротьба всіх проти всіх", то зберігається вся "стара мерзота" боротьби за життєві блага з використанням сили і влади, що і перетворює суспільство в казарму, нерентабельно виробляє, населену забитими громадянами і їх користолюбцями-правителями.