Я по вені акушера стала інвалідом 1 групи. Довелося з інвалідного візка вставати - мене упустили з рук і у мене зіскочили все диски і були вивихи, а так само позажімалісь нерви. Довелося чутливість в ногу ще повертати, докладніше тут. Зараз мені 21 рік і я тільки починаю вчитися ходити зовсім сама, але я нікого і ніколи не прошу мене жаліти - я не переношу, коли мене жаліють.
Я - звичайна людина, яка живе на 90%, як все - причин шкодувати мене немає. Так, життя мене покидала і, зізнаюся, продовжує це робити, але жалість - це доля слабких, а я сильна. До того ж, майже впоралася вже. Буквально вчора, стала вище знову - вже довелося навіть паличку мою вище робити. Коліна вже майже рівні, а м'язи майже розтягнуті. Так довелося пару днів болю потерпіти і температуру 38 і 4, але її вже немає, а коліна вирівнюються - ось, що головне. І тут не треба шкодувати, а потрібно радіти - навіть батькам себе жаліти немає дозволяю - характер псується.
А ось допомагати людям у важкі моменти потрібно, тому я кожен місяць роблю благодійні внески.
В житті не існує рівності, тому кожного життя відчуває по-своєму. Одного перевіряє багатством, іншого - владою, кого-то - позбавленням волі, або матеріальною скрутою, або хворобами, або самотністю. І ставлення людей до життя теж різний, реакція на везіння і невдачі теж буває різною. Доводиться дивуватися часом, як деякі люди ниють і ламаються від невеликих труднощів, а інші стоять, як скеля, перед обличчям куди більш грізних нещасть. У кожному закладений свій запас міцності духовних, моральних сил, і це майже ніяк не пов'язане зі станом фізичного здоров'я, а скоріше з вихованням в дитинстві, з генетикою.
У кожного своя доля. Дійсно, є люди, і всі ми таких знаємо, яким по життю щастить. У них теж не все гладко, але якимось чином серйозні біди обходять їх стороною. Ну а є ті, у кого майже суцільна чорна смуга або в кращому випадку чорно-сіра. Треба чи не треба жаліти-складно сказати. Адже жалость- це почуття, емоція. Хтось здатний пожаліти, хтось ні. Я ось краще сама себе трохи по тихому пошкодую, а з боку мені жалості не треба.
Королева Диявола [977]
Нікого життя не балаканина, Трепов тільки самі люди один одного. А на життя все скидають, виправдовуючи себе, адже багато хто не може дати відсіч тим обставинам які створюють інші. Кожній ситуації винна сама людина, а не життя. Безвідповідальність людей призводить до всіх ситуацій, а потім у них життя винна.