- Ти Серьога, коли жартуєш, підстрибують чи що, а то по твоєму обличчю не зрозуміло, серйозно ти говориш чи ні - говорив мені мій армійський дружок.
Що поробиш якщо у мене манера така. Ось від цієї манери і відбувається нерозуміння.
Відслуживши півроку, потрапив я з бронхітом в санчастину. А там вже знаходиться на лікуванні дідусь, який дуже зрадів появі декількох молодих солдатів. Так зрадів, що став в фарбах і з південним акцентом розповідати, як він нас всіх буде мати і йому за це нічого не буде. Жартував напевно. Дідусь із сусідньої частини, мені з ним після виписки не зустрічатися, вирішив і я пожартувати. Підходжу до нього показую на графин з водою, що стоїть на тумбочці і жартую:
- Ось ти сильний і сміливий як ваш #xAB; Витязь у тигровій шкурі # xBB ;, нас молодих однією лівою в баранячий ріг зігнути можеш. У чесному поєдинку нам з тобою не впоратися. Але ти людина і тобі теж треба спати. Заснеш ти, а я візьму ось цей графин і з усього розмаху тобі по голові. Як думаєш, що з твоєю головою буде?
Чи не сміється дідусь, не розуміє гумору, кричить, що за нього земляки всіх закопають. Погоджуюся - закопають, і питаю:
- А ти на те як нас закопувати будуть, з цього світла або з того дивитися будеш? (Що не скажеш в жартівливими розмові)
А що б йому стало зрозуміло, що жартую - я сміятися почав. Правда, про те, що я завжди сміюся, коли мені страшно до чортиків, я говорити не став, не так ми близькі.
Пошумел дідусь ще трохи, та й заспокоївся. Мабуть гумор розтопив кригу нерозуміння. Ми через кілька днів з ним навіть нормально спілкуватися стали, в шахи грати, виявився нормальним хлопцем. А перед самою його випискою він якось запитав: - Невже справді графином долбанул б?
- Ні, звичайно, - відповів я, - що я псих чи що?
Сказав і засміявся, а він так подивився на мене, немов я пожартував.