На кожного жителя Росії в грошовому вираженні припадає, приблизно, 40 тис. Доларів відтвореного капіталу (що значно нижче, ніж в розвинених країнах). Величина природного капіталу склала 160 тис. Доларів, а людського - 200 тис. Доларів (що можна порівняти з рівнями його накопичення в промислово розвинених країнах). Таким чином, здійснені на основі методології Світового банку експериментальні розрахунки виявили, що потенційно Росія входить до числа найбагатших країн світу. Це пояснюється в основному унікальними природними ресурсами нашої країни, а також накопиченим освітнім, професійним рівнем і виробничим досвідом людей. Правда, при цьому слід підкреслити: отримані оцінки відображають наші потенційні ресурси, а їх використання, на жаль, знаходиться далеко не на перших позиціях в світі.
Беручи до уваги, що 40% національного багатства Росії - це природний капітал, а 50% - капітал людський, не можна не визнати, що їх раціональне використання та відтворення має виступити основою економічного зростання. На практиці ж методи макроекономічного регулювання в більшій частині сприяють не відтворенню, а «проїдання» цих складових багатства. У короткостроковій перспективі така практика свідомого усічення національного багатства здатна утримати економіку «на плаву», але вже в середньостроковій перспективі вона згубна.
На відміну від інших факторів виробництва земля має специфиче-ську особливість. унікальність землі як фактора виробництва полягає в тому, що природні ресурси обмежені, господарська діяльність призводить до їх скорочення або навіть знищення. Земля не має витрат виробництва, це безкоштовний дар природи. У господарському обороті завжди є певна кількість землі. Звичайно, всередині існуючих кордонів землю можна зробити більш придатною до обробки шляхом очищення, дренажу і іригації, але все це призводить до поліпшення якості, а не до збільшення кількості землі як такої. Більш того, подібна зміна в рамках використовуваної землі становить незначне збільшення кількості землі в обороті і тому не заперечує вищенаведеного твердження, що кількість землі та інших природних ресурсів фактично строго обмежена.
Говорячи про землю як фактор виробництва, в першу чергу мають на ві-ду її використання в сільському господарстві. Результати виробництва в сільському господарстві значною мірою залежать від якості оброблюваної землі. Відомо, що різні ділянки землі мають різні механічного-ськими і хімічними властивостями, т.е.разлічним природним плодоро-Дием. Людина здатна за рахунок кращої агротехніки, використання хімічних добрив і засобів захисту рослин поліпшити родючість землі. Воно називаетсяіскусственним або економічним родючістю. Але такий вплив не безмежне. Рано чи пізно прийде час, коли додаткова віддача, одержувана від додаткового прикладання праці і капіталу до землі, скоротиться настільки, що перестає винагороджувати людини за його зусилля. Ця тенденція є проявом властивого землі закону спадної віддачі. Закон спадної віддачі можна сформулювати так «Кожне приріст капіталу і праці, вкладених в обробку землі, породжує, в загальному, пропорційно менше збільшення кількість одержуваного продукту, якщо тільки вказане прирощення не співпало з за-мени з удосконаленням агротехніки».
З цього випливає, що спадна віддача на час може бути припинена удосконаленням агротехніки. Закон спадної віддачі не поширюється на інші природні ресурси, об'єднані під єдиним терміном "земля". Так, на буровій, де видобувають нафту, при інших рівних умовах безперервне додаток праці і капіталу призведе до скорочення видобутку нафти. На відміну від сільськогосподарського використання землі, де віддача у вигляді сільськогосподарської продукції являє Продовж-ється дохід, видобуток нафти - це витяг накопиченого невоспроізво-димого багатства. Саме тому закон спадної віддачі не поширеною-вується на видобуток корисних копалин.
Ринок землі має цілу низку специфічних особливостей. По-перше, земля є безкоштовним подарунком природи, що дозволяє говорити про ірраціональності (нерозумність) її вартості. Проте, як відомо, земля є об'єктом купівлі-продажу, т. Е. Має ціну.
По-друге, в залежності від природно-кліматичних умов і Місцезна-ходіння ділянки землі поділяються на кращі, середні і гірші. В ос-нове такого розподілу лежить природна родючість грунту, від якого зави-сит продуктивність землі. Вона може бути поліпшена за рахунок додаткових вкладень праці і капіталу, тому крім природного існує поняття «економічна родючість». Його підвищення можна домогтися фактично на будь-якій ділянці землі, проте поліпшення економічного родючості має певні межі, пов'язані з законом спадної родючості грунту, коли кожна наступна одиниця витрат праці і капіталу забезпечує все меншу віддачу.
По-третє, пропозиція землі та інших природних ресурсів є строго фіксованим, що робить його абсолютно нееластичним.
По-четверте, в зв'язку з нееластичністю пропозиції попит виступає визначальним фактором ціноутворення на ринку землі.
По-п'яте, особливістю землі як економічного ресурсу є її ог-зпечних. У свою чергу обмеженість землі, нееластичність її перед-розкладання обумовлюють специфіку ціноутворення в сільському господарстві.
По-шосте, земля і її ресурси знаходяться, як правило, в будь-чиєї собст-ності, що також позначається на ціноутворенні на продукцію сельскохо-ського призначення та на отриманні особливого доходу, який отримав на-звання «рента».
Рента (від нім. Rente - віддана назад) - це такий вид доходу, який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю і дістається, як правило, собст-Венніка землі або природних ресурсів, т. Е. Виняткове право влас-ності на землю і її надра як би автоматично наділяє її господаря владою вимагати плату тільки за те, що він власник і може здавати землю і не-дра в оренду для використання фізичними та юридичними особами. Таким чином, окремі власники природних ресурсів можуть ніколи не зани-маться бізнесом, але все життя отримувати дохід у формі ренти.
У сільському господарстві рента називається земельної, в видобувних отрас-лях - гірської або природного, в будівництві - будівельної рентою. Ренту отримує і домовласник, який здає в найм своє майно і розраховує на отримання орендної плати.
У ринковій економіці земля є товаром. На землю пред'являється попит, тому земля має ціну, величина якої залежить від двох величин:
Ø Розмірів земельної ренти, яку можна отримати, ставши власником даної ділянки землі;
Ø Норми позичкового банківського відсотка. Покупець земельної ділянки набуває його заради ренти, того грошового доходу, який приносить земля. Але гроші можна покласти і в банк в надії на отримання доходу у вигляді відсотка. Власник грошей може витратити їх і на покупку землі, розраховуючи на дохід у вигляді ренти, величина якої повинна бути не менше банківського відсотка. Ось чому цих дві величини (земельна рента і банківський відсоток) тісно пов'язані між собою.
Таким чином, ціна землі (Р) визначається зі співвідношення величини річної ренти (R) і норми позичкового банківського відсотка (i) за формулою:
Наприклад, якщо щорічний дохід у формі ренти складе 100 тис. Руб. в рік, ставка позичкового відсотка - 20%, то ціна цієї ділянки землі складе 500 тис. руб. Якщо покласти ті ж 500 тис. Руб. в банк, то можна отримати такий самий річний дохід в сумі 100 тис. руб. (500 тис. Руб. * 20% / 100).
З формули випливає, що ціна землі буде зростати, якщо збільшиться розмір ренти і знизиться норма відсотка, і навпаки.
Динаміка цін на землю в XX в. мала тенденцію до підвищення. Це було пов'язано з рядом факторів, таких, як зростаючий попит на землю, особливо під будівництво несільськогосподарських об'єктів, зростання міст, інфляції та ін.
Земля може перебувати у власності або здаватися в оренду. Це означає. що крім ренти існує і орендна плата. Остання включає в себе земельну ренту, амортизацію на будівлі і споруди, що знаходяться на орендованій землі, і відсоток на вкладений капітал. Якщо власник зем-ли здійснив додаткові вкладення капіталу в поліпшення її родючості і якості, то він повинен відшкодувати ці витрати і отримати відсоток на цей капітал (так як будь-які гроші, вкладені в банк, здатні приносити про-центи). В результаті в даний час орендна плата зростає практично в усіх країнах світу, так як в ній збільшується частка амортизації і відсотка.
Чим коротше контракт, тим швидше власник землі може підняти орендну плату, мотивуючи це підвищенням віддачі від якості землі, зростанням норми відсотка і т.д. Ось чому йдуть постійні суперечки між власністю-ками землі і її орендарями з приводу термінів оренди. Перші прагнуть до скорочення термінів оренди, другі - до збільшення. Орендарі можуть здійс-ствлять тільки такі вкладення, які повністю окупаються за період арен-ди. У багатьох європейських країнах терміни орендних договорів встановлюють-ся до 10 років, а на будівлі і споруди на землі - до 99 років. У деяких країнах, наприклад в Бельгії, аграрне законодавство передбачає право орендаря на компенсацію витрат капіталу, пов'язаних з поліпшенням якост-ства землі.
Говорячи про історичні долі земельної ренти та оренди землі, слід сказати, що в XX ст. в розвинених країнах світу відбулося з'єднання користування земельними діл-ня, володіння і розпорядження землею в одних руках, так як більшість фер-мерів набуло землю у власність. Тим самим земля як об'єкт собст-ності і земля як об'єкт господарювання з'єдналися в одних руках, що зумовило швидкі темпи розвитку сільського господарства. Роль оренди землі як би відсунулася на другий план Оренда в даний час грає значну роль в Європі тільки у Франції, Бельгії та в Росії.