Заповідач завжди матиме право анулювати свій заповіт, якщо навіть скасування заповіту буде кому-небудь не вигідна.
Зміна і скасування заповіту можуть бути здійснені тільки самим заповідачем. Змінюється заповіт шляхом подання відповідної письмової заяви до нотаріальної контори (або приватному нотаріусу) за місцем посвідчення заповіту (Додаток 4), або складанням нового заповіту, в якому вказується, які зміни вносяться в початкове заповіт.
У тому ж випадку, якщо подальша заповіт охоплює всі майнові розпорядження першого заповіту, перший заповіт виявляється скасованим останнім заповітом.
Скасування заповіту може бути проведена не тільки складанням нового заповіту, а й шляхом подачі в нотаріальну контору, засвідчуючи перший заповіт, заяви з завіреною нотаріусом підписом заповідача про те, що він просить анулювати його перший заповіт. Таке застереження про анулювання першого заповіту може міститися також в його останньому заповіті.
Таким чином, заповіт, складений пізніше скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій вона суперечить заповіту, складеного пізніше (ст. 543 ЦК України).
Раніше засвідчене заповіт зберігає силу, якщо пізніше складений заповіт визнано судом недійсним.
Суд, з урахуванням того, що в момент посвідчення заповіту заповідач М. був хворий і не міг віддавати звіту своїм діям, визнав останній заповіт недійсним. У зв'язку з цим виникло питання, чи слід вважати дійсним заповіт на користь племінника.
Оскільки пізніше складений заповіт визнано судом недійсним, воно не повинно скасовувати попередній заповіт. Тому заповіт гр-на М. на користь племінника зберігає силу.
Слід зазначити, що заповіту, що засвідчуються нотаріусом, можуть скасовуватися і заповітами, прирівняними до нотаріальних. Заповіту, прирівняні до нотаріальних, надходять на зберігання до нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача, туди ж подається і заяву про його скасування.
У разі отримання заяви про скасування раніше зробленого заповіту, або одержання нового заповіту, який скасовує чи змінює попереднє, нотаріуси роблять відмітку про це на примірнику заповіту, що зберігається в нотаріальній конторі, і в алфавітній книзі заповітів.
У разі втрати посвідченого заповіту за письмовою заявою зацікавленої особи видається дублікат втраченого документа. За юридичним значенням дублікат прирівняний до справжнього заповітом. Копії з заповітів і дублікатів посвідчуються тільки після пред'явлення копії свідоцтва про смерть заповідача. Таким чином, гарантується забезпечення таємниці заповіту.
Таким чином, зміна та скасування заповіту не підкоряються нічиїм вимогам, крім волевиявлення самого спадкодавця (за умови його дієздатності), який не може бути обмежений у праві заповісти своє майно, як родичам, так і стороннім особам, а також змінювати і скасовувати заповідальне розпорядження по свій розсуд.
4.4. Обов'язкова частка і порядок її обчислення
При всій свободу волі заповідального розпорядження заповідач не має права позбавляти спадщини тих спадкоємців, яких закон забезпечує обов'язкової спадкової часток (так звані необхідні спадкоємці).
Згідно ст. 535 ГК РРФСР, неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.
При посвідченні заповіту нотаріус зобов'язаний роз'яснити заповідачеві це правило і відзначити в заповіті, що воно роз'яснено.
Зменшити обов'язкову частку спадщини спадкодавець не має права. За своєю ініціативою він може заповідати особі, що входить в коло обов'язкових спадкоємців, більш 2/3 часткою спадщини, але нотаріус не має права видати зазначеним спадкоємцям більше 2/3 частки навіть в тому випадку, коли на це є згода інших спадкоємців.
Обов'язкова частка представляє собою частину всього спадкового, а не тільки заповідального майна. Якщо заповідач розпорядився своїм майном, дотримуючись норму про обов'язкову частку у спадщині, то немає підстав виділяти обов'язкову частку з заповіданої частини майна і тим самим обмежувати більшою мірою, ніж встановлено законом, свободу заповіту. Тому, перш ніж визначити межі заповідального розпорядження, зробленого щодо частини майна, слід визначити вартість спадкової маси в цілому, вартість заповіданого майна і перевірити можливість виділення обов'язкової частки з НЕ заповіданої частини майна.
У тому випадку, якщо при відкритті спадщини виявиться, що інтереси необхідних спадкоємців ущемлені заповідачем, кожен з них має право вимагати в установленому порядку 2/3 законної частки від спадкоємців за заповітом, до яких перейшло спадкове майно. Заповіт в цій частині має бути визнано недійсним.
Якщо заповідана частина майна, обов'язкова частка обчислюється з вартості всього спадкового майна, як заповіданого, так і не заповіданого. Ця частка повинна бути виплачена обов'язковому спадкоємцю з тієї частини майна, яка залишилася поза заповіту, а
якщо даного майна недостатньо, то відсутні суми можуть бути утримані з завещательной частини майна.
Якщо крім спадкоємців за заповітом є спадкоємці за законом, в тому числі такі, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, то, перш за все, визначається частка обов'язкового спадкоємця. Вона виділяється з майна, що залишилося поза заповіту, а інша частина майна ділиться порівну між спадкоємцями за законом.