Захист ґрунту від ерозії
Грунтозахисна технологія обробітку винограду предусмат-ривает створення на поверхні насаджень фону, стійкого до руйнівну силу води і вітру. Виконання цього завдання можливе при впровадженні у виробництво більш виробник-них машин, прогресивних технологій обробітку і меро-ємств по захисту грунтів від водної (руйнування, розмив або змив водою) і вітрової (видування грунту) ерозії.
Водна ерозія грунту ділиться на площинну, або поверх-ностно, при якій руйнується верхній гумусірованний шар грунту, і лінійну, коли розмив грунту і підстилаючих порід йде вглиб. За ступенем прояву розрізняють природний-ву (нормальну, геологічну) і прискорену (антропоген-ву) ерозії грунту. Перша протікає повільно і не сопровож-дається помітним зниженням родючості ґрунту, друга називаючи-ється нераціональною господарською діяльністю людини.
На незрошуваних виноградниках грунтозахисну культуру закладають в грунт шляхом дискування або оранки. Якщо після закладення рослинної маси випадає сильний дощ, то на-ходячи в грунті коріння і стебла в значній мірі зменшують ерозію. Надземна маса грунтозахисних культур знижує силу удару дощових крапель і швидкість поверхневого стоку, коріння їх скріплюють грунт і перешкоджають зсуву її частинок. Через один-два роки після посіву грунтозахисних куль-тур збільшується водопроникність грунту. Крім того, за-ділка рослинного матеріалу в поверхневий шар ґрунту робить його більш пористим.
Захист грунтів від водної ерозії передбачає рассредото-чення поверхневого стоку і переведення його в ґрунтовий. Для цього будують гідротехнічні споруди, використовують спеці-альні агротехнічні прийоми і серійно випускаються машини, а також різні пристосування. Один із прийомів, що забезпечують захист від водної ерозії, - щелеваніе. яке сприяє накопиченню вологи та уменьше-нию стоку. Його проводять на глибину 18-20 см за допомогою трьох долотоподібні стійок, закріплених слідом за екстірпаторнимі лапами на культиватор. Щілювання виконують два-три рази за літо одночасно з культивацією і лункованіе меж-дурядій. Воно відноситься до сезонних заходів і не защи-щает грунт від змиву протягом усього року.
Високоефективний засіб захисту грунтів від водної еро-зії - будівництво протиерозійних терас. Розміщувати ряд на винограднику треба поперек схилів. Плантажну оранку слід проводити тільки поперек схилу і краще після осен-них дощів. Дороги необхідно утримувати під залуження. Не можна розорювати задернінням або зарослі чагарниками і деревами улоговини і балки, за якими відбувається скидання води.
Хороші результати дає задернение або сидерація. Цей прийом підвищує родючість грунту шляхом оранки зеленої маси рослин. Для цього використовують злакові, бобові та інші однорічні та багаторічні трави, видовий і сортовий склад яких підбирають відповідно до грунтово-кліматичними умовами, термінами посіву та закладення зеленої маси, частотою скошування трав і чергуванням задернения з чорним паром. У зоні достатнього зволоження або на зрошуваних виноградниках можлива річна сидерація. Посів сидератів здійснюють щорічно в більш посушливих районах - один раз в два-три роки. У неукривной зоні без зрошення посів озі-мих сидератів або багаторічних трав проводять у другій поло-вині літа, залишають на зиму і в період їх цвітіння запинаючи-ють. У укривной зоні посів сидератів можливий тільки навесні з запашкой їх в фазу цвітіння.
Найбільш прості та ефективні прийоми боротьби з водною ерозією на схилах крутизною 8-10 ° - переривчасте борознування. або лункованіе в між-рядьях секцією лункователя з трьома дисками, навешен-ної на культиватор. Їх проводять одночасно з куль-тіваціей, як в осінній, так і весняно-літній періоди.
В кінці осені або на початку весни проводять глибоке смуг-ве розпушування на глибину 60 см; щелеваніе міжрядь - в ве-Сенні-літній період на схилах до 5 ° через сім - десять міжрядь; при крутизні схилу 10 ° відстань між смугами скорочують до п'яти міжрядь. Глибоке полосное розпушування здійснюють долотоподібні розпушувачем з Тукопроводи і навішеним на нього туковисівного апаратом. Воно позво-ляет підтримувати пухкий стан грунту і збільшує водопоглинання зливових опадів.
При вітрової ерозії застосовують в основному стокорегулірующіе. ветрорегулірующіе лісові смуги та ілофільтри по дну мікроложбін. Стокорегулірующіе смуги необхідно створювати з трьох рядів чагарників, розміщувати уздовж довжин-них сторін кварталів, що йдуть упоперек схилу. При цьому ширина смуг чагарнику повинна становити 2-3 м, а деревно-кустарнікових- 7-10 м зі спорудженням по їх нижній межі лівнеотводних канав. При великої протяжності схилу і значному стоці чагарникові смуги закладають внут-ри виноградника. Ілофільтри по дну балок, розташованих усередині кварталів, створюють з верби пурпурової чи жовтої. Для саморегулюючих смуг використовують вербу жовту і кор-зіночную, бирючину, свидини, смородину золотисту і інші густоветвящіеся чагарники, які висаджують під меч Ко-лісів, а під гідробур -сеянци всіх інших чагарників. Ряди їх повинні збігатися з рядами виноградника. При зак-Ладко на схилах нових насаджень проводять терасування схилів, використовують найпростіші гідротехнічні споруди (скидні лотки, гірські канави, дорожні розпилювачі стоку, перепади і водозатримуючі вали), що впливає па умови зростання, величину і якість врожаю.
Сайт управляється системою uCoz