Західносибірські татари. Загальні відомості
Західносибірські татари живуть головним чином в сільських: - місцевостях, їхні оселі вкраплені серед російських селищ. В меншій кількості вони живуть в містах Західного Сибіру: Тюмені. Тобольську, Томську, Тарі, Барабінську, Новосибірську, Омську і лр. У Тю-менської області - тюменські і тобольские татари живуть в районах Байка- Ловський, Веліжанський, Вагайского, Дубровинської, Тобольськ, Тюмен-ському, Ялуторовськ, Ярковського і в меншій кількості в інших, по берегах рр. Тобол, Іртиш, Тура, Тавда, Ісеть, Пишма, Ачіри, Носка, Лайма.
Тарський татари розселені в Тарсков районі Омської області по берегах Іртиша і Тари. Барабинская татари живуть далі на південний схід, в Новосибірській області (в районах Барабинская, Куйбишевському, Чановского, Каргатскій, Піщане Сумського, Північному і ін.) По берегах Омі і її притоках і в Барабинской степу. Томські татари живуть в навкруги-ності р Томська.
Самі себе татари називають, зберігаючи територіальні (географи-етичні) назви: тоболік (тобольские), тар лик (Тарський), барабан (Барабинская). В кінці XVI ст. коли татари стали платити московському цареві данину хутром (ясак), на відміну від населення, звільненого від ясака, вони називали себе ясакли, т. е. ясачние. Існувало також назва топ-Аерлі-Халк, т. Е. Старожили, яким корінні татари відрізняли себе від тих, хто прийшов в цей же період в місця їх розселення вихідців з Бухари. Останні іноді називали себе бухарлик, але біль-шинство з них іменувало себе Сарті. а деякі - узбеками.
Поряд з цими територіальними назвами існували пле-менниє і родові: шібанци - з прізвища Шейбанідов, до якої при-надлежал Кучум; Тарський, які ділилися на племена: Аяли, Турали, Курдаков, Сарт; еуштінскіе від назви одного татарського роду Еушта. жив близько Томська; тобольские - Курдаков, Тугус, Яскалби, Нанга; Ишимские - Саргачікі, на ім'я панувати над ними хана Сар- гачіка; Барабинская - Терена, Тара, Барам, Келебії, Лонга, Ловей Каргала. Сусіди - ханти і мансі, башкири і казахи - називають татар хатан', туру, стократ, селькупи-тин. Пізніших татарських переселенців з-за Уралу росіяни називали захребетних.
Мова тобольских і барабинских татар відноситься до кипчакской групі тюркських мов. Він розпадається на ряд діалектів, нодразт ділячи в свою чергу на говірки: Тюменський, Ялуторовськ - у Тюменський татар, тарликскій - у Тарський, Барабинськ - у бару- Бінц, Іртишський - у тобольских і ін.
Слід зазначити близькість культури сибірських татар до казанським. Це пояснюється не тільки тим, що предки сучасних татар в минулому близько стикалися з казанськими, були тісно пов'язані з ними еконо-мически і культурно, але також і численними переселеннями ка-занского татар з європейської Росії в райони розселення сибірських татар. Перша група переселенців з'явилася в XVIII в. У XIX і початку XX ст. переселенський рух посилився. Переселенці іноді созда-вали окремі селища, але селилися і разом з сибірськими татарами. Різниця між корінними і сторонніми татарами підтримувалося приналежністю їх до різних станів: інородческому і селян-ському.
За даними всесоюзного перепису населення в 1926 р Тюменський татар нараховувалося 22 636 чол. тобольских - 32 102 чол. Тарський - І 517 чол. барабинских - 7528; томські татари не були виділені, бу-Гарц враховано І 659 чол.
Найближчими історичними предками різних територіальних груп сучасних сибірських татар вважаються кипчакскіе тюрко-язич- ні племена, що жили в XII-XIII ст. на широких просторах від Західно-Сибірської низовини до низин Волги. У XIII в. Кипчак-ські племена були підкорені монголами і включені до складу імперії Чингіз-хана. У цей час відбувається змішання тюркських етнічних елементів з монгольськими. Пізніше згадана територія була засідан-лена головним чином тюркоязичнимі кочовими племенами, в тому числі і предками сибірських татар, і входила в золотоординського дер-дарства, утворене онуком Чингіз-хана Бату (Улус Джучі). Вистачає-ва частина цієї держави іменувалася Білою Ордою. Після смерті хана Бату (1255 г.) Біла Орда була поділена між його синами. У зв'язку з розпадом Золотої Орди і політичним роздроблення цієї держави в першій половині XV ст. в результаті міжусобиць роз-лась і Біла Орда. З Білої Орди виник ряд улусів, з яких най-більшими були улуси: Ногайський, керований ханом Едігеем і його нащадками, які займали степи між Волгою і Уралом; Шей- банідскій, керований династією з роду Шейбани, яка об'єднувала ряд тюркомовних племен, етногенетичних пов'язаних з сучасними узбеками. До цього ж часу відноситься утворення Сибірського хан-ства, розташованого на північ від шейбанідского улусу з центром вна-чале в Чинги-турі (Тюмень), пізніше в Кизил-Туре (Усть-Ішим) і нако-нец в м Искер (поблизу Тобольська). Тут також правили хани Шейбанід- екой династії. Історичною пам'яткою цього часу є герої-ний епос сучасних сибірських татар (Тюменський, тобольских, барабинских, Ішимський), в якому збереглися оповіді про золото-ординських ханів Едигею, Тохтамиш, астраханському хані Касим і т. Д.
Межі Сибірського ханства тягнулися на захід до Уральських гір, на півночі межували з р. Тавді, на півдні - з Ішимський степами, а на сході доходили до Барабинской степу.
З Монголією, Західним Китаєм і Російською державою Сибірське ханство вело торгівлю і було посередником між перерахованими дер-жави, з одного боку, і північними племенами Сибіру - з іншого. Торгівля велася по караванних дорогах, прокладених у віддалені часи. Одна з доріг йшла через нинішній Тобольськ, Іртиш, Вагай, верхів'я Ішима на Туркестан, через піски Кзил-Кума в Бухару; інша дорога йшла на захід через Уральські гори, Поволжі в Москву. Прохо-дившейся по ним каравани часто піддавалися нападу з боку мешкали на цих шляхах кочівників. З Сибіру вивозилися хутра, шкіра, риба, мамонтова кістка, шерсть і ін. З Середньої Азії до Сибіру ввозилися хліб, чай, папір, сушені фрукти, прикраси, залізні вироби, скрині, посуд, дзеркала і т. Д. Торгівлею займалися в основ -ному бухарці, хоча і новгородські купці знали вже ці землі.
Сибірське ханство було феодальним. Населення його різко поділялося на дві частини: основна маса представляла собою трудові верстви татар, які виконували різні повинності своїм феодалам; менша частина становила панівна верства, що складається з хана, його еиновей-сул
танов, вельмож при хані - уланів, татарських князів-беків і їх дітей мурз. До пануючої верхівки належали і мно1іе бухарці, які вели торговельні відносини з середньоазіатськими державами, знали всі їхні порядки і закони.
Рядові тюркомовні кочівники-скотарі, а також іншомовні залежні племена (в тому числі ханти і мансі), що жили по Іртишу і Обі, платили ясак. В одному з літописів говориться: «весна ж близу, лріспе час Кучуму ясак з підданих собіраті, соболі і лисиці та інших звірів і риб».
Населення поділялося на адміністративні одиниці, які мож-очолюваних князями, старшинами і т. Д. Пізніше царські воєводи скористалися цією системою для збору ясаку в скарбницю російського царя. Колишні татарські адміністративні поділу були перетворені в волості.
У зв'язку з падінням ханства Кучума (1582 г.) при зіткненні з рос-ськими загонами під проводом Єрмака ряд тюркомовних кочових племен просувається далеко на схід. Частина цих племен ока-ни опиняються на території сучасного Томська, інші освоюють Чулим-ський басейн, де утворюють, в змішуванні з іншими тюркоязичнимі пле-менами, групу чулимська татар. На захід від території теперішнього Тобольська в Заболотному районі по рр. Шкарпетці, Лайма, Ачірке і дрібним притоках осіли так звані Заболотні татари, які вважали себе нащадками Кучума, які прийшли в ці місця після падіння Сибір-ського ханства.
З включенням Західного Сибіру до складу Російської держави у сібір-ських татар настає новий період в їх історії, який змінив у багатьох відношеннях їхнє життя. Російська економіка і культура швидко були вос-прийняті татарами: змінилися господарські заняття, тип татарського житла, удосконалилася одяг, стала різноманітніше їжа, були запозичені багато знаряддя праці.
У першій чверті XIX ст. згідно «Статуту про інородців», виробок-танному Сперанським (1822 г.), сибірські татари були віднесені до осідаючи-лим інородців. З цього часу ще більш зросли податкові недоїмки. Багато татари змушені були кидати сільське господарство і йти на заробітки в міста, на підприємства російських і татарських дрібних хозяеь *. (В районі Тюмені в цей час було розвинене шкіряне виробництво, в Тобольську - лісопильне). В кінці XIX ст. з'явилися робітники з татар і посилився зростання національної буржуазії, переважно * дрібної.