Така життєва смуга,
а може бути,
приречення понад:
інших
я розрізняю голоси,
а власного голосу
не чую.
І все ж він, як близька
рідня,
єдиний,
хто зігріває в холоднечу.
До смерті буде він
всередині мене.
Та й потім
НЕ вирветься назовні.
* * *
Може бути, все-таки
мені пощастило,
якщо я бачив час
заплутане,
час залякане,
час безпутною,
яке то мчало,
то йшло.
А люди крокували за ним
по п'ятах.
Тому я його ганьбити
Не буду.
Всі ми -
гарнір до основного
блюду,
яке смажиться десь
Там.
* * *
Ах, як ми звикли крокувати від нещастя
на жаль.
Мої нескінченно рідні, прощайте!
Рідні мої, дорогі мої, золоті,
залишіться, прошу вас,
побудьте знову молодими!
Чи не каньте беззвучно
в бездонній російської гуртожитку.
Живіть. Прощайте.
Той край, де я знехотя
ховатись
звідси не видко.
Пробачте мене,
якщо я хоч когось образив!
Цілу очі ваші.
Тихо молю про пощаду.
Мої дорогі.
Мої золоті.
Прощайте.
Осягнути я намагався
божевільних подій причинність.
В душі вгадав.
Та не все на папері
трапилося.
* * *
Тихо летять павутинні
нитки.
Сонце горить на віконному
склі.
Щось я робив не так?
Вибачте:
жив я вперше
на цій Землі.
Я її тільки тепер
відчуваю.
До неї припадаю.
І нею клянусь.
І по-іншому прожити
обіцяю,
якщо повернуся.
Але ж я
не повернусь.
Волга-река.І зовсім по-домашньому: Істра-річка.
Тільки що було поле з ромашками.
Швидко-то як.
Радують НЕ журавлі в небі, а синиці в руках.
Швидко-то як!
Так за що ж це, Господи ?!
Швидко-то як.
Тільки що, начебто, з долею розплатився, -
знову в боргах!
вечір
в змерзлу ніч перетворився.
Швидко-то як.
Я озіраюсь.Кого-то просити,
як на торгах.
Мовчки підходить Це.
Нестрашне.
Швидко-то як.
Може бути, може бути, щось встигну я
в самих останніх рядках.
Швидко-то як!
Швидко-то як.
Швидко.
(Представлено Романом Кручинін-Ардатовського)